Рішення № 103174238, 12.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

12 січня 2022 р. справа №520/19438/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар`єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Рєзнік Е.О.,

за участю: представника позивача - Новохацької Н.Є.,

представника відповідача - Жури О.В.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00054640702 від 20.04.2021р.. згідно з яким СТОВ «Злагода» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 299188,75 гривень (в тому числі за основним платежем 239351,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 59837,75 гривень) - у частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДПС у Харківській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Злагода" та складено акт від 05.04.2021 року №5656/20-40-07-02-08/31003834 “Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ “Злагода”. Позивач не погоджується із висновками ГУ ДПС у Харківській області, вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідача не відповідає вимогам Податкового кодексу України, прийнято з порушенням вимог податкового законодавства в частині основного платежу у розмірі 141 450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень, та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій у зв`язку з чим, підлягає скасуванню. Позиція відповідача спростовується наявністю первинної документації щодо угод між позивачем та його контрагентом.

Від представника відповідача – Шамілової Л., через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.

Представник позивача – Новохатська Н.Є. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача – Жура О.В., в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, наведені у письмовому відзиві на позов та письмових поясненнях.

Згідно наказу від 24.12.2020 року №755 ДПС України розпочато з 01.01.2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 року №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до п.1 постанови №893.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.12.2020 року внесено запис щодо державної реєстрації відокремленого підрозділу юридичної особи.

Таким чином, суд замінює первинного позивача Головне управління ДПС у Харківській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Злагода” зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.05.2001, взято на податковий облік 01.06.2001 року №02/35.

На підставі направлень від 16.03.2021 №№ 3200, 3203, 3205, 3210. виданих Головним управлінням ДПС у Харківської області Башликовій І пні Вікторівні, головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок у сфері матеріального виробництва управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області, Харченко Світлані Іванівни, головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок у сфері матеріального виробництва управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області. Макуха Олені Федорівні, головному державному ревізору-інспектору Ізюмського відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області, Горенко Світлані Вікторівні, головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області, була проведена планова виїзна документальна перевірка Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» (податковий номер 31003834) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. валютного законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. іншого законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. за результатами якої складено Акт перевірки № 5646 20-40-07-02-08/31003834 від 05.04.2021р.

Згідно з висновками Акту перевірки встановлено порушення платником податків: п. 189.1 ст.189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 239 351 грн., у т.ч. за червень 2020 року на суму 239351 грн.; п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України - не зареєстровано в СРПН накладні на загальну суму 206396.09 грн.; перевіркою правильності визначення суми від`ємного значення податку на додану вартість за період з 01.04.2018 по 31.12.2020 встановлено його завищення всього у загальній сумі 108495 грн. у червні 2020.

На підставі згаданого акту перевірки ГУ ДПС у Харківській області прийняте податкове повідомлення-рішення №00054640702 від 20.04.2021 р., згідно з яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 299188,75 гривень, в тому числі за основним платежем 239351.00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 59837,75 гривень.

Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вказаною позовною заявою щодо скасування останнього в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до положень ст.109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 110 Податкового кодексу України встановлює, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, відповідальність за порушення норм податкового законодавства настає у разі вчинення платником податків протиправних дій.

Судом встановлено, що між СТОВ «Злагода» (покупець) та ТОВ «ІДЕАЛІС» (Постачальник) був укладений договір поставки № 28/11-1 від 28.11.2019р., за умовами якого Постачальник зобов`язувався передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язувався прийняти Товар та оплатити його.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності СТОВ «Злагода» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11); до видів діяльності ТОВ «ІДЕАЛІС» належить оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31).

Згідно з п.1.2 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість Товару, що підлягала поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються рахунком, що є додатком до договору.

Згідно з рахунком на оплату №135 від 28.11.2019р. сторони узгодили поставку автогуми (9 товарних позицій) на загальну суму 848700,00 гривень, в т.ч. ПДВ 141450 гривень.

Відповідно до п. 2.3 договору доставка Товару здійснюється Покупцем самовивозом зі складу Постачальника власним автотранспортом.

Транспортування товару здійснювалось позивачем власним автомобільним транспортом згідно з ТТН № 28/11-19 від 28.11.2019р.

Згідно з видатковою накладною № 135 від 28.11.2019р. постачальник передав, а покупець прийняв замовлений товар. За вказаною операцією в ЄРЛН зареєстрована податкова накладна № 135 від 28.11.2019 р.

За змістом п.4.2 договору оплата Товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на поточний рахунок Постачальника у строк до 30 банківських днів з моменту отримання Товару.

На виконання умов договору позивачем було здійснено оплату згідно з платіжним дорученням № 835 від 13.12.2019 р. на суму 848 700,00 гривень.

Господарську операцію відображено у бухгалтерському обліку товариства, що вбачається з картки рахунку 631.

Подальший рух активів від їх надходження на склад матеріалів до вибуття відображено у Книзі складського обліку за січень-грудень 2019р. в розрізі найменувань із зазначенням кількості, джерела отримання та видачі, документів про приймання/видачу ТМЦ.

Товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності — згідно з лімітно-забірними картками на отримання запасних частин № бб від 09.12.2019р., № 74 від 27.12.2019р., № 75 від 09.12.2019р., № 76 від 20.12.2019р., № 77 від 20.12.2019р., № 78 від 27.12.2019р., № 79 від 12.12.2019р., № 79а від 12.12.2019р., № 80 за 16- 19 грудня 2019р., № 80а від 24.12.2019р., № 806 від 19.12.2019р., № 81 від 19.12.2019р., № 82 від 18.12.2019р., № 83 від 25.12.2019р., № 84 від 11.12.2019р., № 85 від 23.12.2019р., № 86 від 23.12.2019р., № 87 від 12.12.2019р., № 88 від 12.12.2019р., № 89 за 02-05 грудня 2019р., № 90 за 02-05 грудня 2019р., № 91 від 24.12.2019р. та Актами списання № ЗЛ-0000000743 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000744 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000767 від 31.12.2019р., № ЗЛ- 0000000741 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000740 від 31.12.2019 р., №ЗЛ-0000000768 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000756 від 31.12.2019 р., №ЗЛ-0000000755 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000769 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000773 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000754 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000772 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000770 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000771 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000747 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000745 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000766 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000750 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000748 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000753 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000752 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000751 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000739 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000742 від 31.12,2019р., №ЗЛ-0000000749 від 31.12.2019р. придбану автогуму використано для ремонту сільськогосподарської техніки та автомобілів позивача (комбайнів, тракторів, причепів, автомобілів), що підтверджується копіями лімітно-забірних карток та актів списання.

Вказані обставини також зазначені у акті перевірки.

Слід зазначити, що для провадження господарської діяльності позивач має власні виробничі приміщення: у складі комплексу будівель і споруд - нежитлові будівлі складів № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, розташовані за адресою: Довгеньківська сільська рада, згідно з технічними паспортами на виробничі будинки, виданими Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07.2010р.; ремонтну майстерню за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07.2010р.; вагову за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07,2010р.; ферму за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07.2010р.; адміністративну будівлю за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної Інвентаризації 15.07.2010р.

Позивачу також належить сільськогосподарська техніка, що використовується у господарській діяльності: трактори: Беларусь 892, державний номер 169,74 АХ; Беларусь 892, державний номер 16973 АХ; Т-150К, державний номер НОМЕР_1 ; Т-150К, державний номер НОМЕР_2 ; Т-156, державний номер НОМЕР_3 ; МТЗ- 1025, державний номер НОМЕР_4 ; МТЗ-80, державний номер НОМЕР_5 ; комбайни: "Джон-ДІр W 650", державний номер НОМЕР_6 ; КЗС-1218 "ПАЛЄССЄ", державний номер НОМЕР_7 ; CASE 5088, державний номер НОМЕР_8 ; ДОН-ЛАН 1500Б; автомобілі: КАМАЗ, державний номер НОМЕР_9 ; КАМАЗ, державний номер НОМЕР_10 ; КАМАЗ, державний номер НОМЕР_11 ; ГАЗ-САЗ 3507, державний номер НОМЕР_12 ; ГАЗ-САЗ 3507, державний номер НОМЕР_13 зерноочищувальний комплекс; тракторні причепи; сівалки; культиватори та інші, що підтверджується картками рахунків № 104 «Машини та обладнання», №105 «Транспортні засоби».

Судом встановлено, що у позивача також наявний необхідний персонал та достатні трудові ресурси для провадження господарської діяльності - згідно з Податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за 4 квартал 2019р. у вказаний період за трудовими та цивільно-правовими договорами у позивача працювало 34 особи (форма 1ДФ за 4 квартал 2019р.).

Податкова накладна № 135 від 28.11.2019р. за операцією з постачання автогуми на адресу позивача зареєстрована контрагентом-постачальником в ЄРПН та, відповідно, є підставою для нарахування платником податків-покупцем сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Господарська операція між СТОВ «Злагода» і ТОВ «ІДЕАЛІС» фактично здійснена та підтверджується належним чином оформленими первинними й іншими документами, що відображають реальність операції та свідчать про зміну майнового стану платника податків. Вказані документи надавались платником податків під час перевірки, вивчались податковим органом, зміст документів відтворений у тексті Акту перевірки.

Судом встановлено, що в ході розгляду справи сторонами не заперечувалось, що податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, контрагентом задекларовано податкові зобов`язання.

Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ПКУ.

Відповідно до п. 201.10 ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг і платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених п. 201.1 та/або п. 192.1 ПКУ, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до п. 201.16 ПКУ, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Верховним Судом у постанові від 20 червня 2018 року у справі №819/1383/17 викладено висновок про те, що відсутність квитанцій про неприйняття податкових накладних свідчать про наявність у позивача підстав для формування сум податкового кредиту за такими податковими накладними.

Тобто, при реєстрації податкової накладної контролюючий орган здійснює масштабну перевірку. Якщо контролюючий орган в ході перевірки не знаходить порушень і податкова накладна не відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків господарської операції та оцінки ступеня ризиків платника податків, серед яких є і перевірка номенклатури товарів, в такому випадку податкова накладна приймається до реєстрації та реєструється, а платнику податків надсилається засобами електронного зв`язку підтвердження про реєстрацію - квитанція. Платник податків, якому надіслано Квитанцію, як підтвердження реєстрації податкової накладної, фактично пройшов перевірку законності формування податкового зобов`язання ним, як продавцем, та законність формування податкового кредиту його контрагентом- покупцем, який зазначений у зареєстрованій податковій накладній, а отже, неможливо припускати, що має місце незаконність дій або підміна номенклатури у платника податків, якого контролюючий орган вже перевірив та підтвердив законність цієї дії.

Суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).

Тобто, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду №808/3412/16 від 29.03.2019 року.

Надані до перевірки первинні документи, що підтверджують господарські операції між позивачем та його контрагентом, згідно даних акту перевірки, не мають таких дефектів, що свідчили б про нереальність таких операцій. Складені та зареєстровані податкові накладні відповідають вимогам законодавства.

Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані (зареєстровані) з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, підставою для включення платником податку - покупцем (отримувачем) товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту є:

- податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН;

- інші документи, визначені пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

Формування податкового кредиту та витрат підприємства обумовлено придбанням товарів, послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції, і власне її результат, підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що підтверджується наданими до перевірки та долученими до матеріалів справи первинними документами

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов`язань або власному капіталі; 3) відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно сталої практики Верховного Суду України, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Отже, можливі допущеня контрагентом порушення вимог законодавства при творенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних електронних баз без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів є безпідставним.

Крім того, що отримання податковим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентами платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Натоміть нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (ст.2 КАСУ).

Захист прав суб`єктів господарювання є однією з найважливіших категорій права. Способами захисту прав суб`єктів господарювання є ті законодавчо закріплені заходи, за допомогою яких проводиться відновлення порушеного права. Здійснення такого захисту передбачає органічне поєднання конкретних способів, засобів і форм з активними, цілеспрямованими діями суб`єкта господарювання, права якого були порушені, перелік способів захисту прав суб`єктів господарювання не має вичерпного характеру, що допускає можливість захисту прав суб`єктів господарювання іншими способами, які передбачені законом.

Відповідно до положень ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Загальні положення ст. 61 Конституції України та спеціальні норми Податкового кодексу передбачають індивідуальну відповідальність особи за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Європейський суд з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини виклав у справі “Інтерсплав проти України” (заява №803/02) у рішенні від 09.01.2007 року: “На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.”

Отже, платник податків не має повноважень та обов`язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов`язків із складення та подання декларації з податку на додану вартість, обов`язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов`язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання.

А тому дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій.

Так, статтею 16 Закону України “Про інформацію” податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Положеннями ст. 83 ПК України встановлено, що матеріалами, які є підставами для висновків під час проведення перевірок є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Порядок отримання податкової та іншої інформації встановлено ст. ст.72-73 ПК України та відповідною постановою КМУ.

Суд зазначає що відповідно до вимог ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

А функціями податкового органу, відповідно до положень ст. 61 ПК України є контроль правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Водночас, слід зазначити, що відповідачем не надано жодного вироку суду по контрагенту позивача та не наведено належних доказів, які б вказували на фіктивність підприємств та їх установчих, первинних документів.

Слід зазначити, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. (Постанови Верховного суду України від 07.05.2020 року по справі № 826/2999/16, від 30.04.2020 року по справі 818/806/16, від 12.05.2020 року по справі № 813/621/15, від 21.02.2020 року по справі № 815/253/16).

Суд зазначає, що в Україні діє принцип індивідуальної відповідальності особи. Статтею 61 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб, а отже для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (Постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).

Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/170, зазначив, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Більш того, стосовно підприємств “по ланцюгу постачання”.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Також, суд зазначає, що первинні документи, надані позивачем - за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов`язань.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порушення, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст. 134 КАС України).

На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги від 03.09.2021 року, квитанцію, акт виконаних робіт від 12.01.2022 та детальний опис робіт від 12.01.2022.

Як вбачається з копії акту та детального опису робіт від 12.11.2022 року, адвокатом надавалися позивачу послуги щодо підготовки до розгляду справи - вивчення документів та обставин спору 3 год., представництво у суді - участь у судовому засіданні 17.11.2021 (15 хв), 08.12.2021 (40 хв), 12.01.2022 (40 хв). Вартість наданих послуг становить 1000 грн.

Згідно до п. 1.3 вищевказаного договору, вартість наданих послуг (гонорар) становить 5000,00 грн., які клієнт зобов`язується сплатити в строк 30 календарних днів із дати підписання акту, але не пізніше ніж в строк 5 календарних днів із дати набрання чинності рішенням.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою, третьою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз змісту вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 816/2096/17.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.08.2021 року по справі №520/5311/2020 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Суд звертає увагу, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Беручи до уваги наведене, враховуючи те, що представником відповідача не було заявлено клопотання щодо зменшення розміру судових витрат, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., з огляду на що заява представника позивача підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Замінити відповідача у справі - Головне управління ДПС у Харківській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495).

Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати в частині податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00054640702 від 20.04.2021р., яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)», а саме в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" (код 31003834, вул.Борисова, 51, с.Довгеньке, Ізюмський район, Харківська область, 64371) судовий збір у розмірі 2652,19 грн. (дві тисячі шістсот п`ятдесят дві гривні 19 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" (код 31003834, вул.Борисова, 51, с.Довгеньке, Ізюмський район, Харківська область, 64371) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.01.2022 року.

Суддя Мар`єнко Л.М.