Ухвала суду № 103184345, 18.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 січня 2022 року Справа №160/18523/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2533 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А2533, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;

- визнати протиправними дії військової частини А2533 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину А2533 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 13.03.2019 року по дату набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами з 29.10.2021 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05.11.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому останній проти позову заперечував.

Також, 26.11.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про застосування позовної давності та залишення позову без розгляду.

В обґрунтування заяви зазначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Як зазначає позивач у позові, остаточний розрахунок з ним проведено 28.04.2021 року, проте до суду військовослужбовець звернувся лише 08.10.2021 року, тобто майже через 6 місяців після отримання належних йому при звільненні коштів. Таким чином, позивач порушив строк звернення до адміністративного суду із даним позовом, оскільки не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 року позовну заяву було залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом з обґрунтуванням та доказами поважності причини такого пропуску.

13.01.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов супровідний лист Третього апеляційного адміністративного суду за №05/22/22 від 11.01.2022 року, яким було направлено за належністю клопотання про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 по справі №160/18523/21.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем зазначено, що позовні вимоги є похідними від правовідносин щодо звільнення. Строк у даній справі обчислюється від дати виплати грошових коштів за рішенням суду, а не дати звільнення, а тому строк позовної давності судом слід застосовувати загальний у шість місяців. Крім того, порушення виплати індексації досі триває. Не погодившись з виплатою розміру індексації, позивач звернувся до суду з позовом про виплату більшого розміру із застосуванням базового місяця 2008 року. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 року у справі №160/4347/21 позовні вимоги задоволенні, наразі триває апеляційний розгляд. Таким чином, позивач зазначає, що порушення його прав є триваючим, але у зв`язку з наявністю рішень судів як по суті так і процесуального характеру вважає, що звернувся до суду у встановлені строки. У зв`язку з вищенаведеним просить поновити строки та розглянути справу по суті.

Проаналізувавши наведені в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду причини пропуску строку звернення, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині А2533 з 12 липня 2016 року. Зарахований у списки частини наказом командира військової частини від 12.07.2016 року № 23. Наказом командира ВЧ А2533 від 13.03.2019 р. № 62 позивач виключений зі списків частини, у зв`язку з закінченням строку контракту за підпунктом “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”. З дати прийняття наказу позивач був виключений зі списку особового складу частини.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року по адміністративній справі № 160/12285/19 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.07.2016 роки по 01.04.2018 роки;

- зобов`язано військову частину А2533 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.07.2016 року по 01.04.2018 роки.

28.04.2021 на виконання рішення суду позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 3951,93 грн..

Спірним є питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема невиплати індексації грошового забезпечення.

Відтак, цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки.

Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року в справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах та погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).

Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила наступне.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач на виконання рішення суду у справі № 160/12285/19 здійснило виплату належних позивачу сум 28.04.2021 року.

Разом із тим, з вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 04.10.2021 згідно поштового штемпелю на конверті, тобто фактично більше ніж через п`ять місяців відколи отримав належні йому при звільненні кошти.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом має обмежуватись місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку. Вказане узгоджується із змістом статті 122 КАС України та не суперечить рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.

Також, вказана правова позиція викладена Верховним Судом у справі № 520/10608/19 від 13.05.2021.

У постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому, не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

За змістом частин третьої-четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В позовній заяві позивач не зазначає про наявність будь-яких об`єктивних обставин, що перешкоджали йому своєчасно звернутись із позовом до суду. До матеріалів справи будь-які докази цього не надано. Не встановив таких обставин і суд.

Більш того, у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, наданого позивачем на виконання ухвали суду від 09.12.2021 року, позивач наводить свої міркування щодо строку звернення із позовом до суду та не вважає його пропущеним.

Враховуючи, що позивачем не наведено обставин та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, які б свідчили про виникнення об`єктивних перешкод в реалізації позивачем права на звернення до суду за захистом прав у спірних правовідносинах в межах строку звернення до суду, установленого законом, а також за відсутності обґрунтованих підстав для поновлення процесуального строку, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 123, 241-243,248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2533 (49069, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд, 147, код ЄДРПОУ 26621656) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Суддя Н.Є. Сліпець