Рішення № 103171336, 21.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2022 року справа № 580/9637/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

16.11.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації (далі – відповідач), в якому позивач з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 18.10.2021 №152-ос “Про звільнення ОСОБА_1 ”;

- поновити позивача на посаді начальника відділу містобудівної діяльності та містобудівного кадастру Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації.

- визнати протиправними дії директора Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації Лапіна А.С. щодо непродовження позивачу терміну проходження державної служби на посаді начальника відділу містобудівної діяльності та містобудівного кадастру Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації після досягнення ним 65-річного віку;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2021 по дату ухвалення рішення суду з відрахуванням з даної суми всіх необхідних податків і обов`язкових платежів.

Позов мотивовано тим, що позивач звільнений з державної служби у зв`язку із досягненням 65-річного віку. Однак, Законом України «Про державну службу» у редакції з 01.01.2021 передбачено право бути призначеним на посаду державної служби після досягнення вказаного віку до досягнення віку 70 років.

Отже, на думку позивача, він мав право на продовження строку перебування на державній службі, але протиправно був обмежений у реалізації такого права, що виявилось у відмові позивачу у продовженні терміну проходження державної служби.

Вказане є підставою для скасування спірного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 22.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

08.12.2021 та 30.12.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву та на заяву про зміну предмету позову відповідно, в яких просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що право на залишення на державній службі державного службовця надається виключно суб`єкту призначення, а не за бажанням державного службовця. Отже, підставою для звільнення позивача з державної служби було досягнення ним 65-річного віку та рішення суб`єкта призначення про відсутність потреби продовження строку перебування позивача на державній службі.

З огляду на відсутність необхідності виклику та допиту свідків та призначення експертизи, суд вирішив справу розглянути без проведення судового засідання та їх виклику (у письмовому провадженні).

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

З особової картки державного службовця та даних трудової книжки ОСОБА_1 суд встановив, що 09.03.1995 ним прийнято присягу державного службовця.

Розпорядженням від 12.05.2009 №59-к позивача з 13.05.2009 призначено на посаду начальника управління містобудування та архітектури Черкаської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням від 29.04.2016 №93-к позивач переведений на посаду заступника директора департаменту – начальника управління містобудування та архітектури Черкаської обласної державної адміністрації.

Згідно з наказом від 05.05.2021 позивач переведений на посаду начальника відділу містобудівної діяльності та містобудівного кадастру.

18.10.2021 позивач подав директору Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 заяву (вх.№138/02.02.01-15), в якій просив розглянути питання про продовження йому терміну перебування на державній службі.

До заяви додав клопотання: Української академії архітектури, Академії будівництва України, Національної спілки архітекторів України, голови обласної депутатської фракції політичної партії «Слуга Народу».

Наказом директора Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації А. Лапіна від 18.10.2021 №152-ос позивача з 20.10.2021 звільнено з посади начальника відділу містобудівної діяльності та містобудівного кадастру Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації відповідно до п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку.

Також, листом від 20.10.2021 №1657/02.02.02-16 позивача повідомлено, що рішення щодо продовження строку перебування на державній службі після досягнення державним службовцем 65-річного віку приймається виключно суб`єктом призначення.

Не погоджуючись зі звільненням з державної служби, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулює Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі – Закон №889-VIII).

Відповідно до частин 2, 3 ст.5 вказаного Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону №889-VIII державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, а згідно з п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87, 87-1 цього Закону).

Положеннями статті 83 Закону №889-VIII передбачено підстави для припинення державної служби.

Так, відповідно до ч.1 зазначеної статті передбачено, що державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

У той же час, частинами 3, 4 ст.83 Закону №889-VIII визначено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі пункту 7 частини першої цієї статті, виплачується одноразово за його бажанням у разі виходу на пенсію або досягнення 65-річного віку.

У зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.

Згідно з п.4 ч.2 ст.34 Закону №889-VIII строкове призначення на посаду здійснюється у разі призначення особи, яка досягла 65-річного віку, на посаду державної служби – на один рік з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу щорічно.

Суд врахував, що наведені норми включено у Закон №889-VIII Законом України від 15 грудня 2020 року №1081-IX «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України», зокрема, ним виключено обмеження щодо вступу на державну службу особи, яка досягла 65-річного віку, передбачено умови вступу на державну службу, а також проходження державної служби особами після досягнення 65 років.

Таким чином, наведеними нормами передбачено продовження проходження служби державного службовця за його згодою після досягнення 65-річного віку, але не більше як до досягнення ним 70-річного віку без звільнення такого державного службовця за рішенням керівника.

Згідно з роз`ясненням Національного агентства України з питань державної служби від 15.03.2021 №131-р/з рішення про продовження служби доцільно оформлювати наказом (розпорядженням).

Як установлено судом, 18.10.2021 позивач подав директору Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації Лапіну А.С. заяву (вх.№138/02.02.01-15), в якій просив розглянути питання про продовження йому терміну перебування на державній службі.

До заяви додав адресовані голові Черкаської ОДА лист Української академії архітектури від 13.10.2021 №02, лист Академії будівництва України, лист Національної спілки архітекторів України від 17.09.2021 №57, лист голови обласної депутатської фракції політичної партії «Слуга Народу» А.А. Яріша від 30.09.2021 відповідно до яких останні просять сприяти у продовженні перебування позивача на державній службі у зв`язку із значним вкладом у розвиток містобудування.

Отже, позивач відповідно до ч.4 ст.83 Закону №889-VIII виявив згоду на залишення на державній службі після досягнення ним 65-річного віку.

Натомість, відповідачем без розгляду вказаної вище заяви позивача і прийняття відповідного рішення за наслідками її розгляду, оцінки продуктивності праці позивача та можливості продовження ним державної служби 18.10.2021 прийнято спірний наказ про звільнення позивача з державної служби.

Суд зазначає, що диспозиція п.7 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII передбачає припинення державної служби у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.

Отже, досягнення позивачем 65-річного віку не є безумовною підставою для припинення його державної служби, оскільки, як зазначено вище, законодавцем передбачено наявність можливості її продовження до досягнення особою 70 років за рішенням суб`єкта призначення.

При цьому, відсутність законодавчого регулювання підстав прийняття рішення щодо продовження/непродовження особі терміну державної служби після досягнення 65-річного віку, на переконання суду, не може бути підставою для свавільного звільнення державних службовців, зокрема позивача у справі, без надання будь-якої обґрунтованої оцінки його заяві про намір продовжити перебування на державній службі.

Також, не можна залишити поза увагою приписи ст. 43 Конституції України, за якими, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Отже, на переконання суду, відповідачем не виконано вимог Закону №889-VIII, що призвело до порушення трудових гарантій позивача як працівника.

Суд врахував, що відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Правову позицію вимог щодо віку Конституційний Суд України висловив і в Рішенні від 18 квітня 2000 року N 5-рп/2000, в якому стверджується, що встановлення Конституцією України та законами України певних кваліфікаційних вимог не порушує конституційного принципу рівності (стаття 24 Конституції України), адже всі громадяни, які відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини); "критерієм у законодавчому встановленні кваліфікаційних вимог до віку є доцільність" (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.

Відповідно до пункту 5 розділу II Рекомендації Міжнародної організації праці щодо літніх працівників 1980 року №162 у виключних випадках можуть встановлюватися вікові обмеження з огляду на особливі вимоги, умови або правила для деяких видів роботи.

Конституційний Суд України висловив в Рішенні від 7 липня 2004 року у №14-рп/2004 вказав, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.

Наведене тлумачення положень статті 43 Конституції України відповідає міжнародно-правовим актам. Так, згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права 1966 року держава може встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві (стаття 4).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії», «Олександр Волков проти України».

Таким чином, зважаючи на встановлену Законом №889-VIII можливість продовження державної служби після досягнення 65-річного віку, зважаючи на подання позивачем заяви про намір подальшого її проходження та відсутність доказів щодо її розгляду станом на час прийняття спірного наказу, суд дійшов висновку про позбавлення відповідачем права доступу позивача до державної служби.

Тому наявні підстави визнати протиправною бездіяльність Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації щодо непродовження позивачу терміну проходження державної служби та, як наслідок, протиправність звільнення позивача на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону № 889-VIII.

При цьому, позовні вимоги в частині визнання протиправними саме дій щодо непродовження позивачу терміну проходження державної служби, суд вважає необгрунтованими, оскільки, як установлено судом, станом на час прийняття спірного наказу не вчинено жодних дій, у т.ч. не прийнято рішень щодо вирішення питання про продовження позивачу терміну проходження державної служби.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2020 року у справі №400/249/19 Звільнення державного службовця з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав державного службовця.

Відтак, звільнення позивача згідно зі спірним наказом не відповідає закону та відповідні доводи позивача є обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на це спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач – поновленню на посаді, з якої його було звільнено.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу".

На підставі ч.1 ст.27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 п.3 Порядку №100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про заробітну плату позивача від 02.12.2021 №49 у серпні та вересні 2021 року (2 місяці, що передували звільненню) позивачу нараховано заробітну плату 32420,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 753,94 грн.

Період вимушеного прогулу з 21.10.2021 (наступний день від дати звільнення) до 21.01.2022 (дата ухвалення рішення суду в цій справі) становить 66 робочих днів. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 49760,04 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Отже, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків й інших платежів.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку задовольнити позов частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд врахував таке.

У позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу складає 10000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України витрати на правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд врахував, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач не подав жодного доказу. Також жодних доказів оплати позивачем наданих послуг правової допомоги суду не надано.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, зокрема не надано доказів оплати таких витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказів його сплати, відсутні підстави для його повернення.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації щодо непродовження ОСОБА_1 терміну проходження державної служби на посаді начальника відділу містобудівної діяльності та містобудівного кадастру Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації після досягнення ним 65-річного віку.

Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації від 18.10.2021 №152-ос “Про звільнення ОСОБА_1 ”.

Поновити ОСОБА_1 з 21.10.2021 на посаді начальника відділу містобудівної діяльності та містобудівного кадастру Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації.

Стягнути з Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації (18000, м.Черкаси, вул. Хрещатик, буд.223, код ЄДРПОУ 40422357) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.10.2021 до 21.01.2022 в сумі 49760,04 грн. (сорок дев`ять тисяч сімсот шістдесят гривень 04 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за 1 місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам справи.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ