Рішення № 103184780, 17.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року Справа № 160/17649/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 32 829,73 (тридцять дві тисячі вісімсот двадцять дев`ять гривень) 73 копійки № Ф- 870-25/64 від 20.07.2021 року Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області.

В обґрунтування поданого позову позивачем зазначено, що 27 липня 2021 року ОСОБА_1 отримала по пошті Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-870 -25/64 від 20.07.2021 року. Відповідно даної вимоги вбачається, що станом на 30.06.2021 за позивачем обліковується сума боргу у розмірі 32 829,73 (тридцять дві тисячі вісімсот двадцять дев`ять гривень) 73 копійки зі сплати єдиного внеску згідно ст. 25 ЗУ. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». З огляду на Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-870 -25/64 від 20.07.2021 року ГУ ДПС в Дніпропетровській області позивачу незрозуміло період виникнення суми боргу зі сплати єдиного внеску. Відповідно до відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач в період з 2010 по 2019 роки була зареєстрована як фізична особа - підприємець та перебувала на спрощеній системі оподаткування. За період з 2014 по 2019 роки позивачем господарська діяльність фактично не здійснювалась. В свою чергу в продовж останніх 5 років згідно відомостей трудової книжки, позивач перебувала у трудових відносинах з різними підприємствами, а саме: ФОП - ОСОБА_2 (грудень 2014р. - вересень 2015р.), ТОВ «УКРЛОТО Дніпропетровськ» (серпень 2015р.-грудень 2018р.), КП «ДБКЛПД`ДОР» (березень 2020р. по теперішній час).Згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування пенсійного фонду України роботодавцями позивача у спірні періоди нараховувалася заробітна плата та сплачувалися страхові внески. Вважає, що необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи- підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

01 грудня 2021 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог та зазначає, що з 2017 року фізичні особи-підприємці, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Починаючи з 01.01.2018 року, у зв`язку з внесеними змінами до Закону № 2464-VI та з метою здійснення контролю за своєчасністю сплати єдиного внеску, податковим органом розроблено алгоритм автоматичного розрахунку нарахувань сум єдиного внеску. за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала на обліку в Індустріальній ДПІ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа - підприємець з 24.03.2010 року по 06.11.2019 року. Стан платника: 11 - Припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті). В період з 01.10.2013 по 31.12.2014 року обліковувалась на спрощеній системі оподаткування, з 01.01.2015 по 06.11.2019 на загальній системі оподаткування та згідно п. 4 частини першої ст. 4 Закону №2464 ФОП ОСОБА_3 була платником єдиного внеску. З урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Також у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.12.2020 №440/2149/19 колегія судів зазначила, що особа, яка зареєстрована як самозайнята особа, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Водночас ОСОБА_1 не надає належних доказів (довідку ОК- 5, ОК-7) про те, що за період нарахування боргу перебувала у трудових відносинах з роботодавцем, який, в свою чергу, сплачував за позивача єдиний внесок. Те, що роботодавець сплачував єдиний внесок за позивача, не звільняє останнього від обов`язку сплачувати єдиний внесок за себе як за фізичну особу-підприємця. Додатково варто звернути увагу на те, що спірна вимога від 20.07.2021 №Ф-870-25/64 на суму 32829,73 грн включає в себе заборгованість за період з 4 квартал 2013 року по 3 квартал 2019 року. Водночас згідно документів, наданих позивачем до позовної заяви (копія трудової книжки) вбачається, що протягом 2019 року позивач не перебувала у трудових відносинах та, відповідно, не була найманим працівником, що, в свою чергу, виключає можливість сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача.

Ухвалою суду від 03.12.2021 року витребувано від позивача - ОСОБА_1 додаткові докази по справі, а саме:

- відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період;

- довідку за формою ОК-5 “Індивідуальні відомості про застраховану особу” за аналогічний період;

- довідку за формою ОК-7 “Індивідуальні відомості про застраховану особу” за аналогічний період.

Ухвалою суду від 28.12.2021 року вдруге витребувано від позивача - ОСОБА_1 додаткові докази по справі, а саме:

- відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період;

- довідку за формою ОК-5 “Індивідуальні відомості про застраховану особу” за аналогічний період;

- довідку за формою ОК-7 “Індивідуальні відомості про застраховану особу” за аналогічний період.

- належним чином засвідчену копію трудової книжки, зі змісту якої можливо буде дослідити усі її складові (зокрема № записів, тощо).

- декларації про доходи від здійснення підприємницької діяльністю за період 2013-2014 р.р, 2017р., 2019р.

29.12.2021 року від позивача на адресу суду на виконання вимог ухвали суду від 03.12.2021 року було надано довідку за формою ОК-5 “Індивідуальні відомості про застраховану особу” про застраховану особу, довідку за формою ОК-7 “Індивідуальні відомості про застраховану особу” про застраховану особу.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 23.03.2010 року по 06.11.2019 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

20.07.2021 року контролюючим органом було сформовано вимогу №Ф-870-25/64 від 20.07.2021 року в розмірі 32 829,73 грн.

06.11.2019 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-870-25/64 від 20.07.2021 року в розмірі 32 829,73 грн. необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, який набрав чинності з 01.01.2011 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Так, у наданому відзиві відповідач зазначив, що в період з 01.10.2013 по 31.12.2014 року обліковувалась на спрощеній системі оподаткування, з 01.01.2015 по 06.11.2019 на загальній системі оподаткування та згідно п. 4 частини першої ст. 4 Закону №2464 ФОП ОСОБА_3 була платником єдиного внеску.

Спірна вимога від 20.07.2021 №Ф-870- 25/64 на суму 32829,73 грн включає в себе заборгованість за період з 4 квартал 2013 року по 3 квартал 2019 року:

за 4 квартал 2013 у сумі 1218,67 грн. ( 398,01+ 398,01+422,65), строк сплати до 10.02.2014 року;

за 1 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн. (422,65*3), строк сплати до 22.04.2014 року;

за 2 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн., строк сплати до 21.07.2014 року;

за 3 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн. строк сплати до 20.10.2014 року;

за 4 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн., строк сплати до 20.01.2015 року;

за 2017 рік у сумі 8448,0 грн., строк сплати до 09.02.2018 року;

за 1 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року;

за 2 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року;

за 3 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року;

за 4 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.01.2019 року;

за 1 квартал 2019 у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року;

за 2 квартал 2019 у сумі 2754.18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року;

за 3 квартал 2019 у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року.

При цьому відповідно до положень п.п. 2, 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464 (в редакції, до 2016 року включно) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин – прийняття оскаржуваної вимоги) встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином з 01.01.2017 року підлягав обов`язковій сплаті фізичними особами-підприємцями єдиний внесок незалежно від того, чи було отримано такою особою дохід (прибуток).

Як зазначалося вище спірна вимога від 20.07.2021 №Ф-870- 25/64 у розмірі 32829,73 грн. включає в себе заборгованість в т.ч. за період з 4 квартал 2013 року у сумі 1218,67 грн., строк сплати до 10.02.2014 року; за 1 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн., строк сплати до 22.04.2014 року; за 2 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн., строк сплати до 21.07.2014 року; за 3 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн. строк сплати до 20.10.2014 року; за 4 квартал 2014 у сумі 1267,95 грн., строк сплати до 20.01.2015 року.

Оскільки до 01.01.2017 року підлягав обов`язковій сплаті фізичними особами-підприємцями єдиний внесок у разі отримання такою особою доходу (прибутку), а відповідачем не надано доказів щодо отримання позивачем доходу за 4 квартал 2013 року та за 4 квартали 2014 року, то контролюючим органом протиправно нараховано до сплати 6290,47 грн. (1218,67 грн.+ 1267,95 грн.+ 1267,95 грн.+ 1267,95 грн.+ 1267,95 грн.) заборгованості за 4 квартал 2013 року та за 4 квартали 2014 року.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 (тут і надалі в редакції зі змінами внесеними Законом України від 06.12.2016 року № 1774) єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII«Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн. (3200 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819, 06 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 року № 2246-VIII«Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складала 918,06 грн., так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII«Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн (4173,00 х 22 відсотки).

Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п. 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 435), фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт (додаток 5 таб. 2) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.

Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).

Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (п. 16 розділу II Порядку № 435).

Судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що позивач протягом усього часу перебування на обліку в податковому органі як платник єдиного внеску звітність не подавав, отже не виконував свої зобов`язання визначені законодавством.

За наведених обставин, згідно норм чинного законодавства, з набуттям чинності змін до Закону №2464 - з 01.01.2017 року, позивач повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, незалежно він того чи отримував він дохід від своєї підприємницької діяльності.

При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Згідно записів у трудовій книжці, після прийняття Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, позивач перебував у трудових відносинах як найманий працівник, зокрема:

28.08.2015 року позивач прийнята на роботу в ТОВ «УКРЛОТО Дніпропетровськ»;

16.08.2016 року переведена на посаду директора;

31.12.2018 року – звільнена з посади директора за згодою сторін;

20.03.2020 року – позивач прийнята на посаду бухгалтера КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги Дніпропетровської обласної ради».

При цьому, згідно даних трудової книжки, довідки ОК-5, довідки ОК-7 судом встановлено, що у 2019 році позивач не була працевлаштована, соціальний внесок не сплачувала.

Частиною 8 ст.9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону № 2464 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до ч.4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Згідно з пунктом 3розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місце знаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

На підставі вищевикладеного, сума єдиного внеску, яку повинна була сплатити позивач за періоди, коли не була офіційно працевлаштована становить 8262,54 грн., тобто за 3 квартали 2019 року.

Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

З аналізу вищенаведених норм права випливає, що позивач, як платник єдиного внеску, не будучи у 2019 році офіційно працевлаштованою, зобов`язана була своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, проте оскільки своєчасно цього не зробила, у відповідача виникло право на прийняття вимоги про сплату боргу.

При цьому, суд вважає, що реєстрація 06.11.2019 року припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не звільняє позивача від обов`язку зі сплати заборгованості з єдиного внеску, яка виникла раніше.

Враховуючи те, що відповідачем не доведений факт отримання позивачем доходу за 4 квартал 2013 року, за 4 квартали 2014 року, беручи до уваги, що єдиний соціальний внесок за позивача як найманого працівника сплачувався роботодавцями за період 2017, 2018 року, враховуючи при цьому той факт, що позивач, маючи статус фізичної особи – підприємця, у 2019 році не була працевлаштована, соціальний внесок не сплачувала, суд прийшов до висновку про безпідставність нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за 2013-2018 року у сумі 24567,19 грн., оскільки, як було встановлено, несплачена сума ЄСВ становить 8262,54 грн.

Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, належним чином не доведено правомірність прийняття спірної вимоги у сумі 24567,19 грн., тоді як позивачем не спростовано відсутність у останнього обов`язку сплатити ЄСВ у розмірі 8262,54 грн., а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки оскаржувана вимога підлягає скасуванню в частині 24567,19 грн., судовий збір, який підлягає відшкодуванню позивачу становить 681 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658, вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 870-25/64 від 20.07.2021 року в розмірі 24567 (двадцять чотири тисячі п`ятсот шістдесят сім) грн. 19 коп.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано року 17.01.2022 року.

Суддя О.М. Неклеса