Рішення № 103166110, 04.02.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/8105/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника ОСОБА_2 , звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі – відповідач, Пенсійний фонд) щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною та дискримінаційною;

- визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в листі від 09.09.2021 вих. № 6571-6246/Б-03/8-2100/21;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вчинити дії - поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області кошти в сумі 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відмовлено у поновлені пенсії.

Представник позивача позовні вимоги обґрунтовує правом позивачки ОСОБА_1 як громадянки України, яка постійно проживає за кордоном в м. Ізраїль на отримання нею пенсії, що закріплено рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 з перегляду спорів громадян України щодо права на отримання пенсійних виплат, яким визнано неконституційними положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що забороняли виплату пенсії при виїзді на місце постійного проживання за кордон. Відповідно до рішення Херсонського окружного адміністративного суду у справі №540/3409/20 від 28.12.2020, яке набрало законної сили 07.04.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Пенсійного фонду № 6833/03-16 від 10.08.2020 про відмову у поновлені пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зобов`язано повторно розглянути заяву позивачки про поновлення пенсії за віком від 29.07.2020 та прийняти рішення відповідно до Закону № 1058-ІV, з урахуванням висновків суду. Представник позивача звернувся до Пенсійного фонду із відповідною заявою та надавши вказане рішення суду, але відповідач своїм рішенням викладене в листі від 09.09.2021 вих. № 6571-6246/Б-03/8-2100/21 відмовив у поновленні пенсії ОСОБА_1 чим грубо порушив її права та законні інтереси на отримання пенсії. Вважає відмову у поновленні пенсії з підстави відсутності архівної пенсійної справи позивачки необґрунтованою, оскільки рішенням суду у справі №540/3409/20 вже встановлено та визначено, що відсутність пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, позивачка не має нести негативних наслідків через її відсутність, оскільки протилежне позбавляє її право на відновлення пенсії, такі рішення, дії та бездіяльність відповідача вважає дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству та численній судовій практиці. Відповідно, посилаючись на Протокол №1 Конвенції щодо права на пенсію, висновки Верховного Суду України викладені в ухвалі від 08.11.2019 по справі № 815/1226/18, Великої Палати Верховного Суду України викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 про те, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з урахуванням індексації на підставі Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-ІІІ, постанову Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 та інші щодо відшкодування моральної шкоди, просить визнати протиправною та скасувати відмову у поновленні та виплаті пенсії позивачці, стягнути належні компенсаційні виплати та моральну шкоду.

14.12.2021, ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

23.12.2021, ухвалою суду відкрито провадження у справі та ухвалено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

За вказаною ухвалою відповідачу по справі запропоновано подати до суду відзив на позовну заяву з дотримання положень ст. 162 КАС України та зобов`язано надати до суду належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (ін НОМЕР_1 ).

21.01.2022 судом отримано відзив від Пенсійного фонду, в якому представник відповідача свою позицію обґрунтовує відсутністю правових підстав для поновлення ОСОБА_1 пенсії, зауважив, що Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначено п.2 статті 49 Закону №1058, а саме поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Механізм поновлення виплати раніше призначеної пенсії визначено постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі- Порядок № 22-1), зазначаючи п. 1.5, п. 1.7 Порядку 22-1 заява про поновлення виплати пенсії подається особисто пенсіонером або його законним представником та заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, відповідно днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію відповідної заяви, якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, у зв`язку з чим Порядок № 22-1 виключає можливість направлення документів щодо поновлення виплати пенсії поштою, а вимагає присутність заявника при поданні документів щодо поновлення пенсії особисто шляхом звернення до органів Фонду. Також, вказує про те, що за п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) та треба відрізняти поняття законного представника та довіреної особи, відповідно з матеріалів справи не вбачається наявність документально підтвердженого факту недієздатності особи - ОСОБА_1 , або інших документально підтверджених підстав законного представництва ОСОБА_3 інтересів ОСОБА_1 . Представник зазначив, що отримані Пенсійним фондом 03.08.2020 документи від представника позивача не містили в собі документів, які б підтверджували факт призначення пенсії ОСОБА_1 , вид пенсії, яку вона отримувала до виїзду за кордон. Позивачкою порушено процедуру звернення щодо поновлення виплати пенсії визначеної Порядком №22-1, жодним нормативно-правовим актом України не передбачений обов`язок або право Пенсійного фонду автоматично здійснювати поновлення виплати пенсії без відповідного волевиявлення пенсіонера (надання відповідної заяви) та без документів, визначених пенсійним законодавством, що вказано у рішенні ВАСУ у справі №К/800/55219/14 від 27.01.2015. Також представник зауважив, що в разі припинення виплати пенсії, у подальшому її поновлення є наявність атестату про припинення пенсійних виплат, який містить інформацію про дату припинення виплати пенсії, період по який виплачено пенсію, дату зняття з обліку пенсіонера. Та, на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 по справі № 540/3409/20, Пенсійним фондом 20.04.2020 було здійснено запит за №2100-0201-10/19287 до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо витребування архівної пенсійної справи ОСОБА_1 , отримано лист 10.08.2021 від Пенсійного фонду Російської Федерації від 14.07.2021 №10.4-9855, яким повідомлено, що пенсійна справа на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ні в діючій, ні в архівній базі пенсійних справ не значиться, представник наполягав, що пенсійної справи позивачки у Пенсійного фонду не має. Відносно зобов`язання суду щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.07.2020, а не про поновлення пенсії за віком, відділом перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області розглянуто заяву від 29.07.2020 та додані до неї документи та прийнято рішення №3275/03-16 від 06.05.2021 про відмову в поновленні виплати пенсії, у зв`язку з відсутністю архівної пенсійної справи ОСОБА_1 . Дана підстава унеможливлює встановити вид пенсії, яку Позивачка отримувала до припинення її виплати, та яку необхідно поновити. Представник відповідача вважає неможливим поновити виплату пенсії Позивачці, без наявності матеріалів пенсійної справи, яка дає можливість з`ясувати вид пенсії, підстави припинення виплати пенсії, дату зняття з обліку, та відповідно, встановити розмір її пенсії на відповідну дату, тому викладене рішення у спірному листі від 09.09.2021 №6571-6246/Б-03/8-2100/21 про відмову в повторному розгляді заяви на поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 вважає законним та обґрунтованим, та оскільки позивачка не має законних підстав для поновлення виплати пенсії інші заявлені вимоги є безпідставними, вказує також на пропущенням позивачкою строку звернення до суду з позовною заявою, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного суду у справах № 510/1286/16-а, №240/12017/19 та інші, в задоволенні позову просить суд відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом зазначає наступне.

Спірні відносини між сторонами виникли внаслідок відмови Пенсійного фонду у поновленні виплати пенсії позивачці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонерка за віком, яка є громадянкою України та в 1996 році виїхала до м. Ізраїль на постійне місце проживання.

Відповідно, через свого представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 оскаржує рішення, дії та бездіяльність Пенсійного фонду щодо відмови їй у поновленні та виплаті пенсії, застосовуючи висновки рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 з перегляду спорів громадян України щодо права на отримання пенсійних виплат, яким визнано неконституційними положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що забороняли виплату пенсії при виїзді на місце постійного проживання за кордон.

Як встановлено судом, за наслідками звернення до суду за захистом порушеного права на поновлення виплати пенсії за віком, у справі № 540/3409/20, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення № 6833/03-16 від 10.08.2020 про відмову у поновлені пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про поновлення пенсії за віком від 29.07.2020 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV, з урахуванням висновків суду та в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 по справі № 540/3409/20, апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 , - залишено без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020р. залишено без змін.

Таким чином, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 набрало законної сили 07.04.2021 та підлягало відповідно виконанню сторонами по справі.

18.05.2021 судом було видано виконавчий лист № 917 2021р. щодо стягнення з Пенсійного фонду понесених позивачем судових витрат у сумі 420,40 грн. та виконавчий лист № 1195 2021р. щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про поновлення пенсії за віком від 29.07.2020 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV, з урахуванням висновків суду.

З обставин даної справи вбачається, що представник позивача 19.08.2021 через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до останнього із клопотанням про виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 по справі №540/3409/20.

В свою чергу, представник відповідача зазначає, що на виконання рішення суду у справі №540/3409/20 Головним управлінням 20.04.2020 здійснено запит за №2100-0201-10/19287 до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо витребування архівної пенсійної справи ОСОБА_1 та 10.08.2021 від Пенсійного фонду Російської Федерації надійшов лист від 14.07.2021 №10.4-9855, яким повідомлено, що пенсійна справа на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ні в діючій, ні в архівній базі пенсійних справ не значиться.

Вказані запит та відповідь наявні у даній справі та досліджені судом.

На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №540/3409/20, на підставі листа – відповіді Пенсійного фонду Російської Федерації від 14.07.2021 №10.4-9855, відділом перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області розглянуто повторно заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.07.2020 та додані до неї документи та прийнято рішення № 3275/03-16 від 06.05.2021 про відмову в поновленні виплати пенсії, у зв`язку з відсутністю пенсійної справи ОСОБА_1 . Дана підстава унеможливлює встановити вид пенсії, яку остання отримувала до припинення її виплати, та яку необхідно поновити.

Як наслідок, у своєму листі від 09.09.2021 вих. № 6571-6246/Б-03/8-2100/21 адресованого представнику позивача Меламеду В., Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повідомило про прийняте рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Пенсійного фонду, викладеному у листі від 09.09.2021 вих. № 6571-6246/Б-03/8-2100/21, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Таким чином, предметом розгляду у даній справі є відмова Пенсійного фонду у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з підстави відсутності пенсійної справи позивача.

Відповідно позиція представника позивача в позові ґрунтується на наявності права у позивачки на поновлення виплати їй пенсії за віком з 07.10.2009, та відсутність пенсійної справи не є підставою для такої відмови, що встановлено та зафіксовано в рішенні суду у справі №540/3409/20.

В свою чергу представник відповідача наполягає на відсутності права у позивачки, яка виїхала за межі України, щодо поновлення виплати пенсії, оскільки пенсійна справа щодо неї відсутня, встановити вид пенсії їй не можливо, як і останню дату отримання такої пенсії до припинення її виплати, а також яку саме необхідно пенсію поновити ОСОБА_1 .

Відповідно, суд вважає необхідним встановити протиправність чи законність рішення Пенсійного фонду по відмові ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії з посиланням на відсутність пенсійної справи, що викладено у листі від 09.09.2021 вих. № 6571-6246/Б-03/8-2100/21.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Положеннями ст.24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 14 КАС України визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Як зазначено судом вище, представник позивачки ОСОБА_5 оскаржував рішення Пенсійного фонду щодо відмови у поновленні виплати пенсії у судовому порядку, та рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №540/3409/20 позовні вимоги задоволені частково, визнано протиправним та скасовано рішення № 6833/03-16 від 10.08.2020 про відмову у поновлені пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком від 29.07.2020 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV, з урахуванням висновків суду.

Дане рішення суду за наслідками апеляційного перегляду справи, відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021, набрало законної сили - 07.04.2021.

Зокрема, в даному рішенні суду у справі №540/3409/20 встановлено та зафіксовано, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно Конституційним Судом зроблено висновок, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

За своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону №1058-ІV стосовно пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Внаслідок його ухвалення у таких осіб відновилось право на отримання призначеної пенсії, а у органів Пенсійного фонду України відновився обов`язок поновити виплату такої пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.

У вказаному рішенні Херсонського окружного адміністративного суду встановлено, що належним органом, який уповноважений на вирішення питання щодо поновлення виплати пенсії позивачці є ГУ ПФУ в Херсонській області; з січня 1990 року позивачці призначена пенсія, виплата якої припинена 28.10.1996; 29.07.2020 позивачка звернулася із заявою про витребування пенсійної справи та про поновлення виплати пенсії та її перерахунку до належного органу - ГУ ПФУ в Херсонській області; відповідно до п.4 Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг № 234, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 (далі - Порядок № 234) територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку, що відповідно є обов`язком відповідача.

Суд також вказав у рішенні, що відсутність пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, оскільки протилежне позбавляє його права на її відновлення, яке він має згідно Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, та застосовуючи аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 № 200/3663/16-а (2-а/200/210/16) адміністративне провадження №К/9901/29957/18 вказано, що пенсійна справа має бути відновлена відповідно до вимог чинного законодавства України у зв`язку з її втратою чи знищенням.

Таким чином, в рішенні суду встановлені обставини призначення ОСОБА_1 з січня 1990 року пенсії за віком, виплата якої була припинена 28.10.1996, після того, як вона виїхала на постійне місце проживання за кордон до м. Ізраїль, відсутність пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії позивачці, оскільки позивач не може нести негативних наслідків за відсутності такої.

Обставини призначеної пенсії за віком позивачці у 1990 році відповідачем як і звернення у липні 2020 року через свого представника Меламед В. до Пенсійного фонду про поновлення та виплату пенсії, запитом про витребування пенсійної справи за місцем її призначення під час розгляду справи не заперечувались сторонами.

Суд зазначає, що вказані висновки рішення суду у справі № 540/3409/20 погоджені постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування та обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд вважає необґрунтованою позицію представника відповідача по справі викладену у поданому до суду відзиві щодо відсутності у ОСОБА_6 права на звернення до Пенсійного органу щодо поновлення виплати їй пенсії за віком через свого представника ОСОБА_5 , оскільки усі необхідні правові питання щодо права та підстави для такого звернення, порядок розгляду Пенсійним фондом такої заяви та послідуючі дії останнього за наслідками її отримання дослідженні та висвітлені в рішенні суду у справі № 540/3409/20, та застосовуючи норму ч. 4 ст. 78 КАС України суд вважає, що зазначені обставини не підлягають доказуванню в даній справі як такі, що вже встановлені у справі №540/3409/20, як наслідок вони не підлягають спростуванню відповідачем у цій справі, оскільки таке право вже було надано та використано останнім.

Також суд зазначає, що враховуючи висновки рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, які мають відповідні наслідки для громадян України які виїхали на постійне проживання за кордон, а саме на поновлення виплати належної їм пенсії, яку вони отримували на території України, застосовуючи ст. 151-2 Конституції України та ч. 3 ст.78 КАС України, переглядати та встановлювати право громадянки України ОСОБА_1 на поновлення виплати пенсії не підлягає та відповідно позицію представника відповідача за вказаних у відзиві обґрунтувань суд вважає необґрунтованою та безпідставною.

Щодо посилання представника відповідача як підставу для відмови у поновленні виплати пенсії позивачці через відсутність пенсійної справи суд зазначає наступне.

Суд приймає до уваги, що на виконання рішення суду у справі №540/3409/20 Головним управлінням 20.04.2020 було здійснено запит за №2100-0201-10/19287 до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо витребування архівної пенсійної справи ОСОБА_1 та 10.08.2021 від Пенсійного фонду Російської Федерації надійшов лист від 14.07.2021 №10.4-9855, яким повідомлено, що пенсійна справа на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ні в діючій, ні в архівній базі пенсійних справ не значиться.

Та, суд не погоджується із рішенням Пенсійного фонду, оскільки такими своїми діями уповноважений орган на поновлення пенсії порушує положення Конституції, норми діючого законодавства та позицію Верховного Суду щодо аналогічних питань.

Суд зазначає, що з мотивувальної частини рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі № 540/3409/20, яке набрало законної сили, вбачається, що судом зроблено висновок про те, що позивачем не порушено порядку звернення до територіального органу ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії, встановленого Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, Законом України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", доказів на спростування цього висновку відповідачем не надано.

Відтак, обставини, встановлені рішенням суду в іншій адміністративній справі №540/3409/20, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За відсутності належних та достатніх заперечень від відповідача щодо переліку отриманих від представника позивача 29.07.2020 заяви та документів щодо поновлення виплати пенсії за віком, заяви про витребування пенсійної справи, відповідно вбачається, що представником позивача дотримано положення Порядку №22-1 для розгляду Пенсійним фондом отриманих документів на предмет поновлення виплати пенсії за віком.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність архівної пенсійної справи та не можливість встановити вид пенсії, останню дату отримання такої пенсії до припинення її виплати, а також яку саме необхідно пенсію поновити є не можливим, суд застосовує висновки викладені в постанові Верховного суду України у справі №229/4165/17 від 21.12.2020

«Щодо доводів відповідача про відсутність пенсійної справи ОСОБА_1 в органах Пенсійного фонду України, що унеможливлює поновлення її пенсії, слід зазначити, що позивачем були надані необхідні документи для обчислення пенсії, а за необхідності відповідач має право відповідно до Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднанні управління, яке затверджене постановою Правління ПФУ №28-2 від 22 грудня 2014 року, отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань."

Суд зазначає, що відповідно до п. 4.2 Порядку 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; з`ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за № 40/26485 (далі - Положення №28-2) Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі – головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі – Фонд) та Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі – управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

До основних завдань головного управління Фонду відноситься: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; забезпечення ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (ч. 3 Положення № 28-2).

Згідно п. 2 ч. 6 Положення № 28-2 Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб – підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Головне управління Фонду під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (ч. 7 Положення №28-2).

Таки чином, Пенсійний фонд не обмежений лише встановленням наявності чи відсутності пенсійної справи позивача, але й наділений правом збирати інформацію та усі необхідні документи для перевірки достовірності та достатності відомостей для поновлення виплати пенсії в межах дозволених норм діючого законодавства.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відмова Пенсійного фонду у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 за поданою заявою та документами від 29.07.2020 є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на отримання гарантованого державою право на соціальне забезпечення, що розглянуто та визначено також рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Суд зауважує, що представником відповідача не надано суду належних та достатніх доказів щодо обґрунтованості доводів у відмові поновленні виплати пенсії за віком за відсутності пенсійної справи, суду не надано інших доказів які б спростували позицію суду та доводів вчинення Пенсійним фондом усіх можливих дій щодо встановлення та перевірки достовірності поданих позивачем 29.07.2020 документів для поновлення такої виплати за віком, щодо призначення якої з січня 1990 року відповідач не заперечував.

Суд зазначає, що вимоги в частині поновлення пенсії з 07.10.2009 є необґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з 29.07.2020, а саме з дати звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.

Таким чином, позовна вимога в частині виплати компенсації частини доходів підлягає задоволенню.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів у сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та ч. 1 ст. 1167 ЦК визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Та під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд звертає увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений положеннями ст. 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 по справі № 818/1430/17, що враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Суд зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення позивачкою ОСОБА_1 моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Щодо позиції представника відповідача в частині не дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, передбаченого ст. 122 КАС України, то суд вважає її помилковою, оскільки вказана стаття КАС України не підлягає застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Так, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені представником позивача позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи та заперечення представників сторін не впливають та не змінюють висновків суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 454 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Пенсійного фонду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 викладене в листі від 09.09.2021 вих. № 6571-6246/Б-03/8-2100/21.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у не поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, код ЄДРПОУ 21295057) поновити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) пенсію за віком з 29.07.2020 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, код ЄДРПОУ 21295057).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 112010200