Рішення № 103171365, 21.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2022 року справа № 580/6354/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАФЕРТ» до приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАФЕРТ» звернулось до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича від 07.09.2020 про стягнення з ТОВ «УКРАФЕРТ» основної винагороди, винесену в межах виконавчого провадження №62969065 із примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2019 у справі №756/12929/18.

Ухвалою судді від 10.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 17.12.2021 зупинено провадження у справі.

Ухвалою від 21.01.2022 суд поновив провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що 07.09.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком О.С. відкрито виконавче провадження № 62969065 із примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2019 у справі № 756/12929/18 про стягнення з ТОВ «УКРАФЕРТ» на користь ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 253 843,11 грн.

07.09.2020 в межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем Плесюком О.С. також прийнято постанову ВП № 62969065 від 07.09.2020 про стягнення з ТОВ «УКРАФЕРТ» основної винагороди у розмірі 25 384,31 грн.

У зв`язку із скасуванням рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2019 у справі № 756/12929/18 від ТОВ «УКРАФЕРТ» на адресу відповідача направлена заява № 16/07-21 від 23.07.2021 про закінчення виконавчого провадження №62969065, в якій також вказувалось про необхідність скасування прийнятої відповідачем постанови про стягнення основної винагороди та вжиття ним заходів щодо недопущення її стягнення з позивача.

Листом № 6619 від 02.08.2021 відповідач направив на адресу ТОВ «УКРАФЕРТ» лише постанову від 02.08.2021 про закінчення виконавчого провадження №62969065, в тексті якої не зазначено про скасування прийнятої ним постанови про стягнення основної винагороди.

За твердженням позивача 09.08.2021 ТОВ «УКРАФЕРТ» окремо звернулось до відповідача з листом № 18/08-21, в якому просило його надати інформацію (разом із підтверджуючими її документами), стосовно того, чи була скасована приватним виконавцем Плесюком О.С. постанова про стягнення з ТОВ «УКРАФЕРТ» основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні № 62969065 а також про фактичне здійснення всіх інших необхідних заходів щодо недопущення стягнення з ТОВ «УКРАФЕРТ» суми основної винагороди в межах виконавчого провадження № 62969065.

Лист № 18/08-21 від 09.08.2021 отримано приватним виконавцем Плесюком О.С. 12.08.2021, проте на момент звернення ТОВ «УКРАФЕРТ» із позовом до суду будь-якої відповіді на даний лист відповідач не надав.

На підставі наведеного позивач вважає, що прийнята приватним виконавцем постанова від 07.09.2020 про стягнення основної винагороди підлягає скасуванню.

Відповідач подав відзив проти позову, аргументуючи свою позицію тим, що позивач не навів конкретні положення чинного законодавства, які б давали підстави для твердження про те, що оскаржувана постанова порушувала чинне законодавство в момент її винесення.

Повернення виконавчого збору чи основної винагороди приватного виконавця та питання щодо визнання постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця є різними предметами спору.

Відповідач зазначив, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17.08.2021 у справі № 756/12929/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАФЕРТ» 95 572 грн. 06 коп. у рахунок повороту виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2019 у справі № 756/12929/18.

В межах виконавчого провадження №62969065 приватним виконавцем Плесюком О.С. всього стягнуто з ТОВ «УКРАФЕРТ» 95 572 грн. 06 коп., тобто право ТОВ «УКРАФЕРТ» на повернення раніше стягнутих грошових коштів вже захищене вищевказаною ухвалою суду.

За твердженням відповідача, винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця в день відкриття виконавчого провадження - це обов`язок приватного виконавця.

На підставі наведеного відповідач вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 07.09.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком О.С. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 62969065 із примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2019 у справі № 2/756/1977/19 про стягнення з ТОВ «УКРАФЕРТ» на користь ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 253 843,11 грн.

07.09.2020 приватним виконавцем Плесюком О.С. в межах виконавчого провадження № 62969065 винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в сумі 25384,31 грн.

В межах виконавчого провадження № 62969065 приватним виконавцем стягнуто з ТОВ «УКРАФЕРТ»:

- 500 грн. витрат виконавчого провадження на користь приватного виконавця Плесюка О.С.;

- 8642,91 грн. основної винагороди приватного виконавця Плесюка О.С.;

- 86429,15 грн. грошові кошти на користь стягувача ОСОБА_1 .

Вказані обставини підтверджуються відповідними платіжними дорученнями від 23.09.2020, №1814 від 23.09.2020, №1816 від 23.09.2020.

24.06.2021 постановою Київського апеляційного суду по справі № 756/12929/18 скасовано заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2019 та винесено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «УКРАФЕРТ» відмовлено у повному обсязі.

У зв`язку із скасуванням рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2019 у справі № 756/12929/18 від ТОВ «УКРАФЕРТ» на адресу відповідача направлена заява № 16/07-21 від 23.07.2021 про закінчення виконавчого провадження № 62969065.

02.08.2021 приватним виконавцем Плесюком О.С. в межах виконавчого провадження № 62969065 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. При винесенні постанови приватний виконавець керувався нормами п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 07.09.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно ст. 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частинами 1, 5 ст. 26 Закону № 1404 встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції № 512/5), вона розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону. Заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини (пункт 1, 3 Інструкції № 512/5).

Згідно ч. 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018, який набув чинності 28.08.2018 року).

Частиною четвертою статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

При цьому, частиною п`ятою цієї ж статті установлено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.

З огляду на вимоги наведених норм, початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню.

Отже, стягнення основної винагороди приватного виконавця пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження вирішує питання про основної винагороди приватного виконавця.

З огляду на викладене, сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що саме по собі прийняття постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця не порушує прав боржника, оскільки питання про стягнення винагороди має вирішуватись за результатами фактичного стягнення суми боргу за виконавчим документом, тому винесена 07.09.2020 приватним виконавцем Плесюком О.С. постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця є правомірною.

Суд вважає непереконливими доводи позивача, що вказана постанова підлягає скасуванню внаслідок скасування судового рішення на підставі якого видано виконавчий документ, оскільки суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на момент його прийняття, тоді як подія скасування судового рішення мала місце 24.06.2021, тобто після прийняття оскарженої постанови від 07.09.2020, тому жодним чином не впливає на її правомірність. Отже, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Понесені судові витрати залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” та п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО