Рішення № 103164572, 18.01.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6391/21

18 січня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1915 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А 1915 (далі – відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1915 Міністерства оборони України щодо нездійснення своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні з 17.07.2018 по день фактичного розрахунку 08.09.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення у розмірі 309,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частин А 1915. На час прийняття наказу №148 від 17.07.2018 про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини А1915 відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку. Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 3395,16 повністю виплачена позивачу лише 08.09.2021 на виконання рішення суду

За таких обставин, позивач вказує про наявність у нього права на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 07.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 30.11.2021.

Від відповідача 05.11.2021 надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зокрема зазначає, що 08.09.2021 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 відповідачем перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію в сумі 3395,16 грн. Зауважує, що норми КЗпП України на які посилається позивач, не регулюють питання проходження військової служби, а в Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено такого виду відповідальності установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.

Також зазначено, що сума в 309,12 грн в день за період затримки про що вказує позивач, є очевидно неспівмірною з сумою, що виплачена позивачу за рішенням суду та у разі компенсації позивачу порушує інтереси інших військовослужбовців, що знаходяться на забезпеченні Збройних Сил України у зв`язку із обмеженим фінансовим ресурсом та фінансуванням в умовах особливого періоду.

Відповідач вважає, що дії військової частини А1915 є правомірними, права позивача не порушують та вчинені в межах та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Позивач подав до суду 09.11.2021 відповідь на відзив, в якому просить позов задовольнити, а саме зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому наявна можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

В судовому засіданні 30.11.2021 представник позивача просив позов задовольнити, позовні вимоги підтримав, а представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 30.11.2021 витребувано від відповідача довідку про грошове забезпечення позивача та в судовому засіданні оголошена перерва до 14.12.2021.

Протокольною ухвалою суду від 14.12.2021 продовжено процесуальний строк розгляду справи до 20.01.2022 та оголошено перерву до 18.01.2022.

Від відповідача 15.12.2021 надана на виконання вимог ухвали суду довідка від 03.12.2021 №366.

В судове засідання призначене на 18.01.2022 представники сторін не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день та час слухання справи.

З врахуванням наведено, суд на підставі положень ст.205 КАС України, вирішив завершити розгляд справи в письмовому провадженні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частин А1915.

Згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 від 31.03.2005 ОСОБА_1 має статут учасника бойових дій.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини А1915 №148 від 17.07.2018 виключено позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення – 17.07.2018.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 по справі № 500/2493/21:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1915 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій;

- зобов`язано Військову частину А1915 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 07.08.2018;

- зобовязано Військову частину А1915 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період служби, станом на день звільнення з військової служби у період з 17.01.2018 по 17.07.2018.

Дане судове рішення набрало законної сили 30.07.2021.

Відповідачем 08.09.2021 виконано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі № 500/2493/21 та перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у розмірі 3395,16 грн., що підтверджується випискою по картці Позивача.

У зв`язку з не проведенням при звільненні із військової служби розрахунку в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 року держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2, 4 цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 року закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п.242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом, при звільненні позивача відповідно до наказу №148 від 17.07.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів, проте грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у розмірі 3395,16 грн. не була виплачена. Дана обставина не заперечується представниками сторін та рішенням суду.

Водночас, під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі і грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій.

Дану компенсація виплачено лише 08.09.2021.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16, від 28.01.2021 року у справі 240/11214/19.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Так, вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17.

Отже, у спірних правовідносинах має місце виключення позивача із списків особового складу Військової частини А1915 та всіх видів забезпечення 17.07.2018 без проведення цього ж дня остаточного розрахунку, тому відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.

Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за період з 17.07.2018 по 08.09.2021.

Виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, та особливості їх урахування наведені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок № 100), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з пунктом 2 цього Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

За пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, розрахунок середнього заробітку належить здійснювати, виходячи з календарних днів.

В матеріалах справи міститься довідка про грошове забезпечення позивача, в якій зазначається, що за травень позивачу нараховано 9428,34 грн та червень 9428,34 грн., отже середній заробіток позивача становить 18856,68 грн : 61 календарний день = 309,12 грн.

Суд зазначає, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 309,12 грн, кількість календарних днів у періоді з 17.07.2018 по 08.09.2021 становить 1150 календарних днів, отже 309,12 грн *1150 календарних днів = 355494,78 грн.

Отже, за розрахунком суду, середній заробіток позивача за період з 17.07.2018 по 08.09.2021 становить 355494,78 грн.

Суд зазначає, що в порівнянні із визначеною сумою, яка була виплачена позивачу (339516 грн) вищевказані розрахункові суми (355494,78 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька десятків разів перевищують суму компенсації, яка належала позивачу до виплати.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 3395,16/355494,78 (сума грошової компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,009.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 309,12 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,009 х 1150 (днів затримки розрахунку) = 3199,39 грн.

Таким чином, з метою належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне стягнути із Військової частини А 1915 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.07.2018 по 08.09.2021 в розмірі 3199,39 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, дій.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України від "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1915 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.07.2018 по день фактичної виплати 08.09.2021.

3. Стягнути з Військової частини А1915 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.07.2018 по день фактичної виплати 08.09.2021 у розмірі 3199 (три тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн. 39 (тридцять дев`ять) коп.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 18 січня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Військова частина А1915 Міністерства оборони України (місцезнаходження/місце проживання: вул. С.Бандери, 64,м. Чортків,Тернопільська область,48501 код ЄДРПОУ/РНОКПП 08113718);

Головуючий суддя Осташ А.В.