Рішення № 103171086, 19.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року справа № 580/10231/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Тимошенко В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0281 про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

29 листопада 2021 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0281, в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 15.11.2021;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 15.11.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що проходив військову службу у військовій частині А0281 з 06.10.2017 та згідно наказу №203 від 01.08.2018 був виключений зі списків військової частині, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1 . На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі №580/4749/20 відповідач 14.04.2021 виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 8819,83 грн. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №580/4750/20 відповідач 13.10.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 8197,81 грн та 16.11.2021 в сумі 11444,37 грн. Таким чином позивач зазначає, що відповідач затримав розрахунок з ним з 02.08.2018 до 15.11.2021 на 1202 дні. Тому вважає, що набув права на отримання відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України компенсації.

Ухвалою суду від 06.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі на підставі даного позову, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.

Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 27.04.2016 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Позивач проходив військову службу у військовій частині А0281 з 06.10.2017 та згідно наказу №203 від 01.08.2018 виключений зі списків військової частини, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1 .

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0281 (пр. Миру, 39, м. Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік. Зобов`язано військову частину А0281 (пр. Миру, 39, м. Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.

На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі №580/4749/20 відповідач 14.04.2021 виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 8819,83 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 у справі №580/4750/20 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.10.2017 по 28.02.2018 включно. Зобов`язано військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.10.2017 по 28.02.2018 включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №580/4750/20 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року скасовано та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини А0281 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 06.10.2017 по 01.08.2018 включно. Зобов`язано військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №580/4750/20 відповідач 13.10.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 8197,81 грн та 16.11.2021 в сумі 11444,37 грн. Таким чином позивач зазначає, що відповідач затримав розрахунок з ним з 02.08.2018 до 15.11.2021 на 1202 дні.

Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних коштів, позивач звернувся в суд зі вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі – Закон №1283-ХІІ) – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Отже, індексація грошового забезпечення є складовою для повного розрахунку при звільненні особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Виплата індексації грошового забезпечення не в день звільнення позивача сторонами визнана та підтверджена вказаними вище доказами (відомостями щодо перерахування позивачу коштів, що мали бути виплачені на дату звільнення його зі служби).

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.

ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

Згідно зі ст.117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що відповідач всупереч норм чинного законодавства не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено вказаним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, не здійснив нарахування середнього заробітку за таке прострочення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь стверджуваний ним у позові період затримки розрахунку доведене.

Щодо його розміру суд урахував.

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Суд взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд врахував, що бездіяльність відповідача закінчилася датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів, пов`язаних із проходженням публічної служби – 15.11.2021.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Тому суд розглянув адміністративну справу в межах позовних вимог, а саме за заявлений період - з 02.08.2018 (наступний день після дати виключення його із списків особового складу частини) до 15.11.2021 (часу фактичного повного розрахунку), що становить 1202 дні. Отже, розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів має відбуватись за 1202 днів затримки розрахунку.

Під час розрахунку середнього заробітку за вказаний період відповідач має взяти до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, його дії щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору. Та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача із-за неповного розрахунку при звільненні, здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 до 15.11.2021 включно.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2018 до 15.11.2021 включно.

Зобов`язати Військову частину А 0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2018 до 15.11.2021 включно.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складене 19.01.2022.

Суддя Валентина ТИМОШЕНКО