Рішення № 103177529, 26.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 р. № 520/15818/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1939 (пп В0576) (Сумська обл., м. Охтирка, вул. Тімірязева,69) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1939 (пп В0576) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язати Військову частину А1939 (пп В0576) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 318 грн 62 коп. у день за період з 21.05.2017 по 10.08.2021 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Представник відповідача надав відзив на адміністративний позов, в якому представник позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи викладені у відзиві. Зазначив, що відсутні підстави для застосування ст. 117 КЗпП в даних правовідносинах.

Суд, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що з 04.07.2016 до 23.05.2017 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А1939 польова пошта В0576 (в подальшому перейменовано у Військову частину А1939).

Наказом командира Військової частини А1939 польова пошта В0576 від 23.05.2017 № 146 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.05.2017.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 року у справі №520/14681/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини А1939 (пп В0576) (вул. Тімірязєва, буд. 69, м. Охтирка, Охтирський район, Сумська область,42700, код ЄДРПОУ 00135056) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправними дії (бездіяльність) військової частини А1939, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язано військову частину А1939 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби.

Зобов`язано військову частину А1939 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби.

Як вбачається з виписки карткового рахунку позивача відповідач виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі 3646,94 грн.

Таким чином з позивачем проведено остаточний розрахунок при звільненні 10.08.2021.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На даний час Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та Положенням про проходження військової служби чітко не врегульовані питання, пов`язані з виплатою грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними повного розрахунку за час служби. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Отже, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Як встановлено судом, позивач був звільнений 23.05.2017, а остаточний розрахунок проведений 10.08.2021 року, отже тривалість затримки розрахунку фактично склала 1542 календарних дні.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає з боку роботодавця внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, Суд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, як вбачається зі змісту цієї постанови, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення справи даної справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 р. Суд прийшов до наступних висновків.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Таким чином, у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.

Оскільки в день звільнення ОСОБА_1 (23.05.2017), відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено індексації грошового забезпечення, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд зазначає наступне.

Механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Разом з тим, позивач просить нарахувати та виплатити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 318,62 грн у день за період з 21.05.2017 по 10.08.2021.

Суд вважає, що вказана сума у порівнянні із виплаченою позивачу сумою індексації доходів у розмірі є неспівмірною.

Тому, при вирішенні питання про розмір стягнення середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою суми суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, розмір майнових втрат позивача спричинених невиплатою йому суми.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості суд вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в розмірі 4913,12 грн. (100% від суми заборгованості).

Суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а)

Щодо вимог в частині стягнення середнього заробітку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пунктів 2, 4 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Таким чином на момент розгляду справи вимоги в частині стягнення середнього заробітку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд вважає передчасними, оскільки така сума податку має бути компенсована позивачу при виплаті суми середнього заробітку.

Щодо посилань відповідача на адміністративну справу №480/7319/20, суд зазначає наступне.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №480/1959/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020, частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Військової частини А1939 щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.07.2016 по 23.05.2017.

Зобов`язано Військову частину А1939 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.07.2016 по 23.05.2017.

У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено.

На виконання судового рішення по справі №480/1959/20 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 1230,23 грн платіжним дорученням від 07.08.2020 № 2242, що підтверджується довідкою військової частини А1939 від 21.10.2020 № 3040.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини А1939 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язати військову частину А1939 нарахувати та виплатити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 415,35 грн. /день за період з 24.05.2017 по 06.08.2020 терміном 1170 календарних днів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 , залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 (справа №480/7319/20), позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1939 щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Військової частини А1939 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1230,23 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Таким чином, позивач, у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, звертався до суду з позовом (справа №480/7319/20).

Правовідносини у даній адміністративній справі №520/15818/21 виникли з приводу невиплати матеральної допомоги позивачу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснення виплату позивачу недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за рішенням суду по справі №520/14681/2020.

Враховуючи викладене, предмети позову у зазначених справах не є тотожними.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням вищевказаних приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду у аналогічних правовідносинах суд вважає, що відповідач не довів відсутність у позивача права на одержання коштів за час затримки розрахунку, відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1939 (пп В0576) (Сумська обл., м. Охтирка, вул. Тімірязева,69) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1939 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.05.2017 по 10.08.2021.

Зобов`язати Військову частину А1939 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.05.2017 по 10.08.2021 у сумі 4913,12 (чотири тисячі дев`ятсот тринадцять гривень 12 копійок), з вирішенням питання щодо утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до закону.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Єгупенко