Рішення № 103184406, 18.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Справа № 160/18154/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1314, Військової частини А3750 про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1314 (далі - відповідач 1), в якому просить:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини А1314, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриману під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки;

- зобов`язати Військову частину А1314 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину А1314 виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум за 2015, 2016, 2017 роки;

- стягнути з Військової частини А1314 (код ЄДРПОУ 08314614, 49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Чичеріна, буд. 42) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі - 7000,00 грн. (сім тисяч гривень).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А1314, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні Військової частини А3750 у період з 02.02.2006 року по 30.09.2019 року. Згідно витягу з наказу командира Військової частини А1314 від 30.09.2019 року №208 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. За період проходження військової служби позивачу нараховувалась та виплачувалась матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, однак виплата, на переконання позивача, була проведена не в повному обсязі, а саме без включення до неї щомісячної додаткової грошової винагороди. У зв`язку з чим він звернувся до відповідача із адвокатським запитом стосовно надання інформації про повний розмір зазначеної виплати та проведення донарахування та виплати недоплаченої частки матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки. Проте, 30.08.2021 року відповідачем було повідомлено, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки була проведена у повному обсязі та донарахуванню не підлягає. Позивач вважає таку відповідь відповідача незаконною та протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами з 27.10.2021 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

08.11.2021 року до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства з огляду на наступне. Виплата військовослужбовцям Збройних сил України матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб в оспорюваний період здійснювалась на підставі наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260. При цьому, положення п.30.3 наказу чітко окреслюють обсяг складових грошового забезпечення, що враховуються при визначенні максимального розміру матеріальної допомоги. Окрім того, відповідно до п.8 Інструкції про розмірі і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, що втратила чинність від 16.12.2016, щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. З огляду на викладене вважає, що діяв в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України, підстави для задоволення позову відсутні. Стосовно строку звернення до суду зазначає, що позивач звернувся з позовною заявою у жовтні 2021 року. У відповідності до наказу командира військової частини А1314 від 30.09.2019 №208 його було звільнено з військової служби. Наказ про своє звільнення позивач у встановлений ч.2 ст.122 КАС України строк для звернення до суду за захистом прав, не оскаржував. Тому вважає, що позовна заява подана з пропуском строку та має бути залишена без розгляду. Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що адвокатом було значно завищено вартість послуг наданих позивачеві виходячи з кількості відпрацьованих документів та часу затраченого на відпрацювання кожного документу, з урахуванням того, що позиція викладена у позові є стандартною для схожих за змістом справ. Також, звертав увагу суду, що Військову частину А1314 виключено з системи розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до Військової частини А3750.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 року залучено до участі у дані справі у якості співвідповідача Військову частину А3750 (далі - відповідач 2).

22.12.2021 року до суду від Військової частини А3750 надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства з огляду на наступне. Положення ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначають загальний склад грошового забезпечення та перелічують його складові. Правила виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги встановлені розділом XXXIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (втратила чинність 20.07.2018 року). При цьому, положення п.30.3 Інструкції чітко окреслюють обсяг складових грошового забезпечення, що враховуються при визначенні максимального розміру матеріальної допомоги. Окрім того, відповідно до п.8 Інструкції щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. З огляду на викладене вважає, що діяв в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України, підстави для задоволення позову відсутні. Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну допомогу, оскільки не надано доказів оплати позивачем адвокату послуг за правничу допомогу у розмірі 7000 грн., окрім того, рік договору про надання правничої допомоги та акту виконаних послуг до договору не співпадають. Стосовно строку звернення до суду зазначає, що позивач звернувся з позовною заявою 5 жовтня 2021 року, при цьому дізнався про ймовірне порушення своїх прав виплатою не в повному розмірі матеріальної допомоги на вирішення соціально- побутових питань за 2015-2017 роки при ознайомленні з наказом командира військової частини А1314 від 30.09.2019 №208, відповідно до якого його було звільнено з військової служби. Таким чином, з огляду на приписи ч.5 ст. 122 КАС України позивач мав звернутися до суду за захистом свого прав протягом місяця. Вважає, що позовна заява має бути залишена без розгляду.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Щодо строку звернення з адміністративним позовом до суду.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

З огляду на наведене та приписи чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є його складовою.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому позовні вимоги в межах даної справи охоплюються застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».

Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року у справі №820/4748/17, від 22 травня 2020 року у справі №808/3200/17, зокрема у постанові від 29.09.2021 року у справі №160/8332/20.

За вказаних обставин позивачем дотримано строк звернення з позовом до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни – інвалідом III групи від 06.04.2021 року, у період з 02.02.2006 року по 30.09.2019 року проходив військову службу у Військовій частині А1314, дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини А1314 від 30.09.2019 року №208 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 з 26 жовтня 2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Центрально-Чечелівського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпра.

12.06.2021 року представник позивача звернувся до військової частини із адвокатським запитом стосовно надання інформації про повний розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та проведення донарахування та виплати позивачу недоплаченої частки матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки.

За результатом опрацювання запиту представника позивача листом від 30.08.2021 за вих.№523 Військовою частиною А3750 було надано інформацію, що відображена у довідках, виданих ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Військової частини А3750 від 30.08.2021 №523/8 сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік склала 5045,77 грн. та складалася з наступних складових: оклад за званням – 135,00грн., посадовий оклад – 1552,00грн., надбавка за вислугу років (35%) – 590,45 грн., надбавка за особливості проходження служби (50%) – 1138,72 грн., надбавка за таємність (15%) – 232,80 грн. та премія (90%) – 1396,80 грн. Виплата проведена у листопаді 2015 року.

Відповідно до довідки Військової частини А3750 від 30.08.2021 №523/9 сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік склала 9546,58 грн. та складалася з наступних складових: оклад за званням – 135,00 грн., посадовий оклад – 1552,00 грн., надбавка за вислугу років (35%) – 590,45 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) – 1138,73 грн., надбавка за таємність (15%) – 232,80 грн. та премія (380%) – 5897,60 грн.. Виплата проведена у жовтні 2016 року.

Відповідно до довідки Військової частини А3750 від 30.08.2021 №523/10 сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік склала 9546,58 грн. та складалася з наступних складових: оклад за званням – 135,00 грн., посадовий оклад – 1552,00 грн., надбавка за вислугу років (35%) – 590,45 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) – 1138,73 грн., надбавка за таємність (15%) – 232,80 грн. та премія (380%) – 5897,60 грн. Виплата проведена у липня 2017 року.

Вважаючи, що відповідачем не у повному обсязі було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2017 роки, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, що діяла момент спірних відносин, далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до положень статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07.11.2007 №1294 (в редакції на момент спірних відносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 постанови № 889 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно із пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.

Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).

Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).

Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 “Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України”.

Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений)

Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп`яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров`ю військовослужбовців або інших осіб.

Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція № 260).

Відповідно до розділу XXXIII “Правила виплати матеріальної допомоги” Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п. 33.1.). Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.33.3.).

Отже, Законом №2011-ХІІ та чинною на час спірних відносин постановою КМУ №1294 передбачено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входить, в тому числі, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відтак, винагороди, які мають постійний характер, входять до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Щомісячна додаткова грошова винагорода була установлена рішенням Кабінету Міністрів (постанова КМУ №889) та виплачувалася військовослужбовцям щомісяця з дня її запровадження до дня виключення такого військовослужбовця із списків особового складу частини, тобто мала постійний (систематичний) характер.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивачу була нарахована виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2015 , 2016, 2017 роки.

Як вбачається з довідок, сформованих Військовою частиною А3750 від 30.08.2021 року за №523/8, 523/9 та 523/10 щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена до складу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016 та 2017 роки, що була сплачена позивачу. Дані обставини не заперечуються сторонами.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду.

Зі змісту постанови № 889 вбачається, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Відповідних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 (провадження № 11-281апп21)

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено і висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.

Згідно із п. 33.3 розділу XXXIII “Правила виплати матеріальної допомоги” Інструкції №260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Водночас, застосовуючи зазначену Інструкцію №260 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889 (чинної на час нарахування виплати матеріальної допомоги), а не Інструкції № 260.

З наведених мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Суд зауважує, що розрахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань на час проходження позивачем військової служби було компетенцією відповідача-1, як органу, в якому позивач проходив військову службу і як органу, який виплачував його грошове забезпечення.

Так, згідно рішення Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 року, зі змісту якого слідує, що у зв`язку з переходом оперативних командувань на нові штати, якими не передбачені розрахунково-касові відділення, відповідно до клопотань тимчасово виконуючого обов`язки командувача військ оперативного командування командувача військ оперативного командування “Схід” від 03.12.2019 року №1314/19/1811, та Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280 запропоновано (серед іншого) військову частину А1314 виключити з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахувати на фінансове забезпечення до військової частини А3750.

Таким чином, суд враховує, що відповідно до листа фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ ЗС України з 27.12.2019 року Військова частина А1314 зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини А3750, що, в свою чергу, передбачає собою виплату грошового забезпечення військовослужбовців військової частини А1314, в тому числі, і колишніх, а, отже, і матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , саме через рахунки відповідача-2.

Таким чином, саме на відповідача-2, за наявності законних підстав, покладається обов`язок здійснити перерахунок та виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань позивачеві за 2015, 2016, 2017 роки.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Законом №2011-ХІІ та постановою № 889, є протиправними, а тому належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними дій Військової частини А1314 щодо здійснення ОСОБА_1 нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби.

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання здійснити перерахунок та виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, суд вважає помилковою та необґрунтованою позицію відповідачів, про те, що Інструкцією №260 не передбачено включення винагород до матеріальної допомоги, а Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не є таким, що визначає порядок нарахування допомоги для вирішення соціально-побутових потреб, оскільки структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути обмежена нормами підзаконних нормативно-правових актів.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачі у відзиві на позовну заяву зазначили про недоцільність стягнення правничої допомоги, враховуючи, що дана справа є нескладною, позиція, викладена у позові є стандартною для подібних за змістом справ та рік договору та акту виконаних послуг до договору не співпадають.

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги №02/12-07 від 12.07.2021 року, укладений з Адвокатським об`єднанням “МОДУМ”.

Відповідно до п. 1.6 додаткової угоди до договору встановлено, що вартість правової допомоги за даним договором складає 7 000,00 грн.

08.09.2021 року між сторонами складений акт виконаних послуг до Договору про надання правничої допомоги №02/12-07 від 12.07.2020 року, в якому зазначено, що загальна вартість послуг адвоката складає 7 000,00 грн та включає в себе:

- надання консультації та узгодження правової позиції;

- опрацювання нормативно правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців;

- складання позовної заяви.

Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи не міститься жодного документу, що підтверджував би саме здійснення оплати позивачем на рахунок адвоката (платіжне доручення, квитанція, банківська виписка).

Суд зазначає, що справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав. Крім того, суд враховує, що у даній категорії справ існує усталена судова практика.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у поданих документах не обґрунтовано заявлену адвокатським об`єднанням вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, акту виконаних робіт пропорційно до предмета спору. Розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

З урахуванням вищезазначеного та приймаючи до уваги відсутність доказів понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1314 (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Чичеріна, буд. 42, код ЄДРПОУ 08314614), Військової частини А3750 (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд.42, код ЄДРПОУ 08381154) про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини А1314 (49006, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Чичеріна, буд. 42, код ЄДРПОУ 08314614) щодо здійснення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби.

Зобов`язати Військову частину А3750 (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд.42, код ЄДРПОУ 08381154) здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки та раніше виплачених сум за 2015, 2016, 2017 роки.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець