Рішення № 103164667, 19.01.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/8015/21

19 січня 2022 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Скалатської міської ради Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Скалатської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить.

визнати протиправним та скасувати рішення Скалатської міської ради №1140 від 05 серпня 2021 року "Про розгляд звернення громадянина Покотила ОСОБА_2 ";

зобов`язати Скалатську міську раду прийняти на пленарному засіданні Скалатської міської ради рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0000 га для особистого селянського господарства, що розташована в м. Скалат Тернопільського району.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Скалатської міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в м. Скалат Тернопільського району, надавши відповідні графічні матеріали та копії документів.

Заява разом з додатками була отримана відповідачем 02 червня 2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №4600116230960.

Рішенням Скалатської міської ради від 05 серпня 2021 року №1140 було вирішено відмовити громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Скалатської міської ради, яке позивач вважає протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Як вбачається із мотивувальної частини оскаржуваного рішення відповідача, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Скалатської міської ради є те, що земельна ділянка, представлена у викопіюванні до заяви про бажане місце розташування, належить до земель сільськогосподарського призначення (пасовище) згідно генерального плану міста Скалат (1994 року) і те, що на вказаному масиві громадянами міста Скалат здійснюється випас худоби.

Однак, такі мотиви для відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача суперечать положенням статті 118 Земельного кодексу України, а також не відповідають дійсним обставинам.

Відповідно до визначення терміну "пашня", яке наведено у п. 25 ГОСТу 26640-85 "Землі. Терміни і визначення", затвердженому постановою Державного комітету СРСР по стандартах від 28.10.1985 №3453, який був чинним на момент розроблення Генерального плану м. Скалат в 1994 році, та перестав застосовуватись на території України з 17.03.2017 згідно постанови Кабінет Міністрів України №1066 від 23.11.2016, "пашня" - сільськогосподарське угіддя, яке систематично обробляється і використовується під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари.

При цьому згідно примітки до п. 25 ГОСТу 26640-85 до пашні не належать ділянки сінокосів і пасовищ, зайняті посівами сільськогосподарських культур не більше 2-3 років, розорані з метою докорінного поліпшення, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

З наведеного вбачається, що згідно Генерального плану м. Скалат 1994 року, на який посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, бажана для позивача земельна ділянка відноситься до земель, які безпосередньо призначенні для систематичного обробітку і використання під посіви сільськогосподарських культур, тобто є сільськогосподарськими землями для особистого селянського господарства, і не може використовуватись як пасовище.

Відтак, посилання в оскаржуваному рішенні на те, що бажана для позивача земельна ділянка належить до пасовища, суперечить Генеральному плану м. Скалат (1994 рік), на який посилається відповідач у своєму рішенні.

З врахуванням викладеного, рішення Скалатської міської ради №1140 від 05.08.2021 не відповідає вимогам статті 19 Конституції та статті 118 ЗК України, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

У визначений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, де, зокрема, зазначив, що станом на 2021 рік і по сьогоднішній день Генеральний план м. Скалат чинний. Позивач посилається на п. 25 ГОСТу 26640-85, який перестав застосовуватись на території України з 17.03.2017, тобто на момент прийняття рішення Скалатської міської ради, а саме 05 серпня 2021 року цей наказ ГОСТу 26640-85 втратив чинність.

Зауважує, що надані позивачем докази не є містобудівною документацію, та не спростовують факту невідповідності місця розташування земельної ділянки Генеральному плану м. Скалат.

Згідно проекту, а саме в графічних матеріалах встановлення меж і утворення територій Скалатської міської ради народних депутатів розробленого в 1992 році, зазначена в заяві земельна ділянка відображена, як земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби селян. Крім того в графічних матеріалах з технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Скалата, затвердженої рішенням сесії №3159 від 14.07.2020, яка є нормативно-правовим актом також відображено земельну ділянку, яка позначена, як пасовище.

Тому невірним і не обґрунтованим є посилання позивача щодо визначення цільового призначення даної земельної ділянки і Скалатська міська рада заперечує проти позовних вимог та просить в їх задоволенні відмовити.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

Позивач у відповідності до положень Земельного кодексу України звернувся із заявою від 31.05.2021 до Скалатської міської ради про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, що розташована в м. Скалат Тернопільського району.(арк.спр.10)

Рішенням Скалатської міської ради від 05 серпня 2021 року №1140 "Про розгляд звернення громадянина ОСОБА_1 " відмовлено громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Скалатської міської ради. (арк.спр.8)

При цьому в мотивувальній частині спірного рішення вказано, що при розгляді звернення позивача взято до уваги те, що земельна ділянка, представлена у викопіюванні до заяви про бажане місце розташування, належить до земель сільськогосподарського призначення (пасовище) згідно генерального плану міста Скалат (1994 року) і те що на вказаному масиві громадянами міста Скалат здійснюється випас худоби, враховуючи пропозиції комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва та охорони природи керуючись ст.ст. 12,22,34, ч.7 ст.118 де зазначено, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, генеральних планів населених пунктів, ст. 122 Земельного кодексу України, ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин першої - третьої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місце розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказану норму Конституції України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до оскаржуваного в даній справі рішення відповідача, позивачу було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Скалатської міської ради з посиланням на те, що земельна ділянка, представлена у викопіюванні до заяви про бажане місце розташування, належить до земель сільськогосподарського призначення (пасовище) згідно генерального плану міста Скалат (1994 року) і те що на вказаному масиві громадянами міста Скалат здійснюється випас худоби.

Однак, відповідно до визначення терміну "пашня", яке наведено у п. 25 ГОСТу 26640-85 "Землі. Терміни і визначення", затвердженому постановою Державного комітету СРСР по стандартах від 28.10.1985 №3453, який був чинним на момент розроблення Генерального плану м. Скалат в 1994 році, та перестав застосовуватись на території України з 17.03.2017 згідно постанови Кабінет Міністрів України №1066 від 23.11.2016, "пашня" - сільськогосподарське угіддя, яке систематично обробляється і використовується під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари.

При цьому згідно примітки до п. 25 ГОСТу 26640-85 до пашні не належать ділянки сінокосів і пасовищ, зайняті посівами сільськогосподарських культур не більше 2-3 років, розорані з метою докорінного поліпшення, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Відтак суд погоджується з твердженням позивача, що згідно Генерального плану м. Скалат 1994 року, на який посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, бажана для позивача земельна ділянка відноситься до земель, які безпосередньо призначенні для систематичного обробітку і використання під посіви сільськогосподарських культур, тобто є сільськогосподарськими землями для особистого селянського господарства, і не може використовуватись як пасовище.

Також суд звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Отже відповідачем, при розгляді заяви позивача не надана оцінка обставинам на предмет відповідності її клопотання вимогам статті 118 Земельного кодексу України.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є протиправною.

Щодо способу поновлення прав позивача, порушення яких визнано судом, то необхідно зазначити наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою або відмовити у наданні такого дозволу. Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 у справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у її наданні, які передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у його наданні, може бути необґрунтованим та призвести до надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою з порушенням закону.

У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Проте наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в рішенні Скалатської міської ради Тернопільської області №1140 від 05 серпня 2021 року "Про розгляд звернення громадянина ОСОБА_1 ".

Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 31.05.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, що розташована в м. Скалат Тернопільського району.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

При цьому суд враховує роз`яснення, що викладені у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України")

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 454,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №ПН5305351 від 15.11.2021.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Скалатської міської ради Тернопільської області №1140 від 05 серпня 2021 року "Про розгляд звернення громадянина Покотила ОСОБА_3 ".

Зобов`язати Скалатську міську раду Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.05.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,00 га, що розташована в м. Скалат Тернопільського району.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Скалатської міської ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 19 січня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Скалатська міська рада (місцезнаходження: вул. Грушевського, 2, м. Скалат, Тернопільська область, 47851, код ЄДРПОУ: 04058445).

Головуючий суддя Мартиць О.І.