Рішення № 103162026, 09.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року

справа №380/2128/21

провадження № П/380/2166/21

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузан Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») про зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») (місцезнаходження: 08300, Київська область, м.Бориспіль, Аеропорт, код ЄДРПОУ 19477064) (далі – відповідач, Украерорух), в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.03.2021 (вх.№2329ел), просить зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України («Украерорух») нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 433231,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день звільнення позивача з займаної посади (наказ №44/о від 17.01.2020) відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №380/2167/20 позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 35 повних календарних років служби в сумі 630332,50 грн.

На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 21.01.2021. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в останнього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (одноразової грошової допомоги при звільненні). Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 19.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що Украерорух є державним комерційним підприємством, яке не отримує кошти ні з державного, ні з будь-якого місцевого бюджетів. У зв`язку з цим, спірне питання щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні вирішувалось в суді. Відповідач зазначає, що рішення суду добровільно виконано Украерорух після набрання ним законної сили. Вказує, що норми ст. 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Тому, відсутні підстави вважати, що положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мало місце після того, як її сума була встановлена судом. З цих підстав вважає позовні вимоги необґрунтованими.

Представником позивача подано відповідь на відзив.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач - підполковник Збройних Сил України обіймав посаду провідного інженера з управління використання повітряного простору (старшого штурману центру) центру організації повітряного руху служби аеронавігаційного обслуговування Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Згідно з наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 05.12.2019 №700 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) ч. 6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вислуга років у Збройних Силах України на момент звільнення позивача складає 35 років 03 місяці.

Відповідно до наказу т.в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 17.01.2020 №44/о, позивача звільнено із займаної посади 17.01.2020.

При звільненні позивача з займаної посади відповідачем не було виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за всі календарні роки служби, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №380/2167/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення одноразової грошової допомоги, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 35 повних календарних років служби в сумі 630332,50 грн.

На виконання вказаного рішення суду, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020, відповідач 21.01.2021 виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 620877,51 грн, що підтверджується копією виписки Ощадбанку.

Стверджуючи, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 і постанові від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Розглядаючи питання щодо можливості відступу від зазначеної правової позиції Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 надала оцінку доводам касаційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин тлумачення, наведеного у п. 57 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшакова проти України» (далі - ЄСПЛ).

У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ст. 117 КЗпП України «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117).

Також ЄСПЛ звернув особливу увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом» (параграф 57 підрозділу «В. Суть» розділу І рішення від 08 квітня 2010 року («Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції»).

За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 у постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:

- умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами ст.ст. 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст. 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень ч. ч. 1 та 2 ст. 117 КЗпП України можна дійти висновку, що ч. 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №380/2167/20 встановлено, що відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 35 повних календарних років служби в сумі 630332,50 грн.

Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Повний розрахунок з позивачем проведено 21.01.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір одноразової грошової допомоги) був спірним.

Наведеними висновками суду спростовується твердження відповідача щодо не розповсюдження на ці спірні правовідносини положення ст. 117 КЗпП України.

У позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні. Суд враховує, що з даного приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 уже висловлювала правову позицію, згідно з якою у випадку, коли позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку, обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Тому, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне розрахувати суму середнього заробітку за весь час затримки виплати належних позивачу сум грошового забезпечення.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року (далі - постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.

Відповідно до довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №209-99/38 від 22.02.2021 середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за період листопад-грудень 2019 року складає 35809,27 грн.

Кількість календарних днів за листопад-грудень 2019 року складає 61.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1174,07 грн (71618,54 грн (35809,27х2) /61 календарний день).

Період за час затримки по день фактичного розрахунку з 18.01.2020 (наступний день з дня звільнення позивача) по 21.01.2021 (день фактичного розрахунку) становить 369 календарних дня.

Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 433231,83 грн (1174,07 грн * 369 календарних днів).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача за ст.117 Кодексу законів про працю України відшкодування у сумі 433231,83 грн (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Крім того, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 4853,03 грн сплачений згідно з квитанцією №0.0.22011952951.1 від 12.02.2021.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») (місцезнаходження: 08300, Київська область, м.Бориспіль, Аеропорт, код ЄДРПОУ 19477064) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2020 по 21.01.2021 включно у розмірі 433231 (чотириста тридцять три тисячі двісті тридцять одну) гривню 83 копійки.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») (місцезнаходження: 08300, Київська область, м.Бориспіль, Аеропорт, код ЄДРПОУ 19477064) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 4853 (чотири тисячі вісімсот п`ятдесят три) грн 03 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан