Рішення № 103183358, 17.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року Справа № 160/19672/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області викладене в листі від 27.09.2021 №0400-010508-8/127843 стосовно ОСОБА_1 про припинення нарахування та виплати пенсії з 01.09.2014;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість по пенсії, яка виникла з 01.09.2014 по 01.06.2021.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та йому було припинено виплату пенсії з 01.09.2014 по 01.06.2021. Позивач вважає, що відсутні підстави для припинення виплати пенсії, оскільки статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік підстав для її припинення, які не мають відношення до позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік та перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Дніпропетровській області. Відповідач не заперечує щодо наявності заборгованості з виплати пенсії позивачу, проте зазначає, що відповідно до постанови КМУ від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яка обгрунтована доводами позовної заяви.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач являється внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 07.06.2021 №1205-5000364861.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату заборгованості з пенсії за період з 04.07.2014 по 31.05.2021.

Відповідач листом від 11.08.2021 №0400-010502-8/107513 направив на адресу позивача довідку від 11.08.2021 про нарахований та фактично виплачений розмір пенсії за період з 27.09.2014 по 31.08.2021.

Зі змісту довідки вбачається, що за період з вересня 2014 року по серпень 2018 року та з березня 2019 року по червень 2021 року пенсія позивачу нарахована, але фактично не виплачена.

Також в довідці зазначено, що за період з вересня 2018 року по лютий 2019 року включно пенсія позивачу виплачена, що також не заперечується позивачем та про що зазначено в позовній заяві.

Не погодившись з діями відповідача щодо невиплати пенсії за спірний період. Позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Стаття 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 4 вказаного Закону, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно статті 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виключно цим Законом визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав, визначених статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

При цьому, Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що органом Пенсійного фонду приймалось рішення про припинення виплати пенсії із встановлених законом підстав. Крім того, право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Відповідно до КМУ від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Проте, суд зазначає, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 02.03.1999 №2-рп-99 висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи Кечко проти України (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 9498/00 Бурдов проти Росії).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Суд звертає увагу, що відсутність нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період, не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки судом встановлено та позивачем не заперечується факт виплати йому пенсії за період з вересня 2018 року по лютий 2019 року, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 908,00 грн., підлягає частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 454,00 грн.

Оскільки суддя Маковська О.В. перебувала у відпустці, рішення у справі приймається після виходу судді з відпустки.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.77, 241-246, 250, 255, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 по 31.08.2018 року та з 01.03.2019 по 01.06.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 по 31.08.2018 року та з 01.03.2019 по 01.06.2021.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська