Рішення № 103176453, 20.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2022 р. № 520/23626/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (ЄДРПОУ 24976272) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язати Військову частину А0501 (ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 597 грн 50 коп. у день за період з 04.07.2020 по 21.10.2021 терміном 444 календарних днів у сумі 265290 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Ухвалою суду від 22.11.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Представником Військової частини А0501 до суду надано відзив на позов, в якому зазначено, що дії відповідача є правомірними, та відповідають вимогам чинного законодавства. В задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач в період з 25.10.2013 по 03.07.2020 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0501.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А0501 від 03.07.2020 №136 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Також, позивач є ветераном війни - учасником бойових дій згідно копії посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 02 вересня 2015 року.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку.

У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення, Позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/9584/21 від 21 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до військової частини А0501 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0501 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 03.07.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 03.07.2020 - березень 2018 року. Зобов`язано стягнути з військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.07.2020 у сумі 196657 (сто дев`яносто шість тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн 57 коп. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 03.07.2020 - березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року № 1078.

Судове рішення виконано 22.10.2021.

Згідно із виписки карткового рахунку ОСОБА_1 відповідач виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду №520/9584/21 22.10.2021.

Вважаючи, що відповідач несвоєчасно виплатив позивачу грошові кошти при звільненні, останній звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові №620/1982/19 від 22 січня 2020 року.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, Провадження №11-1329апп18 наведена наступна правова позиція:

«... Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21 -1765а15, зазначивши, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...»

«...При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)...»

Аналогічна позиція висловлена у п. 50 Постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №810/451/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Та зазначив:- «...Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі №21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин...»

Верховний суд по справі №21-1765а15 зазначив наступне: «...не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...»

Щодо вимоги позивача про стягнення з військової частини А05001 на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості, що складає 265290,00 грн, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що нарахування суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні належить до дискреційних повноважень військової частини.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні саме в сумі 265290,00 грн, яку визначив сам позивач. Сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період підлягає визначенню не судом, а військовою частиною за наслідками виконання рішення суду.

Крім того, суд зазначає, що грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється згідно з Постановою КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Наказом МВС України від 15.03.2018 №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», розробленими відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не відповідно до Постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, на яку при розрахунку суми позову посилається позивач.

З огляду на вищевикладене, позовна вимога про стягнення з військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 265290,00 грн підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви представника позивача з питань відшкодування сплати судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно акту виконаних робіт від 26.10.2021 №б/н, позивачем понесені витрати за надання представником позивача консультації та узгодження практики, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; складання позовної заяви в загальній сумі 8000,00 грн.

Суд зазначає, що згідно з ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, враховує складність справи та надані адвокатом послуги.

З огляду на те, що, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - справа є справою незначної складності, обсяг доказів є незначним, позов задоволено частково, суд доходить до висновку, що вимога про стягнення судових витрат пов`язаних з правничою допомогою, підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача суми у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, ЄДРПОУ 24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (ЄДРПОУ 24976272) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину А0501 (ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 04.07.2020 по 21.10.2021 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати пов`язані з наданням правничої допомоги адвоката в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0501 (ЄДРПОУ 24976272).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов