Рішення № 103185011, 20.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року Справа № 160/19060/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0080181811 від 01.06.2021р., -

ВСТАНОВИВ:

13.10.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0080181811 від 01.06.2021р. щодо зобов`язання позивача сплатити штраф у розмірі 25% в сумі 100164,55 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищенаведене оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі висновків акту камеральної перевірки №7118/04-36-18-11/30927164 від 23.04.2021р. щодо порушення позивачем строку сплати узгодженого грошового зобов`язання визначеного самостійно у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2020р. при затримці сплати на 30 календарних днів, за яке передбачено штрафні санкції у розмірі 25% від суми грошового зобов`язання (25% від 400 658,20 грн.) згідно до вимог п.124.2 ст.124 ПК України. Позивач вважає такі висновки контролюючого органу протиправними, прийнятими всупереч вимогам законодавства та, які, на думку позивача, підлягають скасуванню з підстав того, що, по-перше, несвоєчасна сплата вищенаведеного грошового зобов`язання відбулася не через умисні дії позивача, а через відсутність достатньої кількості коштів на рахунках позивача станом на момент сплати (30.11.2020р.), що було підтверджено відповідними банківськими виписками, які надавалися контролюючому органу, зазначене не було викликано умисними діями позивача, оскільки не залежало від волі позивача; по-друге, нова редакція ст.124 ПК України, якою передбачено застосування штрафних санкцій у розмірі 25% за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання набула чинності з 01.01.2021р., а відповідно, зазначена норма до правовідносин позивача, які виникли та закінчилися 30.11.2020р., тобто, до 01.01.2021р. застосована бути не може, оскільки не має зворотної дії в часі виходячи з вимог ст.58 Конституції України та висновків, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.05.2001р. №3-рп/2001, від 13.03.2012р. №6-рп/2012.

Ухвалою суду від 18.10.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 16 листопада 2021 року та зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України, а також і надати докази правомірності застосування вимог п.124.2 ст.124 ПК України у редакції з 01.01.2021р. до правовідносин, які виникли у жовтні-листопаді 2020р., виходячи з вимог ст.58 Конституції України (а.с.35).

09.12.2021р. відповідачем подано до канцелярії суду відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні даного адміністративного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що контролюючим органом була проведена камеральна перевірка своєчасності сплати позивачем узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ за результатами якої був складений акт від 23.04.2021р., даною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57 ПК України в частині несвоєчасно сплаченого узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ, задекларованого платником податку в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2020р., а саме: сума грошового зобов`язання у розмірі 400659,0 грн. була сплачена за платіжним дорученням 30.12.2020р., замість сплати вказаної суми у граничні строки, тобто, до 30.11.2020р., що є підставою для застосування до позивача штрафу у розмірі 25% від суми грошового зобов`язання згідно до вимог п.124.2 ст.124 ПК України. При цьому, дії платника податків щодо несвоєчасної сплати вищевказаної узгодженої суми грошового зобов`язання вважаються винними діями позивача, зважаючи на те, що останній був обізнаний про граничні строки сплати грошового зобов`язання за жовтень 2020р., однак, достатніх заходів для його сплати не вжив, про причини не вжиття таких заходів, які звільняють його від відповідальності або пом`якшують таку відповідальність, контролюючий орган не повідомив, тому, на думку податкового органу, оспорюване податкове повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафної санкції у розмірі 25% від суми узгодженого грошового зобов`язання, що становить 100164,55 грн. на підставі п.124.2 ст.124 ПК України є правомірним та відповідають нормам чинного законодавства. Додатково відповідач у відзиві зазначає, що п.11 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ (у редакції, що діє з 01.01.2021р.) передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішення щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу), тобто, до позивача застосовано штрафні санкції відповідно до вимог п.124.2 ст.124 ПК України з урахуванням вимог п.11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (а.с.38-42).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.12.2021р. строк розгляду даної справи було продовжено до 20.01.2022р. згідно до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.66).

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 20.01.2022р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА» зареєстроване 15.05.2000р. як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, Межівський район, село Веселе, вул. Центральна, будинок 74, є платником податку на додану вартість, що підтверджується змістом інформації з ЄДРПОУ та відомостями, які містяться у акті перевірки від 23.04.2021р., які учасниками справи не оспорюються (а.с.6-7,31).

23.04.2021р. посадовою особою контролюючого органу на підставі ст.ст.19-1, 20,75,76 ПК України була проведена камеральна перевірка платника податку на додану вартість ТОВ «ПЕРЕМОГА» з питання своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020р. (податкова декларація №9302095309 від 16.11.2020р.) по строку сплати до 30.11.2020р. за результатами якої було складено акт від 23.04.2021р. за №7118/04-36-18-11/30927164 (а.с.6-11).

За висновками наведеного акту перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57 ПК України, а саме: несвоєчасну сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за жовтень 2020 року у сумі 400658,18 грн. (сплачено 30.12.2020р. згідно платіжного доручення №168913815 від 30.12.2020р.), тоді, як граничний термін його сплати є 30.11.2020р., тобто, зазначена сума грошового зобов`язання сплачена платником податків із затримкою 30 календарних днів, що свідчить про умисно вчинену несвоєчасну сплату позивачем узгодженої суми податкового зобов`язання за жовтень 2020р. та є підставою для накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання відповідно до п.124.2 ст.124 ПК України (а.с.11).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 01.06.2021р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0080181811 форми «Ш» за яким за порушення п.57.1 ст.57 ПК України (за затримку на 30 календарних днів строку сплати грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 400658,20 грн.) на підставі п.124.2 ст.124 ПК України до позивача застосовано штраф у розмірі 25%, що становить 100164,55 грн. по податковій декларації з ПДВ №9302095309 від 16.11.2020р. за жовтень 2020р., що підтверджується змістом копії наведеного рішення та розрахунком штрафної санкції, що є додатком до нього (а.с.12-14).

В порядку адміністративного оскарження наведене податкове повідомлення-рішення були оскаржене шляхом подання позивачем відповідної скарги до органу ДПС України за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 27.09.2021р. про залишення вищевказаного податкового повідомлення-рішення без змін, а скарги – без задоволення, що підтверджується копією наведеного рішення (а.с.15-17).

Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом спору у даній адміністративній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 31.1 ст.31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податковою обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений к порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п. 54.1 ст.54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

У відповідності до вимог п. 57.1 ст. 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.

За приписами ст.203 ПК України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (стаття 111 ПК України).

Таким чином, системний аналіз вищенаведених норм чинного податкового законодавства свідчить про те, що разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання у строки, визначені законом, такий платник податків притягується до фінансової відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Так, за нормами п. 124.1 ст. 124 ПК України ( у редакції, чинній з 01.01.2021р.) визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього па підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як випливає з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов`язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Водночас, положеннями п. 124.2 ст.124 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2021р.) встановлено, що діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

А за пунктом 109.1 ст.109 ПК України визначено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи (п.109.3 ст.109 ПК України).

Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України передбачено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винним у вчиненні правопорушення.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:

- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчиненні податкового правопорушення.

За викладеного, можна дійти висновку, що обов`язок доведення вини за Податковим кодексом України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, платника податку не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.

Слід відмітити, що згідно п.109.3 ст.109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених, зокрема, і пунктами 124.2, 124.3 статті 124 цього Кодексу.

У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.

Аналізуючи зазначені законодавчі положення, можна дійти висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.2 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме: умисних дій платника податку, зокрема, таких, які полягають у тому, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання умисно.

Так, як встановлено із наданих суду учасниками справи копій документів, позивачем 16.11.2020р. було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2020р. за № 9302095309, у якій позивач самостійно задекларував суму податкового зобов`язання з ПДВ 4 131 259,0 грн., граничним строком сплати за якою є 30.11.2020р. Станом на вказану дату, сплачено було за рахунок передплати грошового зобов`язання за вказаною декларацією 3 730 600,82 грн., податковий борг станом на 30.11.2020р. склав 400658,18 грн. Вказана сума податкового боргу була сплачена за платіжним дорученням №168913815 лише 30.12.2020р., тобто, затримка строків сплати становила 30 календарних днів, що підтверджується актом перевірки (а.с.9).

При цьому, позивач не оспорює наявності факту несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020р. у розмірі 400658,18 грн. (порушення п.57.1 ст.57 ПК України), а посилається, зокрема, на відсутність його вини через недостатність коштів на його рахунках, що підтверджено банківськими виписками, які додані до позову та які, у тому числі, надавалися і контролюючому органу, що не заперечується, а, навпаки, підтверджується відповідачем у відзиві та доданих до нього копій документів (а.с.19-30,50-51).

Натомість, зміст акту камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п.57.1 ст.57 ПК України, що є обов`язковою умовою для застосування штрафу на підставі п.124.2 ст.124 ПК України.

Так, зі змісту акту камеральної перевірки вбачається, що умисними діями позивача контролюючим органом визначено те, що суму грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020р. позивач задекларував самостійно, відповідно, усвідомлював свій обов`язок у подальшому сплатити дані зобов`язання, в електронному кабінеті платника податку контролюючий орган нагадує терміни сплати податків та платник обізнаний із граничними строками сплати податку, оскільки вони закріплені у Кодексі та знаходяться у вільному доступі, про терміни сплати міститься інформація і на сайті ДПС, платник податків був обізнаний з інформацією щодо бюджетного рахунку, який розміщено на сайті ДПС, тобто, за висновком контролюючого органу платник був обізнаний та мав можливість дотриматися норм чинного законодавства в частині своєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань, однак, платник не вжив достатніх заходів для сплати узгодженої суми грошового зобов`язання за жовтень 2020р. через те, що він діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Дані дії платника податку (позивача) по несвоєчасній сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання за жовтень 2020р. посадовою особою контролюючого органу кваліфіковані як умисні, за що передбачена відповідальність у вигляді фінансових (штрафних) санкцій за п.124.2 ст.124 ПК України (а.с.10).

Разом з тим, у акті камеральної перевірки відповідачем не наведено жодних належних, допустимих та достатніх доказів та документів, які б підтверджували умисність дій позивача по несвоєчасній сплаті вищенаведеного грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020р. у сумі 400658,18 грн. та наявність можливості дотриматися вимог податкового законодавства у наведеній частині, чи невжиття достатніх заходів для своєчасної сплати, таких доказів до відзиву також не додано.

В той же, час, позивачем, як до заперечень до акту перевірки, так і до позову, надані копії банківських виписок про відсутність достатніх коштів станом на 30.11.2020р. (а.с.19-30, 50-51).

Також і зміст акту перевірки свідчить про те, що позивач, вживаючи заходів до виконання свого обов`язку зі сплати грошового зобов`язання все ж таки сплатив зазначену вище суму 30.12.2020р. за платіжним дорученням №168913815 (а.с.9).

Отже, із аналізу змісту акту перевірки та наданих копій документів фактично, можна дійти висновку, що наведені у акті камеральної перевірки обставини щодо можливості позивачем дотриматися вимог податкового законодавства у наведеній частині та невжиття достатніх заходів для своєчасної сплати зобов`язання, з урахуванням його сплати 30.12.2020р., є лише припущеннями посадової особи контролюючого органу, які жодними доказами не підтверджені, таких доказів відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що висновки акту камеральної перевірки щодо наявності умисної вини позивача у несвоєчасній сплаті грошового зобов`язання спростовуються вище дослідженими судом копіями виписок банку станом на 30.11.2020р. (граничний строк сплати зобов`язання за жовтень 2020р.) про недостатність або відсутність коштів на рахунках позивача, що свідчить про об`єктивну неможливість виконати вимоги законодавства щодо своєчасної сплати грошового зобов`язання за жовтень 2020р. у повному обсязі, яка не залежала від волі позивача, тому умисності дій позивача у наведеній частині судом не встановлено, а відповідачем жодними доказами не підтверджено.

Окрім того, слід зазначити, що суд, у даних правовідносинах, не вбачає можливим встановлення в межах камеральної перевірки обставин, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.

Також, судом враховується і те, що за приписами ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно п.2 змісту Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 1-рп/99 від 09.02.99р. визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Так, приписи ст.124 ПК України набули чинності та діють з 01.01.2021р., при цьому, її зміст не містить вказівок на те, що норми податкового кодексу у частині застосування штрафних санкцій до платників податків за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань з податку на додану вартість мають зворотню силу в часі, тобто, можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли та закінчилися у жовтні-грудні 2020р.

З аналізу наведених вище норм можна дійти висновку, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, а тому до події чи факту несвоєчасної сплати позивачем грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020р., строк сплати якого настав 30.11.2020р. не можуть бути застосовані норми ст.124 Податкового кодексу України, які набрали законної сили лише з 01.01.2021р. та не мають зворотної дії в часі виходячи з вимог ст. 58 Конституції України.

Разом з тим, як вбачається зі змісту оспорюваного податкового повідомлення-рішення та змісту акту камеральної перевірки, до події (факту) несвоєчасної сплати позивачем грошового зобов`язання по податковій декларації з ПДВ за жовтень 2020р. з граничним строком сплати 30.11.2020р. були застосовані норми п.124.2 ст.124 ПК України, у редакції, чинній з 01.01.2021р., тобто контролюючий орган до даних правовідносин застосував зворотню дію закону в часі, що суперечить вимогам ст. 58 Конституції України.

Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд приходить до висновку, що контролюючий орган неправомірно нарахував позивачу штраф у розмірі 25 % від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем у ході судового розгляду справи не було доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням аналізу обставин, встановлених судом та норм податкового законодавства у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України та вимог ст.58 Конституції України.

При цьому, є безпідставними та необґрунтованими, тому відхиляються судом, аргументи відповідача у відзиві про те, що згідно до.11 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ (у редакції, що діє з 01.01.2021р.) передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішення щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу), з огляду на те, що норми ст.58 Конституції України мають вищу юридичну силу щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, рішень Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.05.2001р. №3-рп/2001, від 13.03.2012р. №6-рп/2012 за висновками яких неодноразово відбувалося тлумачення зазначеної норми ст.58 Конституції України та зазначалося, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020р. із граничним строком сплати до 30.11.2020р., фактично сплата відбулася 30.12.2020р., тобто, по правовідносинах між сторонами, які мали місце (виникли та закінчилися) до 01.01.2021р., на підставі норм ст.124 ПК України, які набрали чинності лише з 01.01.2021р. є протиправним та таким, що суперечить вищенаведених нормам ст.58 Конституції України.

Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи відповідача про те, що позивач не вжив достатніх заходів для своєчасної сплати грошового зобов`язання, оскільки жодних доказів наведеному відповідачем суду не надано, в той же час, такі аргументи відповідача спростовуються подальшою сплатою позивачем вказаної суми грошового зобов`язання 30.12.2020р., що свідчить про те, що позивачем вживалися заходи з метою дотримання вимог податкового законодавства та погашення відповідної суми податкового боргу.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини, які слугували підставами для його прийняття є протиправними та не обгрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване рішення є такими, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0080181811 від 01.06.2021р були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування наведеного рішення суб`єкта владних повноважень.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача понесені ним згідно платіжного доручення №1899 від 12.10.2021р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп. (а.с.5, 34).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 52, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0080181811 від 01.06.2021р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0080181811 від 01.06.2021р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА» (52930, Дніпропетровська область, Межівський район, с. Веселе, вул. Центральна, будинок 74, код ЄДРПОУ 30927164) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва