Рішення № 103165307, 26.01.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7116/21

26 січня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, Державної судової адміністрації України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області (надалі, відповідач-1, Територіальне управління), Державної судової адміністрації України (надалі, відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Збаразького районного суду Тернопільській області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 липня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 158266,92 грн (сто п`ятдесят вісім тисяч двісті шістдесят шість гривень дев`яносто дві копійки), стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області та Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у сумі 158266,92 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч двісті шістдесят шість гривень дев`яносто дві копійки), з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", в результаті чого недоплата склала 158266,92 грн. При розрахунку суддівської винагороди в зазначений період застосовано обмеження суми суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ від 14.11.2019, якою вказаний Закон було доповнено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік" №553-ІХ від 13.04.2020 (далі Закон №553-ІХ). Позивач вважає, що виплата суддівської винагороди у меншому розмірі із застосуванням обмежень є порушенням вимог ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення його прав та гарантій суддівської незалежності та слугувало причиною звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.11.2021. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 24.11.2021 залучено Державну судову адміністрацію України як другого відповідача до участі в справі.

Також, ухвалою суду від 24.11.2021 витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, Державної судової адміністрації України такі письмові докази:

чи виділила Державна судова адміністрація України в 2020 році для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області кошти, достатні для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в тому числі затвердивши відповідний кошторис на 2020 рік;

хто з відповідачів - Державна судова адміністрація України чи Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області - прийняло рішення щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в квітні-серпні 2020 року з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

чи вносилися в 2020 році зміни до кошторису та щомісячних розписів видатків Збаразького районного суду Тернопільської області щодо зменшення розміру коштів, призначених для виплати суддівської винагороди за квітень - серпень 2020 року;

відомості щодо суми застосованого обмеження в порядку статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 28.08.2020;

довідку про суму невиплачених коштів ОСОБА_1 ;

витребувати належним чином завірені копії кошторису із змінами та помісячного розпису асигнувань Збаразького районного суду на 2020 рік, а також інформацію про фінансову спроможність Збаразького районного суду щодо виплати позивачу суддівської винагороди у квітні - серпні 2020 в повному обсязі без урахування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Ухвалою суду від 24.11.2021 відкладено підготовче засідання у справі до 08.12.2021 о 12:30 год.

Ухвалою суду від 08.12.2021 відкладено підготовче засідання у справі до 22.12.2021 о 11:30 год.

Ухвалою суду від 22.12.2021 відкладено підготовче засідання на 20.01.2022 о 12:00 год., а також продовжено Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Тернопільській області, Державній судовій адміністрації України строк для подання доказів, зазначених в ухвалі суду від 24.12.2021 - до 14.01.2022.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти позовних вимог та зазначив, що у періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020 Територіальне управління, як державний орган, розпорядних бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". При цьому, вказав, що наявність або відсутність у Територіального управління відповідного фінансування на виплату суддівської винагороди не впливала на можливість їх виплати у періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020 у встановленому ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмірі , оскільки Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" були передбачені відповідні обмеження; виплата без обмежень вважається порушенням бюджетного законодавства, яке тягне за собою відповідальність. Відтак вважає, що відповідач-1, виплачуючи позивачу суддівську винагороду в період квітень-серпень 2020 з обмеженням, діяв у відповідності до Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік ", що дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Представник Державної судової адміністрації України подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову повністю. Вказав, що положеннями статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Таким чином, вважає, що ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Зазначив, що кошторисні призначення Територіального управління за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 128 051,4 тис гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя”, за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 128 051,4 тис. грн., відкриті в повному обсязі. Також вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин, а Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої, третьої ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Відповідач зазначив, що обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, на думку відповідача, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47230,00 грн. на місяць.

Отже, вважає, що Територіальне управління, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ). При цьому, просить врахувати що Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Просив розглянути дану справу без участі Державної судової адміністрації України за наявними матеріалами у справі.

Письмових пояснень щодо позову або відзиву від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області до суду не надходило.

Ухвалою суду від 20.01.2022 постановлено закінчити підготовче провадження у справі та перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження та здійснити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Позивач ОСОБА_1 подав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області подало письмове клопотання про розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження без участі відповідача.

Відповідач Державна судова адміністрація України у підготовче судове засідання не прибула, подала письмове клопотання, в якому просила розглянути справу без участі Державної судової адміністрації за наявними у справі матеріалами.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області подала письмову заяву про розгляд справи без його участі. Також, у письмовому клопотанні зазначила, що Головне управління, зокрема як юридична особа, в процесі виконання своїх функціональних обов`язків, завдань, прав та охоронюваних законом інтересів позивача жодним чином не порушувало, жодних незаконних, протиправних дій відносно позивача не вчиняло, зокрема, на думку третьої особи, як це вбачається із змісту позовної заяви.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 10.11.2009 позивача призначено на посаду судді Збаразького районного суду Тернопільської області строком на 5 років.

Наказом Збаразького районного суду Тернопільської області №18- К від 24.11.2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Збаразького районного суду Тернопільської області строком на п`ять років, 24.11.2009, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 21.05.2015 ОСОБА_1 , обрано на посаду судді Збаразького районного суду Тернопільської області безстроково.

Наказом Збаразького районного суду Тернопільської області від 03.06.2015 за №12-К взято до уваги зазначену Постанову Верховної Ради України і вважати ОСОБА_1 , таким, що приступив до виконання обов`язків з 03.06.2015.

Згідно довідки про доходи позивача №101 від 12.10.2021, виданої ТУ ДСА України у Тернопільській області, судді Олещуку Б.Т. нараховано заробітної плати з січня 2020 по грудень 2020 року 972144,88 грн.

Зі змісту довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області №07-1395/21 від 16.12.2021, вбачається, що сума обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 , яке застосоване відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний Бюджет України на 2020 рік" з 18.04.2020 по 28.08.2020 та наказу голови Збаразького районного суду від 27.04.2020 №17-од складає 150323,09 грн.

Не погодившись із застосуванням обмежень суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Визначаючись щодо позовних вимог та надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, в частині що стосується виплати суддівської винагороди, врегульовано Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі – Закон №1402).

Приписами статті 130 Конституції України та частини другої статті 135 Закону №1402 регламентовано, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Водночас, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) ".

Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті " Голос України" від 17.04.2020 - №68.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. (стаття 126)

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII у п. 4.1. рішення в чергове зазначив, що:"Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002; від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005; від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008; від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018; від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу".

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: "Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин." (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України." (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин." (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони." (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); словосполучення "держава прагне", на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належні умови для реалізації законів України, iнших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної i правової." (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).

Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.

Разом з тим суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, які неодноразово висловлені у його постановах, зокрема від 13.10.2021 у справі №520/11205/2020, від 09.09.2021 у справі №120/5243/20-а, від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, за змістом яких Верховний Суд вказує, що з метою правильного визначення відповідача за позовом та обрання належного способу захисту порушеного права позивачів, потрібно з`ясувати обставини щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином відбулось розпорядження цими коштами.

Так, за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у їх співставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, а Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду).

Разом з тим, суд зауважує, що не можна виключати існування обставин, за яких ДСА України виділила суду достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачам) з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але натомість Відповідач -1 розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що на 2020 рік кошторисні призначення по КЕКВ 2111 "Заробітна плата " затверджені в сумі 86215800,00 грн. по загальному фонду та 4750700,00 грн. по спеціальному фонду.

Також, з листа Державної судової адміністрації від 13.12.2021 №10-21750/21 вбачається, що кошторисні призначення Територіального управління для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 128051,4 тис грн.

Зміни до кошторису Територіального управління стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились.

Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 1280521,4 тис. грн., відкриті в повному обсязі.

В той же час, суд зазначає, що зміни щодо зменшення бюджетних коштів призначених для виплати суддівської винагороди за квітень - серпень 2020 року не вносились.

Будь-яких доказів зменшення обсягу асигнувань Державною судовою адміністрацією - Територіального управління після набрання чинності Законом №553-ІХ, - сторонами не представлено, а судом не здобуто.

За наведених обставин, суд дійшов переконання, що Територіальне управління, після набрання чинності Законом №553-ІХ, було належним чином забезпечене достатнім обсягом асигнувань за кодом економічної класифікації видатків 2111 "Заробітна плата", однак розпорядилося цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), що свідчить про те, що дії ТУ ДСА України у Тернопільській області та ДСА України були правомірними.

Доводи відповідача - 1 про те, що він може проводити нарахування і виплати суддівської винагороди лише в рамках бюджетного законодавства та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік не спростовують висновки суду про необхідність застосування при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди норм Конституції України та спеціального закону, яким є Закон № 1402-VIII.

Поряд з цим, у відповідності до частини другої ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями ч.1 та п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються: на головних розпорядників бюджетних коштів; розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема ДСА України.

За змістом ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу; розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання.

Згідно з ч.1-3 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про зменшення бюджетних призначень на утримання судів, інших органів і установ системи правосуддя мають бути погоджені Кабінетом Міністрів України з Вищою радою правосуддя.

Таким чином, з урахуванням наведеного, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА, апеляційні, окружні адміністративні, господарські суди чи ТУ ДСА, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі, зокрема на 2020 рік.

Зважаючи на наведені положення ст.148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.1, п.1 ч.2, ч.5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Разом з тим, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами п.25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити, що враховуючи приписи ч.1 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ефективним та належним способом захисту порушеного права позивача, за встановлених обставин, є стягнення з ДСА України шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" на користь позивача суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 150323,09 грн.

Так, частинами першою, другою ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Крім цього, відповідно до п.2 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки предметом спору є невиплата частини суддівської винагороди, то суд дійшов переконання про відсутність підстав для негайного виконання рішення суду у частині виплати позивачам недоотриманої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктами владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову з мотивів, що вищезазначені, частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для розподілу судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 150323 (сто п`ятдесят тисяч триста двадцять три) грн. 09 коп., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 26 січня 2022 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідачі:

Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Грушевського, 6, м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ:26198838);

Державна судова адміністрація в Тернопільській області (місцезнаходження: вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795);

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області (місцезнаходження бульвар Шевченка,39, м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ: 37977599).

Головуюча суддя Дерех Н.В.