Рішення № 103184835, 17.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року Справа № 160/17745/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2021р. (через систему "Електронний суд") ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.10.2021р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не виконання обов`язку з нарахування та виплати в повному обсязі пенсії позивачеві у розмірі передбаченому законодавством з усіма нарахуваннями, перерахунками, індексаціями та надбавками, відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з виплатою компенсації розрахованої за нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001р. "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", за невчасно отримані та неотримані суми пенсійних виплат, як частини доходу, за період невиплати з 26.01.2016р. по дату фактичної виплати усієї суми пенсії;

- зобов`язати відповідача здійснювати виплату пенсії позивачеві з моменту поновлення, а саме: починаючи з 26.01.2016р., у розмірі передбаченому законодавством з усіма нарахуваннями, перерахунками, індексаціями та надбавками, відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з виплатою компенсації розрахованої за нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001р. "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", за невчасно отримані та неотримані суми пенсійних виплат, як частини доходу, за період невиплати з 26.01.2016р. по дату фактичної виплати усієї суми пенсії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. у справі №160/10266/20 було частково задоволено позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , з моменту припинення, а саме: починаючи з 26.01.2016 року. На виконання наведеного судового рішення відповідачем було поновлено виплату пенсії позивачеві, проте розмір пенсійних виплат не відповідає діючому законодавству України, а тому представник позивача звернувся до пенсійного органу із відповідною заявою. Листом №21065-15837/Б-01/8-0400/21 від 01.07.2021р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило представника позивача про те. Що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. у справі №160/12066/20 виконано в повному обсязі, поновлено виплату пенсії позивачеві з 26.01.2016р. та нараховано для виплати на відомість травня 2021 року. Позивач вважає таку бездіяльність пенсійного органу протиправною, оскільки виходячи з вимог Конституції України та положень пенсійного законодавства пенсія позивача не може бути меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 08.11.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.43).

11.01.2022р. засобами поштового зв`язку, на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. позивачеві поновлено виплату пенсії з 26.01.2016р. у сумі, відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати; за приписами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Закону №1058 обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків його виплати, разом з тим, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. з відміткою про набрання ним законної сили надійшло до Головного управління лише 14.04.2021р., пенсія позивачеві була поновлена з 26.01.2016р., сума пенсії за період з 26.01.2016р. по 30.04.2021р. у розмірі 65973,53 грн. була нарахована та профінансована на відомість травня 2021 року, тобто, відповідачем не було порушено строків виплати пенсії позивачеві (а.с.49-51).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 20.12.2021р. по 31.12.2021р. включно та з 04.01.2022р. по 14.01.2022р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається 17.01.2022р.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон, наявною у справі (а.с.22,54-зворот).

З 2010 року ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, виплата якої була припинена пенсійним органом в 2016 році, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с.20,57).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. у справі №160/10266/20 було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та, зокрема, зобов`язано відділ з питань призначення та перерахунків пенсії № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії громадянці України ОСОБА_1 , з моменту припинення, а саме з 26.01.2016 року, що підтверджується копією відповідного судового рішення (а.с.32-33,59-62).

Наведене судове рішення набрало законної сили 04.12.2020р. (а.с.32-33,59-62).

На виконання наведеного судового рішення, пенсійним органом було прийнято рішення №047050012808 від 19.04.2021р. про призначення пенсії позивача, згідно якого пенсія позивачеві поновлена з 26.01.2016р., нарахована у розмірі 603,08 грн. та виплачується у розмірі 1146,37 грн. незмінно з 2016 року по 2021 рік включно, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.14-18).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача стосовно не виконання обов`язку з нарахування та виплати в повному обсязі пенсії позивачеві у розмірі передбаченому законодавством з усіма нарахуваннями, перерахунками, індексаціями та надбавками, відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з виплатою компенсації розрахованої за нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001р. "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", за невчасно отримані та неотримані суми пенсійних виплат, як частини доходу, за період невиплати з 26.01.2016р. по дату фактичної виплати усієї суми пенсії, у зв`язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії позивачеві з моменту поновлення, а саме: починаючи з 26.01.2016р., у розмірі передбаченому законодавством з усіма нарахуваннями, перерахунками, індексаціями та надбавками, відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з виплатою компенсації розрахованої за нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001р. "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", за невчасно отримані та неотримані суми пенсійних виплат, як частини доходу, за період невиплати з 26.01.2016р. по дату фактичної виплати усієї суми пенсії.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначаються Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058).

За приписами ст.42 Закону №1058 встановлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, та у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 Закону №1058, при цьому, перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати.

Так, як встановлено судом із наявних у матеріалах справи документів, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. у справі №160/10266/20 було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та, зокрема, зобов`язано відділ з питань призначення та перерахунків пенсії № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії громадянці України ОСОБА_1 , з моменту припинення, а саме з 26.01.2016 року, що підтверджується копією відповідного судового рішення (а.с.32-33,59-62).

Наведене судове рішення набрало законної сили 04.12.2020р. (а.с.32-33,59-62).

На виконання наведеного судового рішення, пенсійним органом було прийнято рішення №047050012808 від 19.04.2021р. про призначення пенсії позивача, згідно якого пенсія позивачеві поновлена з 26.01.2016р., нарахована у розмірі 603,08 грн. та виплачується у розмірі 1146,37 грн. незмінно з 2016 року по 2021 рік включно, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.14-18).

При цьому, у відзиві на позов відповідач зазначає, що позивачеві поновлено виплату пенсії з 26.01.2016р. у сумі, відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати (а.с.49-51).

Разом з тим, зі змісту копії рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. у справі №160/10266/20 вбачається, що воно не містить застережень щодо поновлення виплати пенсії позивачеві відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати, встановлення твердого розміру пенсійної виплати позивачеві та щодо того, що пенсія позивача не підлягає масовим перерахункам згідно чинного пенсійного законодавства України (а.с.32-33,59-62).

З аналізу вищенаведених обставин та наведених доказів у їх сукупності, можна дійти висновку, що, при поновленні позивачеві у квітні 2021 року пенсії за віком з 26.01.2016р., відповідачем безпідставно встановлено позивачеві розмір пенсії відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати, що призвело до порушення права позивача на підвищення розміру її пенсії відповідно до ст.ст.27, 28, абз.2 ч.3 ст.42 Закону №1058.

У відповідності до вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо поновлення виплати пенсії позивачеві із встановленням розміру такої пенсії відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати, з урахуванням обставин встановлених судом та норм вищенаведеного чинного пенсійного законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо поновлення виплати пенсії позивачеві із встановленням розміру такої пенсії відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати, суд приходить до висновку, що вчиняючи наведені дії, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що вищенаведеними діями щодо поновлення виплати пенсії позивачеві із встановленням розміру такої пенсії відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати, відповідач порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій відповідача протиправними, вийшовши таким чином за межі позовних вимог позивача з урахуванням вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, у даному випадку, з метою повного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачеві починаючи з 26.01.2016р. із врахуванням положень ст.ст. 27, 28, 42 Закону №1058, вийшовши таким чином за межі позовних вимог позивача з урахуванням вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову про визнання дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень протиправними, у якості похідної вимоги, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачеві починаючи з 26.01.2016р. із врахуванням положень ст.ст. 27, 28, 42 Закону №1058, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача виплатити компенсацію розрахованої за нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001р. "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", за невчасно отримані та неотримані суми пенсійних виплат, як частини доходу, за період невиплати з 26.01.2016р. по дату фактичної виплати усієї суми пенсії, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Так, у відзиві на позов відповідач зазначає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. з відміткою про набрання ним законної сили надійшло до Головного управління лише 14.04.2021р., пенсія позивачеві була поновлена з 26.01.2016р., сума пенсії за період з 26.01.2016р. по 30.04.2021р. у розмірі 65973,53 грн. була нарахована та профінансована на відомість травня 2021 року, що не спростовано позивачем жодними належними та допустимими доказами.

Зважаючи на вищенаведене та ту обставину, що пенсія позивачеві із врахуванням положень ст.ст. 27, 28, 42 Закону №1058 перерахована ще не була, відповідно, право позивача ще не є порушеним, тому суд приходить до висновку, що ці позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відсутні.

У зв`язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції про сплату №64782 від 29.09.2021р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 605 грн. 33 коп., виходячи із розрахунку: (908,00 грн./3)*2 (а.с.19,25).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 із встановленням твердого розміру такої пенсії відповідно до суми, зазначеної в останньому розпорядженні архівної пенсійної справи позивача на дату припинення її виплати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із врахуванням положень ст.ст. 27, 28, 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 26.01.2016р. та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 33 коп. (шістсот п`ять грн. 33 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва