Рішення № 103163069, 28.01.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/8745/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

03 серпня 2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - третя особа, ГУ ПФУ в Полтавській області), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії №163750013950 від 21.07.2021;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 29.01.2021 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту "б" статті 13 "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Проте рішенням відповідача №163750013950 від 21.07.2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з недосягненням відповідного пенсійного віку. Позивач вважає зазначену відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною, посилаючись на те, що після досягнення 50 років отримала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зважаючи на те, що рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/8745/21, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №360/3611/20.

03 вересня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 84-86/, у якому представник ГУ ПФУ в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що на момент звернення за призначенням пенсії по Списку №2 позивач не досягла пенсійного віку, встановленого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року поновлено провадження у справі №440/8745/21.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

15 липня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 5/, звернулася до Полтавського ОУПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах /а.с. 55-56/ та відповідним пакетом документів, копії яких наявні у матеріалах справи.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву про призначення пенсії та документи ОСОБА_1 в електронному вигляді було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Хмельницькій області.

За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення від 21.07.2021 №163750013950, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявниця не досягла відповідного пенсійного віку /а.с. 21, 81/.

Позивач не погодився з рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії №163750013950 від 21.07.2021 та звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: „На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;...".

Отже, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".

Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Вказаний правовий висновок, викладений у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, підлягає обов`язковому врахуванню судом у даній справі в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене вище, на пільгових на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Судом встановлено, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (15.07.2021), позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилось 50 років /а.с. 5/.

У оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 41 рік 9 місяців 23 дні, пільговий стаж особи становить 53 роки 1 місяць 22 дні /а.с. 81/.

У довідці КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" від 03.06.2021 №193 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданій ОСОБА_1 про те, що зазначена особа працює повний робочий день в КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" за період з 16.12.1992 (наказ №127 від 15.12.1992) по даний час виконує обслуговування психічно хворих, до інших робіт не залучається, за професією, посадою санітарка, санітарка-буфетниця, молодша медсестра буфетниця, сестра-господиня, працівник з господарської діяльності закладу охорони здоров`я 3а відділення, що передбачена Списком №2 розділу XXIV "Охорона здоров`я та соціальна допомога" (у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині) код КП підстава Постанова КМУ №461 від 24.06.2016, за період з 16.12.1992 по 31.05.2021 - 28 років 5 місяців 16 днів /а.с. 20, 58/.

Страхований стаж роботи та пільговий стаж роботи позивача за Списком №2 підтверджено також трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 27.02.1987, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 9-10, 70-73/.

Отже, станом на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 вона досягла 50 років, мала стаж роботи не менше 20 років, з нього не менше 10 років на зазначених роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене вище, доводи відповідача про недосягнення позивачем відповідного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах є помилковими, а оскаржуване рішення №163750013950 від 21.07.2021 прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №163750013950 від 21.07.2021.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи приписи статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до частини 1 якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, та враховуючи, що з дня досягнення пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до дня звернення за пенсією (15.07.2021) пройшло більше трьох місяців, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 15 липня 2021 року (дня звернення за пенсією).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 1816 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.2214506062.1 від 30.07.2021 /а.с. 22/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 24/.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1362 грн. (908 грн.+454 грн.).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ідентифікаційний код 21318350, вул. Герцена, 10, м. Хмельницький, 29013), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №163750013950 від 21 липня 2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 15 липня 2021 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1362 грн. (одна тисяча триста шістедсят дві гривні).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Сич