Рішення № 103170562, 12.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року справа № 580/7345/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Трофімової Л.В., за участі секретаря Овсієнко Г.О., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/7345/21

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до військової частини А1588 (м. Умань, військова частина А1588, Черкаська обл., 20300, код ЄДРПОУ 07799070)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, постановив рішення.

21.09.2021 вх. 36230/21 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини А1588, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1588 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 12.12.2020 до 31.08.2021 (з моменту виникнення спору та повідомлення ОСОБА_1 військової частини А1588 про неповний розрахунок під час звільнення до фактичного розрахунку);

- зобов`язати військову частину А1588 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок під часи звільнення за період з 12.12.2020 до 31.08.2021, що складає 262 дні, виходячи з розрахунку 495,12 гривень у день, загалом 129721,44 грн.

Ухвалою від 27.09.2021 позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1588 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без руху.

10.11.2021 вх. 44191/21 на виконання ухвали від 27.09.2021 надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою від 26.11.2021 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 08.12.2021. Ухвалою від 08.12.2021 судовий розгляд відкладено на 21.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 12.12.2020 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018, отримав відмову. Для захисту прав звернувся 17.03.2021 до суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі № 580/1383/21 адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними дії військової частини А1588 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018. Зобов`язано військову частину А1588 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.03.2018. 31.08.2021 на картковий рахунок позивача перераховано суму індексації грошових доходів на виконання вказаного рішення суду.

Відповідач позов не визнав, 24.12.2021 надіслав відзив. Позивач проходив військову службу з 08.07.2004 до 13.11.2020, звільнений із військової служби, на день виключення зі списів особового складу має бути повністю забезпечений грошовим, речовим та продовольчим забезпеченням. До проведення відповідних розрахунків військовослужбовець не виключається зі списків особового складу без його згоди. Станом на момент видання наказу від 13.11.2020 № 247 позивач погодив проведення з ним всіх відповідних розрахунків, звільнення не оскаржував. На виконання рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, військової частиною 31.08.2021 виплачена сума індексації. Індексація є компенсаційною виплатою та не входить до складу грошового забезпечення, тому відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку у разі затримання з виплати індексації. ОСОБА_1 не звертався до роботодавця щодо незгоди із сумою належних під час звільнення виплат, тому спір про суму належних до виплати під час звільнення коштів був відсутній. У зв`язку зі стягненням на користь позивача грошових сум в судовому порядку, норми ст. 117 КЗпП не належать до застосування, позаяк дана норма не застосовується до правовідносин, що виникають під час виконання судового рішення.

Позивач в судове засідання не з`явився, 16.12.2021 надав письмове клопотання про розгляд справи без його участі. Відповідач представника в судове засідання не направив, 24.12.2021 надав письмове клопотання про розгляд справи без його участі. Згідно частини 4 статті 129 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі під час розгляду справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем і відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений 13.11.2020 наказом командира військової частини А1588 № 247 із виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що у наказі від 13.11.2020 № 247 щодо ОСОБА_1 зазначено: виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби, надбавку за особливості проходження служби, грошову компенсацію за 84 невикористаних дні додаткової відпустки за всі минулі роки, грошову компенсацію за неотримане речове майно, що належить до видачі під час звільнення в запас, а також одноразову грошову винагороду під час звільнення. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Кошти з індексації грошового забезпечення виплачені позивачу 31.08.2021 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 в справі № 580/1383/21, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» про рух коштів по рахунку позивача за 31.08.2021.

Позивач вважає, оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України він має право на одержання середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Позивач заявою від 12.12.2020 звернувся до військової частин А1588 та вимагав нарахувати та виплатити індексацію грошового утримання. Матеріали справи не містять відомостей про отримання даної заяви відповідачем, однак розрахунок із позивачем фактично проведено 31.08.2021.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, що безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

У справі № 580/1383/21 ЄДРСР 96077677 встановлено: листом від 23.12.2020 № 1588/39/2111 на звернення позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 повідомлено, що індексація у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 не виплачувалась та не нараховувалась у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань. Механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, тому здійснити нарахування та виплату індексації відповідач не має можливості.

Вважаючи, що відповідач повинен виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991№2011-XII (далі - Закон №2011), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551), Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України.

Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відполвідно до статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон № 2011-XII).

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із державних гарантій в оплаті праці. У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Статтею 5 Закону № 1282 вказано, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Законом № 1282 визначено джерело коштів на проведення індексації. Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Законом України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, що індексації належать грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, що не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника установи, позаяк йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно із ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд вважає, що не розповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Питання відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, позаяк трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні правовідносини. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що не поширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги під час звільнення, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Суд врахував правову позицію Верховного Суду сформульовану у п. 27 постанови від 18.12.2018 (справа № 820/4619/16) згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними.

Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові під час звільнення всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення залежить від проведення фактичного розрахунку.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 1214-ІХ встановлює вичерпний перелік видів грошових доходів, за порушення строків виплати яких громадянам має нараховуватися компенсація. Законом уточнено положення Закону № 2050 стосовно джерел виплати компенсації у зв`язку зі створенням Фонду соціального страхування України.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713.

Індексація є складовою частиною грошового забезпечення (заробітної плати), а тому невиплата грошових коштів в рахунок індексації грошового забезпечення тягне для роботодавця відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, що можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», що використано у законах, де регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Середній заробіток за час затримки розрахунків під час звільнення - це відновлення роботодавцем за порушення норм трудового законодавства, що розраховується відповідно до пункту першого розділу першого Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку під час звільнення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Згідно з частинами першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Розрахунок із позивачем проведено 31.08.2021, із позовом до суду позивач звернувся у 21.09.2021, тому дотримався тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення. Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення.

У постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц сформована позиція щодо застосування принципу співмірності.

26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин – суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку під час звільнення відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення. Верховний Суд вважає, що метою, що закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Оцінюючи вимогу щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, суд враховує таке.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 із змінами та доповненнями (далі - Порядок №100). Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У розрахунку позивача зазначено: грошове забезпечення вересень - 15101.3 грн, жовтень - 15101.3 грн - за два місяці, що ділене на 61 календарний день.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України щодо розгляду справи в межах позовних вимог, суд керується розрахунком середньоденної заробітної плати, наданим позивачем, проте доходить висновку, що 12.12.2020 - субота, початок обчислення з дня наступного дня, тому 261 день (під час служби оплачується робота у вихідні, святкові, нічні зміни).

ВС сформулював правову позицію про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки (ст. 116 КЗпП), залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу; при розгляді справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові виплати за час затримки розрахунку.

Пункти 2, 8 та абз. 2 пункту 7 Порядку № 100 встановлюють порядок та періоди, за якими обчислюється середня заробітна плата, а також порядок розрахунку тривалості та оплати щорічної відпустки працівника. Порядок № 100 не регулює питання виплати матеріальної відповідальності у разі невиконання вимог статті 116 КЗпП України. Стаття 117 КЗпП України встановлює період, за який розраховують розмір матеріальної відповідальності, а саме: за весь час затримки розрахунку - 261 календарний день. Аналогічного за змістом висновку дійшов КАС у ВС в постанові від 06.06.2018 в справі № 823/254/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 вказав, що під час визначення розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 сформував висновки щодо врахування істотності частки складових заробітної плати порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 39929,93 грн (152.99х261 виплачена із затримкою сума індексації грошового забезпечення) / 129226,32грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку=495.12х261) = 0.31. Сума до відшкодування з урахуванням істотності частки 0,31 становить: 495,12 грн (середньоденне грошове утримання) х 0,31 х 261 (кількість днів затримки розрахунку) = 40060,16 грн.

Згідно з частинами 2-3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення має бути нарахований і виплачений позивачу у сумі 40060,16 грн (з урахуванням істотності частки). Зазначена сума є орієнтовною оцінкою тих втрат, що розумно можна було би передбачити.

З огляду на ч. 2 ст. 117 КЗпП у разі наявності спору про розмір виплат, що належать працівнику під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, а розмір відшкодування визначає орган, який вирішує спір по суті, суд не вбачає бездіяльності відповідача з часу звільнення військовослужбовця 13.11.2020 і до вирішення даного спору по суті, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною задоволенню не належать з урахуванням наявного спрору після звільнення у контексті висновків у вирішеній справі № 580/1383/21 ЄДРСР 96077677. У матеріалах справи до додатку до позову не надано звернення позивача про нарахування і виплату відшкодування, наявне звернення від 12.12.2020, що досліджувалось в іншій справі щодо індексації.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке. Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9) ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 6-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 255, 258, 262-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1588 (м. Умань, військова частина А1588, Черкаська область, 20300, код ЄДРПОУ 07799070) задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину А1588 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку під час звільнення за період з 13.12.2020 до 30.08.2021 включно у сумі 40060,16 грн (сорок тисяч шістдесят гривень 16 коп).

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Судові витрати не розподіляються.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];

відповідач: Військова частина А1588 [м. Умань, військова частина А1588, Черкаська обл., 20300, код ЄДРПОУ 07799070].

Судове рішення складено 12.01.2022.

Суддя Лариса ТРОФІМОВА