Рішення № 103164520, 18.01.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/8101/21

18 січня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши уписьмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А0998, у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 Міністерства оборони України щодо нездійснення своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні позивача;

- зобов`язати Військову частину А0998 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні з 17.08.2016 по день фактичного розрахунку 20.10.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 по справі №500/426/21 відповідач 20.10.2021 виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 20094,16 грн. Вказує, що відповідачем при виконанні даного судового рішення, не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважає таку бездіяльність Військової частини А0998 протиправною, з огляду на що звернувся із позовною заявою у суд.

Ухвалою суду від 22.11.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій встановлено строк подання відповідачем відзиву на позовну заяву, в тому числі сторонам клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 14.12.2021 У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

23.12.2021 від представника позивача адвоката Орос В.В. надійшло до суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

28.12.2021 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Повний текст судового рішення складено після виходу головуючої судді у справі з основної щорічної відпустки, в порядку черговості.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , Позивач) з 18.07.2013 року по 17.08.2016 року проходив військову службу у військовій частині - польова пошта В 4680, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки № 4909 від 08.12.2020 року військова частина - польова пошта В 4680 з 01.07.2017 року перейменована на «військова частина А 0998» (надалі – Відповідач, в/ч А0998).

17.08.2016 року Позивача звільнено із військової служби, за п. «г» пп. ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується копією витягу з наказу № 200 від 17.08.2016 року.

10.03.2021 року рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду по справі № 500/426/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за весь період проходження військової служби. Вищевказаним судовим рішенням зобов`язано військову частину А0998 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, передбачену статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року у справі № 500/426/21 набрало законної сили 07.05.2021 року. Виконавчий лист від 25.05.2021 року, виданий на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року у справі № 500/426/21 Позивачем пред`явлено до виконання до Яворівського відділу ДВС у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

30.07.2021 року головним державним виконавцем Яворівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Пікулою О.Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2021 року ВП № 66171394.

20.10.2021 року військовою частиною А0998 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року у справі № 500/426/21 перераховано на рахунок Позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 20094,16 грн. що підтверджується випискою по картці за 20.10.2021 року.

Позивач вважає вказані дії Відповідача щодо не проведення повного розрахунку в день його звільнення та виключення зі списків особового складу Військової частини А0998 протиправними та вважає, що наявні підстави зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2016 року по 20.10.2021 року з наступних підстав.

Позивач вважає таку бездіяльність Військової частини А0998 протиправною, з огляду на що звернувся із позовною заявою у суд.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору - фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена приписами статі 117 КЗпП України.

Рішенням суду у справі №500/426/21 підтверджено, що при звільненні з військової служби позивач мав право на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.08.2016.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості - роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме приписи КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №813/356/16.

За наведених обставини суд дійшов переконання, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Як наслідок, бездіяльність військової частини А0998 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2016 по 20.10.2021. Водночас, згідно матеріалів справи, наказом командира військової частини А0998 від 17.08.2016 №200 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів грошового забезпечення з 17.08.2016.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

У пунктах 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні та про необхідність поновлення прав позивача шляхом зобов`язання Військової частини А0998 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні з 17.08.2016 по день фактичного розрахунку 20.10.2021.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що нарахування та виплату середнього грошового забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні позивача, слід здійснити з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку на доходи з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Приписами статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як встановлено судом, між позивачем та адвокатом Орос В.В. укладено договір №1-М/20 про надання правничої допомоги від 24.10.2020. Відповідно до додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №1-М/20 від 20.10.2020 вартість гонорару адвоката за надану правову допомогу становить 4000,00 грн.

Оплату за дані юридичні послуги здійснено позивачем у розмірі 4000,00 грн, про що свідчить розрахункова квитанція від 22.12.2021.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що ця адміністративна справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.

Тому враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, судом віднесено дану справу до категорії незначної складності.

Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що ця категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви були в позивача. Тому аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню.

Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об`єм матеріалів справи, типовість спору, суд вважає, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат враховуються: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, вимоги позивача по відшкодуванню судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають частковому задоволенню з урахуванням співмірності та зменшення судом розміру таких витрат у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А0998 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 Міністерства оборони України щодо нездійснення своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину А0998 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні з 17.08.2016 по день фактичного розрахунку 20.10.2021, з урахуванням виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0998 Міністерства оборони України в користь ОСОБА_1 1500,00 грн (одну тисячу п`ятсот гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 18 січня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Військова частина А0998 Міністерства оборони України (місцезнаходження/місце проживання: вул. Івана Хрестителя, 1,м. Яворів,Львівська область,81002 код ЄДРПОУ/РНОКПП 07652444);

третя особа:

- (місцезнаходження/місце проживання: код ЄДРПОУ/РНОКПП ) .

Головуючий суддя Подлісна І.М.