Рішення № 103164751, 20.01.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/9040/21

20 січня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Тернопільський апеляційний суд про стягнення суддівської винагороди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України (далі – ДСА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Тернопільський апеляційний суд, в якій просить: стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 - судді Тернопільського апеляційного суду, суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5, 6, 8 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,1; 60% доплати до посадового окладу за вислугу років, у загальній сумі 438163,46 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", в результаті чого недоплата склала 438163,46 грн. При розрахунку суддівської винагороди в зазначений період застосовано обмеження суми суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ від 14.11.2019, якою вказаний Закон було доповнено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік" №553-ІХ від 13.04.2020 (далі – Закон №553-ІХ).

Позивач вважає, що виплата суддівської винагороди у меншому розмірі із застосуванням обмежень є порушенням вимог ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення його прав та гарантій суддівської незалежності та слугувало причиною звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання у справі на 13.01.2022.

Відповідач - ДСА України подало 10.01.2022 відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема зазначено, що позовні вимоги позивача про виплату ДСА України позивачу суддівської винагороди не можуть бути задоволенні, оскільки вказані дії не належать до повноважень ДСА України.

Крім того зазначено, що Тернопільський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Ухвалою суду від 13.01.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2022.

В судове засідання 20.01.2022 сторони не прибули, подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що суддя Лекан Ірина Євгенівна зарахована в порядку переведення з апеляційного суду Тернопільської області з 05.02.2019 в штат новоутвореного Тернопільського апеляційного суду на підставі наказу голови Тернопільського апеляційного суду від 04.02.2019 №13-К.

Наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області від 03.12.2018 встановлена позивачці надбавка за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу з 29.12.2018.

Відповідно до довідки Тернопільського апеляційного суду, позивачці з 18.04.2020 по 28.08.2020 нарахована, проте невиплачена сума суддівської винагороди, яка обмежена Законом №553-ІХ складає 438163,46 грн., а саме: за квітень – 52474,66 грн.; за травень – 137746,00 грн.; за червень – 6887,30 грн.; за липень – 137746,00 грн.; за серпень – 103309,50 грн.

Вважаючи застосування обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, передбаченого ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік таким, що порушує право на належне матеріальне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідачів на відповідність

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст. 124 Конституції України).

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Частиною 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі – Закон №1402-VIII) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 9 ст.135 Закону №1402-VIII, визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Окрім цього, з 18.04.2020 набрав чинності Закон №553-IX, згідно з п.10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено, зокрема, ст.29 такого змісту (тут – в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020):Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.

Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами відповідно до Закону №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас з аналізу наведених норм права слідує, що Закон №553-IX, як і Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є законами про судоустрій, в розумінні ст.130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), з цих підстав Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).

При цьому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч.2 ст.95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Цей правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 №340/1916/20.

Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди є Закон №1402-VIII.

Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.

Зміни до Закону №1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання про неправомірне, з порушенням вимог ст.135 Закону №1402-VIII, обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував 10 прожиткових мінімумів на підставі ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ), що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Положеннями ч.3, 4 ст.148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Згідно з ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Верховним Судом в постановах від 11.08.2021 у справі №560/4152/20 та від 05.08.2021 у справі № 560/6212/20 зазначено, що для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ст.29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

У розрізі обставин цієї справи, суд бере до уваги обсяги фінансування витрат на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду суддям Тернопільського апеляційного суду, серед яких і позивач.

В Тернопільського апеляційного суду не було фінансової спроможності виплатити позивачу суддівську винагороду в повному обсязі без урахування обмеження, встановленого ст.29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік". Дана обставина підтверджується довідкою Тернопільського апеляційного суду від 06.12.2021 №01-17/382/2021.

Зважаючи на наведені положення ст.148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.1, п.1 ч.2, ч.5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Разом з тим, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами п.25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи ч.1 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тобто з ДСА).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення шляхом стягнення з ДСА безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" на користь позивача суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 438163,46 грн.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довели правомірності оскаржуваних дій.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судових витрат по справі немає.

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 438163 (чотириста тридцять вісім тисяч сто шістдесят три) гривні 46 (сорок шість) коп., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 20 січня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Державна судова адміністрація України (місцезнаходження/місце проживання: вул. Липська, 18/5,м. Київ 21,01601 код ЄДРПОУ/РНОКПП 26255795);

третя особа:

- Тернопільський апеляційний суд (місцезнаходження/місце проживання: вул. Кн. Острозького 14-а,м. Тернопіль,46006 код ЄДРПОУ/РНОКПП 42261572) .

Головуючий суддя Осташ А.В.