Ухвала суду № 103165215, 25.01.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження у справі

Справа № 500/7051/21

25 січня 2022 р.м.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Козлівської селищної ради Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 до Козлівської селищної ради Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою від 16.11.2021 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 14.12.2021. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

Ухвалою суду від 21.12.2021 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 25.01.2022 о 10:15 год.

19.01.2022 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Сторони в судове засідання не з`явилися, однак подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду даної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, проаналізувавши матеріали справи встановив наступні обставини.

Так, позивач користується земельними ділянками площею 0,65 га., в тому числі 0,15 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,50 га - для ведення особистого селянського господарства та постійно сплачує земельний податок за землю в розмірі 0,65 га. Доказом цього засвідчує письмова інформація видана Козівською державною податковою інспекцією від 16.09.2021р.

12 липня 2021 року позичав звернулась із заявою до сесії Козлівської селищної ради Тернопільського р-ну Тернопільської обл. про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі для передачі земельних ділянок у власність площею 0,65 га по АДРЕСА_1 .

18 серпня 2021 р. позивач отримала письмову відповідь від відповідача за №01-616/3.09 від 1,7.08.2021р. про те, що її заява розглянута на восьмій сесії Козлівської селищної ради та надано рішення №440 від 23.07.2021р. про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою для безоплатної передачі у власність земельних ділянок площею 0,5901 га, а саме 0,1494 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 та площею 0,4407 га - для ведення особистого селянського господарства в смт. Козлів.

Після цього позивач звернулась до відповідача, щоб надали відповідь, чому її заява задоволена частково, тобто позивач в своїй заяві від 12.07.2021р. просила дозволити приватизувати 0,65 га, а сесія прийняла рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою в розмірі 0,5901 га. На її звернення було надано відповідь, що на даній земельній ділянці в розмірі 0,65 га в АДРЕСА_1 сесія дозволила приватизувати земельну ділянку площею 0,2731 га ОСОБА_2 . Доказом цього засвідчує рішення сесії №2117 від 01.09.2020р. та №152 від 15.01.2021р. Крім цього позивач у своїй заяві просила дозволити її приватизувати земельні ділянки в розмірі 0,65 га, які знаходяться біля житлового будинку по АДРЕСА_1 , тобто ті земельні ділянки, якими вона користується весь час після смерті своїх батьків та сплачує земельний податок. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.02.2016р. позивач набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями. Про сплату земельного податку відповідачу було достовірно відомо так-як позивач починаючи із 2015 року по даний час сплачує земельний податок.

Відповідач, приймаючи рішення №490 від 23.07.2021р. про надання дозволу про виготовлення технічної документації, приєднав земельну ділянку в розмірі 0,18 га, яка була надана в користування позивачу зовсім в іншому місці, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Ця земельна ділянка абсолютно не має ніякого відношення до приватизації земельних ділянок в розмірі 0,65 га по АДРЕСА_1 .

Доказом цього, що земельна ділянка площею 0,2731 га, на яку відповідач надав дозвіл на приватизацію ОСОБА_2 , знаходиться біля її житлового будинку по АДРЕСА_1 , засвідчує викопіювання з Публічної кадастрової карти України (кадастровий номер 6123055400:02:002:0837). Тому площа земельної ділянки, якою вона користується і сплачує земельний податок за 0,65 га, в даний час складає 0,3769 га.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, суд враховує таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України, у частині першій якої зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналіз змісту статті 19 КАС України та статті 19 ЦПК України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу першого частини першої, частини другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений у статті 118 ЗК України. Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (частина перша статті 118 КАС України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої статті 118 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначає стаття 186-1 ЗК України.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина перша статті 186-1 ЗК України).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина четверта статті 186-1 ЗК України).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 186-1 ЗК України).

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 186-1 ЗК України).

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження (частина восьма статті 186-1 ЗК України).

Отже, за змістом наведених положень ЗК України до повноважень органів місцевого самоврядування - сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; а на територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органи Держгеокадастру покладено повноваження щодо погодження чи відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності.

Процедура безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян включає певний алгоритм дій та поетапність процесу, одним з яких є погодження проекту територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України.

Судом встановлено, що в даному випадку на одну й ту ж земельну ділянку претендують дві фізичні особи: позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому Козлівською сільською радою Козівського району Тернопільської області прийнято кінцеве рішення, яке визначене ЗК України у процедурі безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, про затвердження проекту землеустрою та передачу спірної земельної ділянки площею 0,2731 га у власність ОСОБА_2 .

Всі ці обставини свідчать про те, що порушується право позивача на отримання у власність земельної ділянки, яка як, зазначав її представник, тривалий час перебуває у її користуванні (перейшла від батьків).

При цьому оспорювання рішення органу, який погоджував технічну документацію із землеустрою, як суб`єкта владних повноважень поглинається спором про речове приватне право (право власності на земельну ділянку), яке могло належати позивачу, проте з огляду на прийняте рішення Козлівською сільською радою Козівського району Тернопільської області, право власності виникло саме у третьої особи, а тому захист права позивача має відбуватися у порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

У разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Позивач в своєму позові оскаржує рішення, яке перешкоджає їй отримати у власність земельну ділянку через реалізацію права на безоплатне отримання земельної ділянки третьою особою на цю ж земельну ділянку. Спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових інтересів (оскаржуваний висновок прийнятий щодо третьої особи), а стосується захисту її приватних інтересів, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Обраний позивачем спосіб захисту не усуває спору про визнання за нею права власності на земельну ділянку, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

З огляду на наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір у цій справі про оскарження рішення про погодження проекту землеустрою третій особі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим і, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, має вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах. Розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Козлівської селищної ради Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України з одночасним роз`ясненням позивачу, що розгляд цієї справи має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 239 КАС України).

Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Як передбачено частинами першою, другою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За приписами пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2011, №3674-VІ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки провадження у цій справі закрито з інших підстав, ніж у зв`язку з відмовою позивачки від позову, а саме на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, тому позивачу необхідно повернути з бюджету судовий збір в сумі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією від 22.10.2021 № 33.

На підставі викладеного, керуючись статтями п. 1 ч. 1 238, 243 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Козлівської селищної ради Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн. 00 коп), сплачений згідно з квитанцією від 22.10.2021 № 33.

Копію ухвали надіслати сторонам про справі.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Козлівська селищна рада Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Галицька, 15,смт. Козлів,Козівський район, Тернопільська область,47631 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04396443).

Головуючий суддя Подлісна І.М.