Рішення № 103162740, 27.01.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/15773/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Диканської селищної ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Диканської селищної ради в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Диканської селищної ради від 25 травня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га у власність в с.Михайлівка Диканської селищної ради Полтавського району,

- зобов`язати Диканську селищну раду надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,20 га у власність в с.Михайлівка Диканської селищної ради Полтавського району,

- стягнути витрати на правничу допомогу.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є незаконною, оскільки в ній всупереч вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України не мотивовано допущені позивачем порушення чи недоліки клопотання.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21 грудня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив відповідача на позов. У відзиві відповідач частково погодився із вимогами позивача, зокрема щодо протиправності оскаржуваного рішення. При цьому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Диканську селищну раду надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,20 га у власність в с.Михайлівка Диканської селищної ради Полтавського району.

23 грудня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла відповідь позивача на відзив. У відповіді на відзив позивач наполягав на правомірності своїх вимог та стверджував, що будь-які підстави для надання дозволу на розробку проекту землеустрою відсутні.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 04 березня 2021 року звернулася до Диканської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,2 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані в межах населеного пункту с. Михайлівка, Стасівської сільської ради, Диканського району, Полтавської області.

До заяви додано копію паспорта, копію ідентифікаційного коду та викопіювання з кадастрової карти.

Рішенням Диканської селищної ради від 25 травня 2021 року № 102 відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га у власність в с. Михайлівка Диканської селищної ради Полтавського району, у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в графічних матеріалах, не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначених статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій", в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань.

Не погодившись із рішенням Диканської селищної ради від 25 травня 2021 року № 102 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Із аналізу зазначених норм, вбачається, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Рішенням Диканської селищної ради від 25 травня 2021 року № 102 відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га у власність в с. Михайлівка Диканської селищної ради Полтавського району, у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в графічних матеріалах, не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначених статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій", в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань.

У цій справі відповідачем не надано суду належних доказів невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість спірного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Диканську селищну раду надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,20 га у власність в с.Михайлівка Диканської селищної ради Полтавського району, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 березня 2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,2 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані в межах населеного пункту с. Михайлівка, Стасівської сільської ради, Диканського району, Полтавської області з урахуванням висновків суду.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір № Т-03/11/21 про надання правової допомоги від 15 листопада 2021 року, квитанцію №Т-03/11/21 від 15 листопада 2021 року, Акт наданих послуг та виконаних робіт від 19 листопада 2021 року, опис наданих послуг по договору № Т-03/11/21 про надання правової допомоги від 15 листопада 2021 року, ордер на надання правничої допомоги.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:

- дана справа відноситься до незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін;

- позов задоволено частково.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату Ткаченко А.В., який здійснював підготовку та складання позовної заяви у заявленому розмірі 5000 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звітах переліком.

Враховуючи вищезазначене, та те, що позовні вимоги задоволено частково суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2 500 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503, вул. Незалежності, 133, смт. Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Диканської селищної ради від 25 травня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га у власність в с.Михайлівка Диканської селищної ради Полтавського району.

Зобов`язати Диканську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 березня 2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,2 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані в межах населеного пункту с. Михайлівка, Стасівської сільської ради, Диканського району, Полтавської області з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Диканської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів (з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко