Рішення № 103184916, 20.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року Справа № 160/22682/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-706-51/62У від 09.02.2021 року на суму 16 757,84 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що оскаржувана вимога винесена з порушенням податкового законодавства, оскільки 10.08.2021 року здійснено державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця. Окрім цього, позивач зауважив, що на момент винесення оскаржуваної вимоги позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця. Також позивач зазначив, що нарахування недоїмки здійснено без проведення перевірки у порядку встановленому Податковим кодексом України. Підсумовуючи позивач звернув увагу, що з 2010 року по 2016 рік позивач не подавав органам ДПС податкову звітність, тому відповідач був зобов`язаний звернутися до суду з позовною заявою про припинення діяльності фізичної особи-підприємця. На підставі вищевикладеного, вважає що оскаржувана вимога підлягає скасуванню.

22.11.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

09.12.2021 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивачем не було сплачено єдиний соціальний внесок починаючи з 2017 року по 4 квартал 2019 року. Станом на 31.01.2020 року заборгованість позивача за єдиним соціальним внеском складала 29 293,44 грн. В свою чергу, станом на 31.01.2021 року заборгованість позивача за єдиним соціальним внеском складала 37 788,74 грн. Зазначена вимога надсилалась на адресу позивача, проте повернулась на адресу відповідача із відміткою АТ «Укрпошта» «за закінченням встановленого строку зберігання». За результатом узгодження, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-706-51/62У від 09.02.2021 року на суму 16 757,84 грн. На підставі вищевикладеного, відповідач просить суд відмови в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.02.2021 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-706-51/62 У про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 16 757,84 грн. по сплаті заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з ІІ кварталу 2019 року по 4 квартал 2020 року.

Зазначений борг розрахований наступним чином:

1) за ІІ квартал 2019 року – IV квартал 2019 року – 8 262,54 грн.,

2) за І квартал 2020 року – IV квартал 2020 року – 9 828,72 грн.,

Зазначену вимогу надіслано на податкову адресу ОСОБА_1 – АДРЕСА_1 .

10.08.2021 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок;

Абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI встановлено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб - підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого:

- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Згідно з ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Таким чином, фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах не повинні сплачувати подвійну суму єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19.

Щодо тверджень позивача, що станом на момент винесення оскаржуваної вимоги, а саме – 09.02.2021 року, позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця, суд зазначає наступне.

Оскаржувана вимога винесена 09.02.2021 року, в свою чергу, 10.08.2021 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Таким чином, вищенаведені доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а отже, не можуть слугувати підставою для скасування вказаної вимоги.

Крім того, визначальним є не момент коли винесена вимога, а періоди за які нараховано заборгованість.

Щодо доводів позивача про відсутність проведеної перевірки позивача у порядку встановленому Податковим кодексом України, суд зауважує наступне.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Означеної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 11.09.2018 року по справі №826/11623/16.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що доводи позивача про необхідність нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску виключно на підставі документальної перевірки, не віднайшли свого правового підтвердження, оскільки законодавством встановлено вичерпний перелік подій, які передують надсиланню платникам вимоги про сплату боргу (недоїмки), а саме: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Стосовно доводів позивача, що відповідач, з огляду на відсутність здійснення позивачем підприємницької діяльності та відсутність поданої позивачем звітності, був зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, суд зазначає, що факт незвернення податкового органу до суду не звільняє від обов`язку сплачувати податки та збори, а також, непроведення реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не звільняє від обов`язку сплачувати податки та збори.

Таким чином, вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної вимоги.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський