Рішення № 103177157, 24.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

24 січня 2022 р. справа № 520/22616/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України (61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, буд. 46, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Харківській області №2690/ІПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р.;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Харківській області з приводу ненадання в індивідуальній податковій консультації №2690/ІПК/20-40-24- 06-09 від 08.07.2021 р. відповіді на поставлене позивачем питання у зверненні позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ ДПС України, надати у новій індивідуальній податковій консультації відповідь на поставлене у зверненні позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р. питання: “З урахуванням викладених фактичних обставин податковим резидентом якої держави у період з 2016 по 2020 рік вважатиметься фізична особа?”.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст. 257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву та те, що тридцятиденний строк з дня відкриття провадження у справі сплинув, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем надано позивачу ІПК в якій контролюючий орган не надав конкретної та вичерпної відповіді на поставлене позивачем у зверненні про надання індивідуальної податкової консультації наступне питання: “З урахуванням викладених фактичних обставин податковим резидентом якої держави у період з 2016 по 2020 рік вважатиметься фізична особа?”. Позивач зазначає, що ІПК містить низку цитат із податкового законодавства, однак у ній відсутня відповідь на прямо поставлене позивачем у відповідному зверненні питання. Позивач вважає, що податкова консультація повинна виступати не просто формальною відпискою, а дійсно дієвою допомогою платнику податків з приводу роз`яснення належних останньому прав та обов`язків.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що до ГУ ДПС надійшов запит ОСОБА_1 від 20.05.2021 б/н (вх. від 20.05.2021 № 142/ІПК) на отримання індивідуальної податкової консультації щодо визначення резидентського статусу фізичної особи протягом 2016 - 2020 років. На виконання приписів абз.5 п.52.1 ст.52 Податкового кодексу України контролюючим органом за результатами розгляду вказаного звернення було надано позивачу індивідуальну податкову консультацію від 08.07.2021 №2690/ІПК/20-40-24-06-09, з урахуванням повідомлених заявником фактичних обставин. Представник відповідача зазначив, що в індивідуальній податковій консультації від 08.07.2021 №2690/ІПК/20-40-24-06-09 наведені нормативні положення та роз`яснено порядок їх застосування для цілей визначення резидентського статусу платника податків. На думку представника відповідача, критерії визначення резидентського статусу фізичної особи, які встановлені податковим законодавством, мають оціночний характер і надати однозначну відповідь на поставлене питання не є можливим. Відтак відповідач вважає, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація надана у чіткій відповідності з положеннями діючого податкового законодавства та містить відповідь на питання з приводу порядку визначення резидентського статусу платника податків.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позицію, викладену у адміністративному позові.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 20 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області із зверненням про надання індивідуальної податкової консультації з питань оподаткування доходів громадянина України, який постійно проживає на території Держави Ізраїль.

Зі змісту вказаного звернення вбачається, що позивачем наведені фактичні обставини, що слугували підставою для звернення.

На виконання приписів абз.5 п.52.1 ст.52 Податкового кодексу України контролюючим органом за результатами розгляду вказаного звернення було надано позивачу індивідуальну податкову консультацію від 08.07.2021 №2690/ІПК/20-40-24-06-09, в якій міститься виключно перелік норм законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем у відзиві зазначено, що критерії визначення резидентського статусу фізичної особи, які встановлені податковим законодавством, мають оціночний характер і надати однозначну відповідь на поставлене питання не є можливим. Вказане свідчить про те, що фактично у індивідуальній податковій консультації не надано відповідь на питання позивача.

Не погоджуючись із вказаною індивідуальною податковою консультацією та вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Харківській області з приводу ненадання в індивідуальній податковій консультації №2690/ІПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р. відповіді на поставлене позивачем питання у зверненні позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р., позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI.

Відповідно до підпункту 14.1.1721 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова консультація – роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Згідно з пунктом 52.1 статті 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Податкового кодексу України).

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (пункт 52.3 статті 52 Податкового кодексу України).

Приписами пунктів 52.4 та 52.5 статті 52 Податкового кодексу України передбачено, що консультації надаються контролюючими органами. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Водночас, платник податків може оскаржити до суду надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору (пункт 53.2 статті 53 Податкового кодексу України).

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (пункт 53.2 статті 53 Податкового кодексу України).

З огляду на викладені законодавчі положення вбачається, що податкова консультація надається контролюючими органами у межах компетенції з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган, виходячи з норм або змісту відповідного податку чи збору.

Виходячи з системного аналізу зазначених норм, дослідженню підлягають обставини щодо: поставлених у зверненні платника про надання податкової консультації питань; викладених у податковій консультації відповідей; відповідність зазначених у податковій консультації висновків нормам податкового законодавства.

Суд вважає, що звернення позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р. відповідає формі та вимогам пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України, а позивач просить надати консультацію з питання, що належить до компетенції відповідача.

Суд відмічає, що позивач належним чином обґрунтував у відповідному зверненні практичну необхідність в отримані податкової консультації, із чітким зазначенням фактичних обставин, які повинні були враховуватися контролюючим органом при написанні ІПК.

Як вбачається з матеріалів справи 20.05.2021 р. позивач звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області із зверненням про надання ІПК в порядку вимог п. 52.1 та п. 52.2. ст. 52 Податкового кодексу України, в якому просив з урахуванням описаних у зверненні фактичних обставин надати відповідь на наступне питання: “З урахуванням викладених фактичних обставин податковим резидентом якої держави у період з 2016 по 2020 рік вважатиметься фізична особа?”

Фактично, зміст питання, поставленого позивачем, зводився до визначення резидентського статусу платника податків на основі описаних у звернені фактичних обставин. Статті 52 та 53 Податкового кодексу України не містять жодних обмежень з приводу питань на які слід надавати відповідь, а на які ні. Єдине, що потрібно (в контексті змісту питань), так це дотримання двох вимог: 1) питання повинно предметно належати до сфери компетенції контролюючого органу; 2) питання повинно відповідати критерію практичної необхідності.

Питання поставлене у зверненні позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р. відповідає обом з вище зазначених вимог, з наступних підстав: 1) питання резидентського статусу платника податків регулюються положеннями п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та відповідними двосторонніми угодами про уникнення подвійного оподаткування, застосування положень яких повністю охоплюється сферою компетенційних повноважень контролюючих органів; 2) позивач належним чином обґрунтував практичну необхідність в отримані податкової консультації, із чітким зазначенням відповідних фактичних обставин.

Таким чином суд приходить до висновку, що поставлене у звернені позивача питання в повній мірі відповідає вимогам податкового законодавства в частині надання індивідуальних податкових консультацій, а відповідно контролюючий орган зобов`язаний надати відповідь на таке питання.

Індивідуальна податкова консультація не може складатись лише з послідовного цитування нормативних актів і не містити остаточних та чітких висновків. Тобто індивідуальна податкова консультація не повинна сама по собі давати привід для подвійного тлумачення зазначеного в тексті консультації. Висновок стосовно конкретної ситуації, що виник у певному податковому періоді у платника податків має чітко зазначатись в тексті індивідуальної податкової консультації.

Аналогічна позиція була зазначена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.05.2020 року (справа № 826/27228/15).

З тексту індивідуальної податкової консультації №2690/іПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р. вбачається, що вона не містить остаточних висновків, а тільки наводить низку цитат податкового законодавства безвідносно до фактичного складу, що був описаний у зверненні позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р.

При цьому, індивідуальна податкова консультація №2690/іПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р. не містить належний опис питання, що порушується платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків; обґрунтування застосування норм законодавства; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства, тобто не відповідає вимогам п.52.4 ст.52 ПК України і не може вважатись належним чином наданою письмовою індивідуальною податковою консультацією.

Для надання послідовної відповіді на поставлене позивачем у зверненні про надання ІПК питання, відповідачу потрібно було проаналізувати фактичний склад описаний у такому зверненні.

Так, позивач у своєму зверненні про надання ІПК від 20.05.2021 р. зазначив цілу низку обставин особистого (сімейного) та економічного характеру, які повинні були враховані відповідачем при наданні відповіді на поставлене позивачем зверненні про надання ІПК від 20.05.2021 р. питання.

Для належної відповіді на поставлене питання відповідач повинен був аналізувати такі фактичні обставин у поєднанні з приписами діючого податкового законодавства.

Податковим кодексом України визначено, що резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні (п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, резиденти – це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа-резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Частиною 1 ст. 29 Цивільного кодексу України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Крім того, ст. 3 Закону України № 1382-IV від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання – житло, розташоване на території адміністративно - територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Нерезидент – це фізична особа, яка не є резидентом України (п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Разом з тим, відповідно до п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У силу того, що місце постійного проживання позивача знаходиться в Державі Ізраїль (підтверджується відміткою про взяття на консульський облік, що міститься в паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 ), частина сім`ї позивача знаходиться на території Держави Ізраїль (підтверджується Свідоцтвом МВС Ізраїля про народження ОСОБА_2 та Довідкою МВС Ізраїля на запитання баз даних відносно ОСОБА_2 ), житло позивача знаходиться на території Держави Ізраїль (підтверджується Договором оренди від 25.01.2017 р. та Додатковими угодами до нього) провадження підприємницької діяльності здійснюється на території Держави Ізраїль (підтверджується Угодою про надання послуг супервайзера і управлінських послуг від 25.07.2017 р., додатковими угодами до неї, Договором на бухгалтерське обслуговування від 15.07.2017 укладеного між позивачем та ізраїльським сертифікованим бухгалтером. Свідоцтвом про реєстрацію суб`єкта господарювання тощо), в даному випадку, за основу визначення резидентського статусу позивача повинні братися положення міжнародного договору - Конвенції між Урядом України і Урядом Держави Ізраїль про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал від 16.03.2006 р. (далі – Конвенція).

Статтею 4 Конвенції визначні наступні критерії визначення резидентського статусу особи:

1. Для цілей цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає будь-яку особу, що за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію, а також включає саму цю Державу та її будь-який політико-адміністративний підрозділ або місцевий орган влади. Цей термін, однак, не включає жодну особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі тільки щодо доходів, одержаних із джерел у цій Державі або капіталу, розташованого у ній.

2. Якщо згідно з положеннями пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів); якщо Держава, у якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має у своєму розпорядженні постійне житло;

b) якщо вона має постійне житло у обох Державах або не має постійного житла у жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або якщо вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або якщо вона не є національною особою жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

Відповідно, у ст. 4 Конвенції закріплено 5 критеріїв визначення резидентського статусу фізичної особи. Такими критеріями є наступні положення (починаючи від першого (основного) і закінчуючи останнім (найменшої пріоритетності): 1) тісні особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів); 2) постійне житло; 3) звичайне місце проживання; 4) національна особа держави (фактично, громадянство); 5) вирішення питання резидентства на основі взаємного погодження між державами.

Кожен із вищезазначених критеріїв потрібно застосовувати в послідовному порядку (починаючи з першого). Першим є критерій центру життєвих інтересів. Центр життєвих інтересів має дві складові: 1) особисті зв`язки; 2) економічні зв`язки.

За своїм значенням особисті та економічні зв`язки є рівнозначними критеріями для цілей визначення резидентського статусу фізичної особи.

Судом встановлено, що з описаних фактичних обставин особисті зв`язки позивача частково знаходяться на території України (з 2019 по 2020 рр.), а частково на території Держави Ізраїль (протягом усього запитуваного періоду).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ГУ ДПС у Харківській області при наданні індивідуальної податкової консультації, виходячи з фактичних обставин, вказаних позивачем, повинно було визначити чи є позивач резидентом України чи резидентом Держави Ізраїль, та зазначити порядок оподаткування доходів за запитаний період, виходячи з цього висновку та з урахуванням норм національного та міжнародного права.

Судом встановлено, що відповідач ухилився від надання чіткої та вичерпної відповіді на поставлене платником податків питання чим порушив право останнього на отримання належної індивідуальної податкової консультації.

Враховуючи наведені норми податкового законодавства, з огляду на викладені обставини справи, суд доходить висновку, що Головним управлінням ДПС у Харківській області не було належним чином розглянуто звернення позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р. внаслідок чого не було надано відповідну письмову індивідуальну податкову консультацію, що свідчить про наявність з боку відповідача протиправної бездіяльності.

Судом встановлено, що як такі висновки по питанню поставленому позивачем у зверненні про надання ІПК від 20.05.2021 р. в індивідуальній податковій консультації №2690/іПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р. відсутні. Тобто, відповідна індивідуальна податкова консультація не містить остаточних рекомендацій та/або висновків які б у прив`язці до описаних у зверненні про надання ІПК від 20.05.2021 р. фактичних обставин роз`яснювали правовий статус, права та/або обов`язки платника податків.

Суд критично ставить до положення індивідуальної податкової консультації №2690/іПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р. де зазначається, що Податковий кодекс України не містить норм щодо необхідності одержання будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус резидента України. У своєму зверненні про надання ІПК від 20.05.2021 р. позивач просив роз`яснити йому, на основі описаного ним фактичного складу, особливості його правового (резидентського) статусу у період 2016-2020 р. Позивач просив надати йому індивідуальну податкову консультацію із відповіддю на поставлене у ній питання, а не окремий документ, що підтверджує його правовий статус. Право на отримання індивідуальної податкової консультації прямо визначається положеннями п.п. 14.1.1721 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та ст. 52 Податкового кодексу України. Однак, відповідач ухилився від надання відповіді на поставлене позивачем у зверненні про надання ІПК від 20.05.2021 р. питання, що і призвело до порушення прав позивача на одержання індивідуальної податкової консультації.

При цьому відповідач в індивідуальній податковій консультації № 2690/іПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р. сам наголошує на тому, що визначення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з`ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами Податкового кодексу України. Однак, за результатами надання відповідної індивідуальної податкової консультації відповідач, фактично, позбавив позивача правової визначеності в аспекті даного питання, так як останньому не було надано змістовної відповіді на поставлене ним питання.

Ненадання такої консультації або надання неякісної та/або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого п.п. 112.8.2 п. 112.8 ст. 112 Податкового кодексу України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до фінансової відповідальності. Тобто надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але ніяких висновків або рекомендацій щодо їх застосування не має.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією, що була закріплена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018 року (справа № 826/14131/16).

Вся суть податкової консультації полягає у наданні відповіді на поставлене платником податків питання. При цьому, відсутність відповіді на поставлене платником податків питання, фактично, вказує на ненадання контролюючим органом податкової консультації як такої.

Суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність контролюючого органу в частині ненадання відповіді на поставлене платником податків у зверненні про надання ІПК від 20.05.2021 р. питання.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належним чином повноти та обґрунтованості індивідуальної податкової консультації №2690/іПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р., надану позивачу, а тому позовні вимоги про скасування зазначеного рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України (61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, буд. 46, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Харківській області №2690/ІПК/20-40-24-06-09 від 08.07.2021 р.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Харківській області з приводу ненадання в індивідуальній податковій консультації №2690/ІПК/20-40-24- 06-09 від 08.07.2021 р. відповіді на поставлене позивачем питання у зверненні позивача про надання ІПК від 20.05.2021 р..

Зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ ДПС України (61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, буд. 46, код ЄДРПОУ 43983495), надати у новій індивідуальній податковій консультації відповідь на поставлене у зверненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) про надання ІПК від 20.05.2021 р. питання: “З урахуванням викладених фактичних обставин податковим резидентом якої держави у період з 2016 по 2020 рік вважатиметься фізична особа?”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.01.2022 року.

Суддя Біленський О.О.