Рішення № 103176947, 24.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.01.2022р. справа №520/27789/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області провизнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову були одержані судом 22.12.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 23.12.2021р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 24.01.2022р.

Позивач, громадянин ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності з приводу розгляду заяви від 09.12.2021р. про виплату одноразово щомісячних страхових виплат у зв`язку із стійкою втратою працездатності за період 01.12.2002р.-31.03.2021р. із перерахунком за законами України за період 01.12.2002р.-31.03.2021р. щомісячних страхових виплат у розмірі 60% втрати професійної працездатності; 2) зобов`язання призначити та виплатити одноразово щомісячні страхові виплати у зв`язку із стійкою втратою працездатності за період 01.12.2002р.-31.03.2021р. із перерахунком за законами України за період 01.12.2002р.-31.03.2021р. щомісячних страхових виплат у розмірі 60% втрати професійної працездатності.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинена органом публічної адміністрації відмова з приводу призначення щомісячної страхової виплати у зв`язку із стійкою втратою працездатності саме з 01.12.2002р. є протиправною і безпідставно створює штучні перешкоди у соціальному забезпеченні громадянина.

Відповідач, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління, орган публічної адміністрації) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що громадянин вперше особисто подав до Куп`янського відділення Управління звернення належного формуляру, змісту та обсягу лише 11.03.2021р. Наполягав, що щомісячну страхову виплату було цілком правомірно призначено саме з 11.03.2021р.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.05.1993р. під час виконання заявником функцій найманого працівника Куп`янського свіклорадгоспу сталась подія нещасного випадку у зв`язку із чим 14.10.1993р. заявнику була установлена ІІІ група інвалідності безстроково та 60% втрати професійної працездатності.

Доказів передання Куп`янським свіклорадгоспом до терорганів системи Фонду соціального страхування України або компетенційних правопопередників указаного суб`єкта владних повноважень матеріали справи не містять.

20.12.2018р. заявник подав до Куп`янського відділення Управління заяву довільної форми. До матеріалів цього звернення заявником було приєднано: копію акту про нещасний випадок на виробництві, копію довідки МСЕК 2-13, копію довідки МСЕК 2-18.

За цим зверненням Куп`янським відділенням Управління було вчинено управлінське волевиявлення, оформлене листом від 27.12.2018р. №19.02-15/728, котре за суттю є відмовою у призначенні одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати з причини – подання звернення неустановленого формуляру та неповної комплектності, зокрема, через відсутність оригіналу акту про нещасний випадок на виробництві.

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07.08.2020р. у справі №628/1654/19 (залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17.11.2020р. у справі №628/1654/19-ц) Управління було зобов`язано прийняти копію складеного відносно заявника акту про нещасний випадок на виробництві.

11.03.2021р. заявник подав до Куп`янського відділення Управління заяву установленого формуляра, до матеріалів цього звернення заявником не було приєднано: копію акту про нещасний випадок на виробництві, копію паспорту громадянина України, копію документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності, документ про середню заробітну плату,

15.03.2021р. за цим зверненням Куп`янським відділенням Управління було вчинено управлінське волевиявлення, оформлене постановою №2011/11090/11090.1/1, яким заявнику з 11.03.2021р. була призначена щомісячна грошова страхова виплата у розмірі 1.362,00грн. у порядку ст.ст.36 і 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

31.03.2021р. Куп`янським відділенням Управління було вчинено управлінське волевиявлення, оформлене постановою №63020/494248/1/2, яким із посиланням на ч.2 ст.37, ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» заявнику з 11.03.2021р. була призначена щомісячна грошова страхова виплата у розмірі 1.511,82грн., а постанова від 15.03.2021р. №2011/11090/11090.1/1 визнана такою, що втратила чинність.

Заявою довільної форми від 09.12.2021р. заявник порушив перед Управлінням питання з приводу виплати одноразової допомоги у зв`язку із каліцтвом на виробництві та щомісячних страхових виплат з 01.12.2002р.

За цим зверненням владним суб`єктом було вчинено управлінське волевиявлення, оформлене листом від 17.12.2021р. №02-14-4399, котре за суттю є відмовою у призначенні одноразової допомоги у зв`язку із каліцтвом на виробництві (бо таку виплату за судженням Управління повинен був проводити власник підприємства – роботодавець) та щомісячної страхової виплати з 01.12.2002р. (бо за судженням Управління у разі розгляду вперше справ про страхові виплати по закінченню 3 років з дня втрати працездатності унаслідок нещасного випадку на виробництві – страхові виплати призначаються з дати звернення, тобто з 11.03.2021р.)

Не погодившись із відповідністю закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації в частині дати призначення щомісячної страхової виплати – 11.03.2021р. (замість бажаної – 01.12.2002р.) та в частині призначення одноразової допомоги у зв`язку із каліцтвом на виробництві, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

За приписами ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Станом на момент настання події отримання заявником каліцтва та настання стійкої втрати працездатності (28.05.1993р., 14.10.1993р.) діяли норми Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки, відповідно до ст.456 якого у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, пов`язаних з виконанням ним трудових обов`язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Окрім того, згідно з ст.455 Цивільного кодексу УРСР у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Аналогічні за змістом норми були викладені законодавцем і у ст.11 Закону України від 14.10.1992р. №2694-XII "Про охорону праці", де указано, що власник зобов`язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім`ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

Закон України від 23.09.1999р. №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" набув чинності - 01.01.2001р. і Законом України від 28.12.2014р. №77-VIII Набрав чинності з 01.01.2015р.) був викладений у назві Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та тій редакції, на яку посилаються у поданих до суду власних процесуальних документах і заявник, і відповідач.

Згідно з абз.2 преамбули Закону України від 23.09.1999р. №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов`язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров`я громадян у процесі їх трудової діяльності.

У силу спеціального правила п.2 ст.7 Закону України від 22.02.2001р. №2272-III "Про страхові тарифи на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Матеріали справи не містять доказів передачі роботодавцем заявника документів відносно нещасного випадку 28.05.1993р. до терорганів системи Фонду соціального страхування України або компетенційних правопопередників указаного суб`єкта владних повноважень.

Тому у межах даного спору суд змушений визнати доведеною обставину відсутності факту такої передачі.

Матеріали справи не містять також і рішення суду, яке б підтверджувало право заявника на страхові виплати та соціальні послуги, пов`язане із нещасним випадком – 28.05.1993р. та настанням унаслідок цього каліцтва і стійкої втрати 60% працездатності.

Положеннями ч.ч.1 і 2 ст.34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я (ч.1 ст.34); У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності. (ч.2 ст.34).

Відповідно до ч.7 ст.36 Закону України від 23.09.1999р. №1105-XIV у редакції Закону України від 28.12.2014р. №77-VIII страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з ч.3 ст.47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.

Подія нещасного випадку із заявником на виробництві мала місце – 28.05.1993р. (тобто до набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"), подія підтвердження заявнику 60% стійкої втрати працездатності мала місце – 14.10.1993р. (тобто до набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"), а норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" чітко передбачають, що приводом для призначення виплат є власне звернення зацікавленої особи належної форми та достатньої комплектності.

Подія такого звернення припала вперше на - 11.03.2021р.

Суд зважає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зазначає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, і листом.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача – суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті доказами за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що звернення заявника від 09.12.2021р. не відповідало зразку установленого формуляра за Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат (затверджений постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018р. №11; далі за текстом – Порядок №11) та наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 25.09.2018р. №4440-од, а тому не вимагало прийняття рішення у порядку ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" і цілком правомірно було вирішено органом публічної адміністрації у спосіб складання листа як відповідь на звернення громадянина у порядку Закону України "Про звернення громадян".

За цим епізодом заявник не має порушеного суб`єктивного права у сфері публічно-правових відносин.

Посилання заявника на приписи ст.268 Цивільного кодексу України слід визнати юридично неспроможними, позаяк положення названої норми закону стосуються випадків заявлення особою вимоги про відшкодування шкоди від ушкодження здоров`я, а даний спір склався з приводу виплати страхових платежів як соціального забезпечення громадянина.

Заявник подав до Управління звернення належної форми та достатній обсяг документів лише 11.03.2021р.

Тому у спірних правовідносинах відсутня вина органу публічної адміністрації у не призначенні страхових виплат до настання цієї календарної дати.

Матеріалами справи не підтверджено існування у органу публічної адміністрації підстав для незастосування у даному конкретному випадку приписів ч.3 ст.47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та існування дискреції (свободи адміністративного розсуду) на визначення дати призначення спірних страхових виплат з 01.12.2002р.

До того ж суд зважає, що усупереч вимогам ч.2 ст.78 та ч.4 ст.161 КАС України заявник не приєднав до позову та не надав до матеріалів справи взагалі жодних доказів виникнення права на отримання страхових виплат саме з 01.12.2002р.

Стосовно вимоги про призначення заявнику з 01.12.2002р. одноразової допомоги у зв`язку із каліцтвом на виробництві, суд доходить до переконання про те, що на момент настання події нещасного випадку відносно заявника (28.05.1993р.) та на момент підтвердження факту стійкої втрати працездатності (14.10.1993р.) цей обов`язок був покладений законом на роботодавця заявника і матеріали справи не містять об`єктивних даних, котрі б дозволили суду дійти до висновку про обтяження таким обов`язком Управління.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону фактично викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) і полягає у тому, що обов`язковою умовою визнання протиправними волевиявлень суб`єкта владних повноважень є доведеність порушення власних прав та інтересів приватної особи.

У спірних правовідносинах унаслідок вчинення органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення правове становище заявника не зазнало погіршення.

Оскільки органом публічної адміністрації у ході розгляду справи було доведено юридичну правильність та фактичну обґрунтованість покладених в основу оскарженого управлінського волевиявлення мотивів, то позов підлягає відхиленню.

Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права заявника у сфері публічних правовідносин у галузі охорони праці не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.