Рішення № 103171246, 20.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року справа № 580/8181/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду правилами спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини А3316 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

12.10.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов Військової частини А3316 (10007, м.Житомир, вул.Київське шосе, буд.45; код ЄДРПОУ 26605384) (далі – позивач) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – відповідач) про стягнення на користь держави в особі позивача грошових коштів у сумі 28735,99грн на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 , МФО 820172 та судового збору.

В обґрунтування зазначено про виявлення службовим розслідуванням заподіяння відповідачем збитків на вказану суму, а саме нестачу пального та мастильних матеріалів.

Ухвалою суду від 22.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк тривалістю 15 днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву та доказів. Вказану ухвалу відповідач отримав 30.11.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про поштове вручення, щодо позивача вона повернулася до суду з довідкою поштового відділення із зазначенням причини не вручення – адресат відсутній за вказаною адресою.

На поданий судом відповідно до ч.3 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача Управління державної міграційної служби в Черкаській області підтвердило місце реєстрації відповідача, яке зазначене у позовній заяві.

Оскільки ухвала про відкриття провадження та позов з додатками направлялися за вказаною адресою, вони вважаються врученими належним чином.

Відповідач правом подати відзив не скористався, про причини суд не повідомив.

Оскільки обґрунтовані заяви про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути за правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Витягом з наказу командира військової частини А3316 (по стройовій частині) від 04.08.2017 №157 підтверджується, що позивача призначеного наказом командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.07.2017 №26-РС на посаду командира взводу матеріального забезпечення військової частини А3316, ВОС –« 8568147Д» та зарахованого до списків особового складу військової частини А3316 наказом командира (по стройовій частині) від 31.07.2017 №152 необхідно вважати таким, що з 04.08.2017 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 800,00грн «прапорщик».

Договором від 30.08.2017 про повну матеріальну відповідальність військовослужбовця підтверджується, що позивач та відповідач уклали вказаний договір, відповідно до якого відповідач бере на себе матеріальну відповідальність за матеріальні цінності, що передані йому з прийняттям посади та/або за матеріальні цінності, що передані підлеглому відповідно до посадових обов`язків згідно з наказом командира військової частини, а також за ті, що надходять під звіт протягом усього терміну дії договору. У п.3 договору вказано, що у випадку виявлення нестачі матеріальних цінностей, наднормативного природного зменшення або їх псування з його вини відповідач зобов`язаний відшкодувати та нести відповідальність згідно з чинним законодавством, вартість зіпсованих або тих, яких не вистачає матеріальних цінностей. Вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає стягується за діючими роздрібними цінами та відповідно до кратності. Пунктом 8 договору встановлено, що він діє протягом усього терміну перебування відповідача на посаді командира ВМЗ.

Рапортом від 03.08.2017, поданим старшим мічманом ОСОБА_2 підтверджується, що він справи і посаду взводу матеріального забезпечення здав. Вказав, що нестач і надлишків під час перевірки не виявив.

Із рапорта від 03.08.2017 відповідача суд установив, що він прийняв справи і посаду командира взводу матеріального забезпечення та під час перевірки нестач і надлишків не виявив.

Актом від 07.08.2017 про здавання та прийняття посади підтверджується, що відповідач прийняв посаду ТВО командира взводу матеріального забезпечення. В п.6 вказаного акту зазначено, що стан контрольно-ревізійної роботи, законність витрат матеріальних засобів та коштів не виявлено порушень.

Відповідно до акту зняття залишків, затвердженого 25.05.2018 ТВО командира військової частини А3316 С.М.Ткачем виявлено нестачу пального та охолоджуючої рідини на загальну суму 9092,27грн.

Згідно з актом приймання-передачі посади командира взводу матеріального забезпечення в/ч А3316 по службі ПММ виявлено недостачу А-80 Євро 4-Е5-52кг, Аргінол 10W40-89кг, Аргінол W40-32, Олива SAE80W40-54, Літол-24-30,1, М-40-153кг. У акту зазначено, що відповідач справи і посаду здав, а ОСОБА_3 прийняв, що підтверджується їх підписами.

Актом від 13.06.2018 про прийняття і здавання ППМ підтверджується, що відповідач передав посаду командира ВМЗ, а ОСОБА_3 прийняв її та склали вказаний акт.

Згідно з довідкою-розрахунком суми заподіяної шкоди нестачею пального, олив та спеціальних рідин становлять: сума без ПДВ - 9092,27грн, сума з ПДВ – 10910,72грн, сума з кратністю – 32732,17грн.

Суд установив, що відповідач 04.09.2018 надав письмові пояснення щодо недостачі ПММ по взводу ВМЗ, в яких зазначив, що займав вказану вище посаду з 03.08.2017 до 2018 рік. В період з 22.10.2017 до 24.04.2018 знаходився на лікуванні та реабілітаційних відпустках у зв`язку з хворобою (інсульт ішемічного типу) і керувати, а також вести облік фізично не міг. Тому всі недостачі ПММ здійснені не за його вини. Зазначив, що додає копії виписок епікризів з госпіталів та висновки МСЕК про встановлення йому інвалідності.

Із наказу командира військової частини А3316 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.09.2018 №323 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі матеріальних цінностей служби пального і мастильних матеріалів» суд установив, що відповідно до наказу командира військової частини А3316 від 30.05.2018 №156 командиром інженерно-саперного взводу молодшим лейтенантом ОСОБА_4 проведено службове розслідування за вказаним фактом нестачі. В ході проведення службового розслідування виявлена нестача пального і мастильних матеріалів на загальну суму 9092,27грн. Відповідно до наказу командира військової частини А3316 від 31.07.2017 за №152 відповідач був зарахований на посаду командира взводу матеріального забезпечення позивача. Вказано, що під час перебування на лікуванні рапортів щодо передачі повноважень командира взводу матеріального забезпечення відповідач не подавав і свої обов`язки не виконував. Відповідних наказів про передачу посади у діловодстві стройової частини в/ч А3316 не виявлено. Тому зроблено висновок, що втрата військового майна виникла під час виконання службових обов`язків відповідача. Внаслідок його халатного відношення до військової служби та самоусунення від виконання службових обов`язків, шляхом грубого порушення вимог законодавства у сфері обліку, збереження та контролю військового майна у Збройних Силах України. Зазначено, що державі заподіяно матеріальну шкоду за втрачене майно на загальну суму 9092,27грн. Тому з метою недопущення подібних випадків в подальшому відповідача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани та до підвищеної матеріальної відповідальності у кратному співвідношенні до вартості втраченого майна служби паливних і мастильних матеріалів, що становить 32732,17грн. Також зобов`язано проводити з відповідача відрахування грошового забезпечення у розмірі 20% до повного погашення збитків.

Дані щодо суми збитків, нанесених відповідачем внесено в книгу обліку грошових стягнень і нарахувань позивача.

Витягом з наказу командира військової частини А3316 (по стройовій частині) від 18.12.2018 №263 підтверджується, що відповідач вважається таким, що самовільно залишив військову частину та не з`явився в строк на службу з відрядження 05.10.2018. Йому призупинено нарахування грошового забезпечення з 18.12.2018.

Позивач надсилав відповідачу повідомлення від 21.02.2019 №501 та від 31.05.2019 №1575, в яких повідомив, що його наказом командира військової частини А3316 від 21.02.2019 №7о/с з 21.02.2019 звільнено з військової служби за контрактом в запас (за станом здоров`я), просив прибути у найкоротший термін для здачі справ за займаною посадою, розрахунку, отримання трудової книжки, а також направлення у військовий комісаріат. У повідомленні від 31.05.2019 додатково вказано, що станом на теперішній час справи та посаду відповідач не здав, що унеможливлює звільнення його зі списків особового складу військової частини.

Довідкою про відрахування з грошового забезпечення старшини ОСОБА_5 (відповідача у справі) погашення збитків відповідно до наказу від 23.07.2018 №253 підтверджується, що із його грошового забезпечення утримано кошти: за вересень 2018 року – 524,67грн, за жовтень 2018 року – 1049,33грн, за листопад 2018 року – 938,60грн, за грудень 2018 року – 938,60грн, за січень 2019 року – 544,99грн, (всього – 3996,19грн).

У зв`язку з неповною сплатою відповідачем вказаної вище заборгованості, позивач звернувся в суд.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначає Закон України від 21 вересня 1999 року №1075-XIV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (далі – Закон №1075-XIV).

Згідно зі ст.1 Закону №1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до ст.3 Закону №1075-XIV військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею четвертою Закону №1075-XIV визначено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Списання військового майна за актами технічного стану та інспекторськими посвідченнями провадиться командирами військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Відповідно до ст.5 Закону №1075-XIV для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про результати інвентаризації за минулий рік Міністерство оборони України надсилає до Кабінету Міністрів України у першому кварталі поточного року.

Форма і порядок звітності за результатами інвентаризації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики, за погодженням із Міністерством оборони України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку.

Згідно зі ст.7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі – Закон №160-IX)

У п.4 ч.1 ст.1 Закону №160-IX визначено, що матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Частиною першою ст.2 Закону №160-IX встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону №160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 Закону №160-IX притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Суд врахував, що позивач виявив нестачу пального і мастильних матеріалів, за які ніс відповідальність відповідач, що підтверджується вказаним вище договором про повну матеріальну відповідальність. Отже, вказаним договором підтверджується, що відповідач надав письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону №160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Стаття 9 Закону №160-IX визначає обставини, що виключають матеріальну відповідальність.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 вказаної статті завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону №160-IX обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Отже, Законом встановлені обставини, за яких особа звільняється від матеріальної відповідальності. Суд врахував, що позивач провів службове розслідування щодо виявленої нестачі та не встановив вказаних вище обставин.

Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).

Згідно зі ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з абз.1 п.2 Розділу І Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (втратило чинність 31.10.2019) (далі – Положення), (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Пунктом третім Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Згідно з п.4 Розділу І Положення встановлено, що відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.

Відповідно до п.13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Пунктом 14 Положення визначено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2 - 10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.17 Розділу IV Положення командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов`язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Пунктом 18 Розділу IV Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов`язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п.19 Розділу IV Положення).

Отже, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.

Згідно з п.31 Положення у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Тобто, військовослужбовці несуть відповідальність за нестачу переданого їм під звіт майна.

Вказаними вище документами підтверджується, що відповідач під час проходження військової служби взяв на себе матеріальну відповідальність за матеріальні цінності, що передані йому з прийняттям посади командира взводу матеріального забезпечення військової частини.

На підставі встановлених під час службового розслідування обставин, позивач зробив висновок, що нестача пального і мастильних матеріалів (майна), а саме охолоджуючої рідини марки М-40 в кількості 153кг на суму 2894,76грн; оливи Агринол 15W40 в кількості 32 кг на суму 762,56грн; оливи Агринол 10W40 в кількості 89 кг на суму 2054,12грн; оливи SAE80W40 в кількості 54кг на суму 1609,20грн; мастила Литол-24 в кількості 30,1 кг на суму 411,83грн; автомобільного бензину А-80 Євро 4-Е5 в кількості 52кг на суму 1359,80грн, передана під звіт відповідача, виникла під час виконання ним службових обов`язків. Внаслідок його халатного відношення до військової служби та самоусунення від виконання службових обов`язків, шляхом грубого порушення вимог законодавства у сфері обліку, збереження та контролю військового майна у Збройних Силах України та, який відповідно до ст.ст.119, 120 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, займаючи посаду командира взводу матеріального забезпечення військової частини А3316, не забезпечив належний облік та зберігання вказаного військового майна, що призвело до заподіяння матеріальної шкоди державі в особі позивача.

Докази безпідставності вказаних висновків відсутні.

Відповідно до наказу від 05.09.2018 №323 відповідача притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності у кратному співвідношенні до вартості втраченого майна (паливних і мастильних матеріалів) в сумі 32732,17грн.

До дати його звільнення з військової служби з нього утримано грошове забезпечення у розмірі 3996,19 грн, що підтверджується вказаною вище довідкою про відрахування.

Докази повного відшкодування вартості завданої шкоди відсутні. Отже, вона підлягає стягненню на користь держави в особі позивача у сумі 28735,99грн.

Отже, позовні вимоги обґрунтові та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання провести перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 , МФО 820172 суд дійшов висновку про його необгрунтованість, оскільки відсутні належні та достовірні докази щодо належності вказаних банківських реквізитів позивачу.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зважаючи на статус позивача, як органу державної влади, та відсутність доказів понесення ним вказаного виду судових витрат, останні розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2- 20, 72-78, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Військової частини А3316 (код ЄДРПОУ 26605384) задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави в особі Військової частини А3316 (10007, м.Житомир, вул.Київське шосе, буд.45; код ЄДРПОУ 26605384) грошові кошти у сумі 28735,99грн (двадцять вісім тисяч сімсот тридцять п`ять гривень дев`яносто дев`ять копійок).

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя Анжеліка БАБИЧ

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 20.01.2022.