Рішення № 103184475, 18.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Справа № 160/21681/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/21681/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

09.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якій позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , яка викладена в Рішенні №045550010952 від 07.06.2021 р. та надіслана як додаток до повідомлення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010204-8/76748 від 08.06.2021 р.;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі наявних документів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 09.11.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 11.11.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 , було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.

Позивачем в строк, визначений в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.12.2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 01.12.2021 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме:

- пенсійної справи позивача; звернення позивача про призначення пенсії, разом із додатками; рішення Пенсійного органу №045550010952 від 07.06.2021 р.; відомості /інформацію, що стала підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу та інші наявні докази щодо суті спору.

12.01.2022 року від відповідача 2 до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов позивача.

18.01.2022 року від відповідача 1 до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов позивача разом із витребуваними судом доказами.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 18.01.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року працював на «Південному машинобудівному заводі ім. О.М. Макарова». Період роботи підтверджується записами в трудовій книзі. Вид роботи підтверджується довідкою. У вказаний період часу позивач виконував роботи, що дають право на призначення пільгової пенсії за віком.

Позивач зазначає що його професія, електрозварник ручного зварювання, відноситься до категорії «робітники» підтверджується Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Про те, що ОСОБА_1 був робітником - електрозварником ручного зварювання і виконував ручне електродугове зварювання трубопроводів, деталей та вузлів, підтверджується Довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів в ній № 88-1, 88-2, 88-3 від 20.12.2019 року.

У довідках № 88-1, 88-2, 88-3 від 20.12.2019р. саме і підтверджується факт виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи.

На думку позивача, оскільки, надана інформація про атестацію його робочого місця за умовами праці проведеної 01.11.1995р. що закріплено наказом №512 від і 01.11.1995р. «Про перелік професій і посад, робота в яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення» по ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. Макарова» та доповнена наказом від 27.04.2005р. № 173 «Про доповнення в наказ від 01.11.1995р. № 512 і підтвердження стажу робітників, працюючих в шкідливих і небезпечних умовах праці» ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», то до його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах має бути зарахований період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2; Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на 1 пільгових умовах.

31 травня 2021 року позивачем подано заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але Пенсійний орган у відповіді на заяву від 08.06.2021 року, не врахувавши норми чинного законодавства, прийшов до висновку про неможливість призначити пенсію у зв`язку з відсутністю в документах, які були надані для призначення пенсії, страхового стажу, що визначає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2.

Не погодившись із таким рішенням Пенсійного органу, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Відповідач 1, посилаючись на норми законодавства України, зазначив, що позивач 31.05.2021 року звернувся до головного управління з відповідною заявою, щодо призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №2.

Вказують, що згідно наданого пакету документів загальний стаж Позивача становить - 24 роки 11 місяців 26 днів, пільговий стаж - 13 років 6 місяців 26 днів на дату звернення, що недостатньо для призначення пенсії за віком за Списком № 2.

У призначенні пенсії за віком згідно п. 2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу було відмовлено в зв`язку з відсутністю на дату звернення необхідного страхового стажу.

Вважають, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяли в межах повноважень, згідно діючого законодавства.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Відповідач 2, посилаючись на норми законодавства України, зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою від 31.05.2021 року №7044 щодо призначення пенсії за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві за принципом екстериторіальності винесло рішення №045550010952 від 07.06.2021 року про відмову в призначенні пенсії за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно наданих до заяви документів про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, військовий квиток, трудова книжка, пільгових довідок) пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 13 років 06 місяців 10 днів, страховий стаж враховано повністю та складає 24 роки 11 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.

У матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 , якою визначено його трудовий стаж.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 31.05.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою за №744 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Заява Позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.06.2021 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.

За розрахунком Пенсійного органу, його пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 13 років 06 місяців 10 днів, страховий стаж враховано повністю та складає 24 роки 11 місяців 26 днів, що на думку відповідача 2 є недостатнім для призначення пенсії.

Позивач, вважаючи таку відмову у призначені йому пенсії за віком на пільгових умовах неправомірною та такою, що порушує гарантовані Конституцією України соціальні права позивача на пенсійне забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно записів трудової книжки позивача, ОСОБА_1 у період з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року працював на «Південному машинобудівному заводі ім. О.М. Макарова». Період роботи підтверджується записами в трудовій книжці. Вид роботи підтверджується довідкою. У спірний період часу позивач виконував роботи, які відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» дають право на призначення пільгової пенсії за віком.

Вказані вище обставини також підтверджуються довідками № 88-1, 88-2, 88-3 від 20.12.2019р.р.

Судом встановлено, що період роботи позивача з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року, не був зарахований відповідачем до страхового стажу його роботи.

Судом встановлено, що відповідачем 2 відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного пільгового стажу для призначення пенсії.

Незарахування періоду роботи позивача з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року до пільгового стажу відбулось через відсутність атестації робочого місця позивача.

Суд зазначає, що професія позивача передбачена Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 року.

У вказаний період у Державному підприємстві «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» не було проведено атестації робочого місця позивача, що стало підставою для незарахування позивачу періоду роботи з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року до пільгового стажу.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII “Про охорону праці” працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці н підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту “б” статті 13 Закону № 1788-XII - “за результатами атестації робочих місць” як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте, Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту “б” статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі №21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд вважає безпідставним незарахування відповідачем 2 до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду його роботи з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року до пільгового стажу, за Списком № 2.

Як наслідок, рішенні №045550010952 від 07.06.2021 р. Пенсійного органу, підлягає скасуванню, а вказаний період роботи підлягає зарахуванню судом.

Суд зазначає, що відмова Пенсійного органу у зарахуванні позивачу пільгового стажу пенсії не відповідає вимогам пенсійного законодавства.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

За приписами пункту 3 ч. 2 ст. 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Також слід зазначити, що за приписами ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до вимог п.4.1, 4.3, 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який затверджений постановою правління ПФ України від 25.11.2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок і поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї документи, що подано до органу Пенсійного фонду України в установленому порядку.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 045550010952 від 07.06.2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період його роботи з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, подану 31.05.2021 року за №7044, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

Відомостей про відсутність зарахування військової служби та період навчання позивача, матеріали справи не місять.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” №30985/96).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до положень п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №045550010952 від 07.06.2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період його роботи з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року та в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, подану 31.05.2021 року за №7044, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 340,50 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2, з кожного окремо.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 045550010952 від 07.06.2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період його роботи з 21.07.1983 року по 30.09.1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, подану 31.05.2021 року за №7044, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 340,50 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 340,50 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 18.01.2022 року.

Суддя В.В. Ільков