Рішення № 103175385, 11.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2022 р. № 520/13812/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бідонька А.В.

при секретарі судового засідання - Ліпчанській Я.В.,

за участю:

представника позивача - Іванова Д.А.,

представника відповідача - Вишневського О.В.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

1. Скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №144 від 15.06.2021 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про прийняття заяви від 15.06.2021 громадянки Ісламської Республіки Інжезарі ОСОБА_2 про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що приймаючи оскаржуване відповідачем не була використана та досліджена інформація про внутрішній збройний конфлікт та систематичне порушення прав людини у країні громадянської належності позивачки та переслідування угрупуванням Талібам своїх опонентів, переслідування, принижуюче гідність поводження до одиноких, «вестернізованих жінок». Таким чином, відповідач не врахував інформацію по країні походження, яка підтверджує небезпеку на яку позивачка буде наражатись у випадку повернення до Афганістану.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне провадження у справі.

Представником відповідача надано відзив на позов, в якому сторона відповідача проти вимог поданого позову заперечує. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що за результатами перевірки матеріалів особової справи позивача встановлено, що остання вже двічі зверталась до територіальних органів ДМС України під різним ім`ям та датою народження з заявою про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС від 20.09.2019 р. №322-19 позивачці було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з даним рішенням, позивачка оскаржила його до Харківського окружного адміністративного суду, який рішенням від 17.01.2020 р. у справі №520/10612/19 відмовив у задоволенні адміністративного позову.

ОСОБА_3 звернулася із заявою 15 червня 2021 р., за наслідками дослідження якої органом міграційної служби встановлено відсутність посилання на нововиявлені обставини або матеріали, що підтверджують обґрунтованість побоювань щодо повернення до своєї країни походження. ОСОБА_1 не надано доказів, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідачем вказано, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.07.2019р. є очевидно необґрунтованою, та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли вчетверте розглянути клопотання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи заявленого позову, просив суд його задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача в судових засіданнях проти вимог заявленого позову заперечував.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Як встановлено судовим розглядом, 15.06.2021 р. до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області звернулася громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 103-113).

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято наказ №144 від 15.06.2021 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено про відсутність нових обставин, які б вплинули на розгляд справи, а також підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». (а.с. 143-148).

15.06.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено Повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №24, котре отримано ОСОБА_1 15.06.2021 р., що підтверджується власноручним підписом на повідомленні (а.с. 149).

Не погодившись з відмовою в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011, № 3671-VI, біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 1 Закону додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладено в п. 23 постанови від 04 жовтня 2018 року, справа №826/1407/16.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина 1 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Приписами частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина 2 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Отже, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання (п. 32 постанови Верховного Суду від 26.06.2018 року, справа № 808/2817/16).

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Судовим розглядом встановлено, що позивач неодноразово зверталась до органу міграційної служби із заявами щодо надання їй міжнародного захисту в Україні, однак, за наслідками їх розгляду винесено Рішення Державної міграційної служби України «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №322-19 від 20.09.2019р. (а.с. 139).

Не погоджуючись з рішенням ДМС України від 20.09.2019 №322-19, оскаржила його в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020, залишеною без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2020 р. у справі №520/10612/19, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 20.09.2019 №322-18 та зобов`язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту -відмовлено.

Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 встановлено, що позивач була одружена та має 5-тьох дітей, постійно проживала в місті Герат, Ісламської Республіки Афганістан, та працювала у власному салоні краси. Після того як ОСОБА_1 розлучилась зі свої чоловіком, він все одно не залишав її у спокої. Через побоювання зазнати переслідування з боку угрупування «Талібан», позивач вирішила виїхати з країни постійного проживання. Заявниця виїхала з Афганістану транзитом через Республіку Таджикистан, Російську Федерацію та прибула нелегально до України у 2013 році.

Вперше, 16.08.2013, ОСОБА_1 , вона ж ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зверталась до ГУДМС України в Закарпатській області. За матеріалами справи 2013UZ0044 заявниця мала паспортний документ громадянина Ісламської Республіки Афганістан серії НОМЕР_1 , виданий МВС Афганістану, м. Герат, який виданий 04.03.2013 терміном дії до 02.04.2016. За результатами вивчення матеріалів особової справи 2013UZ0044 ДМС України прийнято рішення від 11.02.2014 №15-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Вдруге, 20.06.2014, ОСОБА_1 , вона ж ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зверталась до УДМС України в Чернігівській області. За матеріалами справи 2014СN0019 остання паспортного документа, який посвідчує її громадянство, не мала. На основі всебічного вивчення матеріалів особової справи 2014СN0019 ДМС України прийнято рішення від 21.11.2014 №636-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2014 примусово видворено за межі України громадянку Афганістану ОСОБА_6 , 1976 року народження.

Втретє, 17.12.2018, ОСОБА_1 звернулась із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУДМС України в Харківській області.

Судом у справі у справі №520/10612/19 було враховано, що ОСОБА_1 при першій подачі клопотання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до ГУДМС України в Закарпатській області надавала свій національний паспорт громадянина Ісламської Республіки Афганістан, а при подальших зверненнях його приховує, а також при подачі трьох заяв-анкет (до ГУДМС України в Закарпатській області, УДМС України в Чернігівській області та ГУДМС України в Харківській області) вказує різні дати народження, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі чого суд вказав, що громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (вона ж ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона ж ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) намагається видати себе за іншу особу, описуючи іншу історію, що носить характер зловживання процедурою.

За таких підстав в рамках справи №520/10612/19 суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 свідомо постійно надає різну інформацію під час всіх трьох звернень з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, оскільки, звертаючись тричі з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, тричі повідомляє різні особові дані, певні факти життя, причини виїзду з Афганістану. Тобто, інформація є суперечливою та неправдоподібно, а сама заявниця таким шляхом намагається легалізувати своє перебування на території України.

Вищевказаним рішеннями суду також встановлено, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу для надання їй статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у неї об`єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно з частинами 4, 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, не підлягають доказуванню в даній адміністративній справі обставини та умови, визначені у пунктах 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки вони були предметом дослідження у справі №520/10612/19.

15.06.2021 року ОСОБА_1 вчетверте звернулась із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, та вказує умови, які вже були досліджені судом в рамках справи №520/10612/19.

За результатами розгляду заяви від 15.06.2021 відповідачем винесено наказ №144 від 15.06.2021, у якому зазначено про відсутність нових обставин, які б вплинули на розгляд справи, а також підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Зокрема, було встановлено, що при зверненні 15.06.2021 р. ОСОБА_1 вказує умови, які вже були досліджені раніше у судами, а саме:

У Постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2020 р. у справі №520/10612/19 зазначено, що, враховуючи, що особа при першій подачі клопотання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України в Закарпатській області надавала свій національний паспорт громадянина Ісламської Республіки Афганістан, а при подальших зверненнях його приховує, а також при подачі трьох заяв-анкет (до ГУ ДМС України в Закарпатській області, УДМС України в Чернігівській області та ГУ ДМС України в Харківській області) вказує різні дати народження, намагається видати себе за іншу особу, описуючи іншу історію, що носить характер зловживання процедурою. Колегія суддів зауважує, що в усіх трьох зверненнях до органів ДМС заявниця вказує трьох різних агентів переслідування в Афганістані, а саме: терористичне угрупування «Талібан», шуріна (брата чоловіка) та колишнього чоловіка. Таким чином, з кожною подачею відповідної заяви на отримання міжнародного захисту в Україні заявниця намагається підсилити історію свого переслідування новими фактами на свою користь, однак які не знаходять свого суб`єктивного та об`єктивного підґрунтя для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з чим, такі звернення носять характер зловживання процедурою. На основі відомостей, повідомлених заявницею у заяві-анкеті та у ході проведеної співбесіди щодо аспекту переслідування заявниці на батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань судовим розглядом не встановлено відповідності позивача вимогам пункту 1 частини першої статті 1 Закону.

Відповідно до інформації по країні походження: «… ОСОБА_7 пояснює, що формула, озвучена ОСОБА_8 , швидше за все, і буде суттю стратегії США при Джо Байдена. «Якщо раніше спочатку передбачався виведення військ, а потім таліби вступали в переговори з офіційним Кабулом, то тепер спочатку талібам пропонується домовитися про мир з урядом, а вже потім почнеться виведення військ НАТО», – говорить він. На думку експерта, це зміна стратегії вирішальним чином впливає на підхід країн Центральної Азії до врегулювання в сусідній державі».

«…Блінкен також зазначив, що Сполучені Штати продовжать свою дипломатичну й гуманітарну допомогу Афганістану та афганським Збройним силам та докладатимуть зусилля щодо сприяння мирному процесу в країні».

«…З Афганістану почали виводити війська НАТО. Очікується, що виведення завершиться до 11 вересня цього року. Північноатлантичний альянс (НАТО) почав виведення своїх військ з Афганістану. «Ми плануємо завершити виведення протягом кількох місяців», – заявив у четвер, 29 квітня, представник НАТО агентству AFP…Цього ж дня у Білому домі повідомили про початок виведення військових підрозділів США з Афганістану».

«Офіційний Берлін готовий і далі підтримувати мирний процес в країні, відзначила Крамп-Карренбауер. За її словами, Афганістану вкрай необхідні перспективи і баланс між ворогуючими групами в суспільстві. Метою і раніше залишається упорядковане виведення солдатів бундесверу, підкреслила глава Міноборони ФРН. Уряд Німеччини 24 лютого вирішив продовжити місію бундесверу в Афганістані до 31 січня 2022 року».

«Представники руху «Талібан» гарантують, що права жінок на роботу і освіту, якщо вони не суперечать ісламу, будуть дотримуватися. Про це заявив в п`ятницю, 9 липня, офіційний представник політичного офісу руху ОСОБА_9 . За його словами, в «Талібан» вже неодноразово заявляли про свою позицію з прав жінок і висловив здивування, чому для кого-то це питання, з одного боку, здається цікавим, а інший – прихованим. «Ми – мусульмани, і права, які священна релігія іслам дала жінкам, гарантовані. Це наша відповідальність, якщо це право на освіту або на роботу, або на щось ще. Якщо це не суперечить ісламу, нашої нації і країні, у нас в цьому відношенні немає проблем. Ми говорили це не один раз», – цитує його « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Також Наїм заявив, що сусіднім з Афганістаном країн не варто турбуватися про безпеку на своїх кордонах. При цьому він закликав не втручатися у внутрішні справи країни. «Ми нікому цього не дозволяємо. Ми хочемо вирішувати будь-які проблеми шляхом діалогу і розуміння», – заявив він. Зазначалося, що представники руху підтвердили зацікавленість в досягненні стійкого миру в країні через переговори, що враховують інтереси всіх етнічних груп населення Афганістану. Також вони висловили готовність дотримуватися прав людини, в тому числі жінок, в рамках ісламських норм і афганських традицій, підкреслили у відомстві».

Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна»: «Рух «Талібан» заявив, що готовий до мирного вирішення афганського конфлікту на основі вибудовування системи, заснованої на принципах ісламу. «Справжня Ісламська система – найкращий засіб для вирішення всіх проблем афганців», – цитують західні ЗМІ заступника лідера «Талібану» ОСОБА_10 . Він визнав, що ця система вплине на права жінок, заявивши, що тема «внесена в рамки внутрішньоафганських переговорів». Барадар запевнив, що надалі в Афганістані будуть враховані права всіх афганців, зокрема жінок. Водночас таліби прихильні мирному врегулюванню ситуації після виведення американських військ з Афганістану. «Сама наша участь у переговорах відкрито свідчить про те, що ми віримо у вирішення питань на основі взаєморозуміння», – сказав він. Паралельно з цим таліби продовжують переговори з Кабулом з приводу мирного вирішення багаторічного конфлікту».

«Для цивільного населення, яке живе глибоко в районах талібського контролю, яке живе без загрози повітряних ударів, масштабних наземних операцій або нічних нальотів, життя набуло звичної норми, яку багато років не знали».

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом з`ясовано, що у заяві ОСОБА_1 від 15.06.2021р. наведено обставини, котрі раніше були предметом дослідження міграційною службою, та судом в рамках розгляду справи №520/10612/19, водночас, нововиявлених деталей щодо обставин проживання, та побоювання повернутися до Ісламської Республіки Афганістан, які б можливо було кваліфікувати як індивідуальні переслідування щодо неї в разі повернення в країну громадянської належності, позивачем не зазначено.

Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та зважаючи, що у заяві від 15.06.2021р. про надання статусу біженця в Україні ОСОБА_1 не наведено обставин, які б свідчили про зміну/появу умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", необхідних для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також не наведено нових доказів, які б свідчили про утиски в країні походження, суд дійшов висновку щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання прийняти рішення про прийняття заяви.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення підписано 18 січня 2022 року.

Суддя Бідонько А.В.