Рішення № 103170951, 10.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року справа № 580/3253/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240), в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний із 9 повних календарних років служби;

-зобов`язати Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний із 9 повних календарних років служби.

Ухвалою від 31.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

01.07.2021 ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії - залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 ухвалу від 01.07.2021скасовано а справу направлено для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу в управлінні Служби безпеки України в Черкаській області та 06.10.2017 звільнений за власним бажанням. На день звільнення зі служби календарна вислуга років позивача складала 9 років 21 день, у пільговому обчисленні 1 рік 3 місяці 14 днів, загальна склала 10 років 4 місяці 5 днів, одноразова грошова допомога при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно не призначено та не виплачено одноразову грошову допомогу.

Відповідач проти позову заперечив надавши відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскільки позивач не мав 10 років календарної вислуги на момент виключення із списків особового складу, а тому він не підпадав під застосування щодо нього п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”. З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, подані письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Звільнений з військової служби наказом Служби безпеки України від 15.09.2017 № 1091-ос (через сімейні обставини або інші поважні причини – наявність у військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років) та виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Черкаській області наказом Управління від 06.10.2017 № 103-ос з вислугою років: календарна - 9 років 21 день; у пільговому обчисленні - 1 рік 3 місяці 14 днів; загальна - 10 років 4 місяці 5 днів.

Позивач 19.04.2021 звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний рік служби.

13.04.2021 листом № 73/21/К-161/14 відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.

Вважаючи бездіяльність у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправною, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 27 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011- ХІІ Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В абзаці 4 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII вказано, що виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до абз. 6 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Частиною 2 ст. 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі Закон № 2232-XII) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 ст. 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 11.04. 2018 у справі № 806/2104/17 (№ рішення в ЄДРСР 73359546) та від 24.11.2020 року у справі № 822/3008/17 (№ рішення в ЄДРСР 93080938) зробив висновок, що поняття “календарна вислуга років” застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: “в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби”. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” є наявність “вислуги 10 років і більше”. Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Оскільки позивач при звільненні з військової служби станом на 06.102017 мав загальну вислугу років - 10 років 4 місяці 5 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби набув право на отримання одноразової грошової допомоги.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач протиправно при звільненні позивача не виплатив останньому одноразову грошову допомогу, передбачену п 2 ст 15 Закону № 2011-XII, за період календарної служби (9 повних календарних років служби).

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що стосується дотримання строків звернення до суду, у даному випадку підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, які визначають право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати ( як і її складових) без обмеження будь-яким строком. У даному випадку виплата одноразової грошової допомоги при звільненні охоплюється поняттям заробітної плати, відтак на заявлені позивачем вимоги положення щодо обмеження строку звернення до суду не застосовуються.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини викладену у рішенні по справі "Іліан проти Туреччини", відповідно до якої правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, а перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 20001740) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 9 (дев`ять) календарних років служби.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Петро ПАЛАМАР