Рішення № 103161529, 07.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4176/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2022 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144), Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (Відповідач-1), Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) (Відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з призначенням на посаду відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з призначенням на посаду відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року у розмірі 3477,60 грн, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889;

- зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2016 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889;

- визнати протиправними дії Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, у липні 2017 року у розмірі 5080,00 грн, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889;

- зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889;

- визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013 - 2019 роки;

- зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013 - 2019 роки;

- визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо виплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період 2010-2016 роки у місяцях фактичної виплати у розмірі 5% посадового окладу при законодавчо встановленому 30 відсоткового розміру від посадового окладу;

- зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум винагороду за бойове чергування у місяцях фактичної виплати за період: з липня 2010 року по серпень 2016 року згідно додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» із розрахунку 30% посадового окладу на місяць;

- визнати протиправними дії Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) щодо виплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період 2017-2018 роки, у місяцях фактичної виплати, у розмірі 5% посадового окладу при законодавчо встановленому 30 відсоткового розміру від посадового окладу;

- зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум винагороду за бойове чергування у місяцях фактичної виплати за період: з січня 2017 року по лютий 2018 року згідно додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» із розрахунку 30% посадового окладу на місяць;

- зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми винагороди за бойове чергування за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати;

- зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми винагороди за бойове чергування за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вона мала право на отримання у серпні 2016 року підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби та призначенням на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії. Однак відповідач-2 протиправно та без законних на те підстав не виплатив позивачці підйомної допомоги у зв`язку з її вибуттям до Мукачівського прикордонного загону.

Також позивачка зазначає, що упродовж 2016-2018 рр. (до лютого 2018 року) їй виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, яку на її думку, протиправно відповідачами не включено до місячного грошового забезпечення, з якого проведено розрахунок допомоги на оздоровлення у 2016-2017 рр.

Крім того, позивачка зазначає, що упродовж 2010-2019 рр. вона проходила військову службу на посадах, які надають право на отримання відпуски, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702. Однак відповідач-1 при звільненні позивачки з військової служби протиправно не виплатив їй компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702.

Позивачка вважає, що під час проходження військової служби грошове забезпечення їй виплачено у розмірі меншому, ніж законодавчо визначено, оскільки відповідач-1 у період з 2010 року по 2016 рік та відповідач-2 у період з 2017 року по 2018 рік (у місяцях фактичної виплати) виплачували їй винагороду за бойове чергування у розмірі 5% від посадового окладу. Однак, на переконання позивачки, із дати набрання чинності Інструкцією № 425 їй належала до виплати винагорода за бойове чергування у розмірі 30% від посадового окладу.

З огляду на те, що відповідачами несвоєчасно та не у повному розмірі виплачено винагороду за бойове чергування, позивачка стверджує, що має право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати відповідно до вимог законодавства.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 щомісячна додаткова грошова винагорода відповідно до п. 8 Інструкції № 73 від 02.02.2016 не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. У зв`язку з цим, відповідач-1 вважає безпідставними вимоги позивачки в частині перерахунку допомоги на оздоровлення за спірний період.

На думку відповідача-1, підстави для виплати позивачці компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 відсутні, оскільки під час дії особливого періоду відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на відпустку передбачену п. 4 ст. 10-1 цього Закону у військовослужбовця не виникає. Відповідач-1 звертає увагу на те, що не всі посади, на яких проходила військову службу позивачка, підпадають під перелік військових посад, які надають їй право на таку відпустку.

Окрім того, відповідач-1 вказує на те, що виплата позивачці винагороди за бойове чергування проведена відповідно до постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007, наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України та додатку 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294, тому відсутні підстави для її перерахунку.

Відповідач-1 стверджує, що відсутні підстави для виплати позивачці компенсації втрати частини доходів, оскільки сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу. Зважаючи на те, що позивачці винагорода за бойове чергування виплачувалася, відсутні підстави для виплати позивачці компенсації втрати частини доходів.

Також відповідач-1 зазначає про пропуск позивачкою встановленого КАС України місячного строку звернення з цим позовом до суду.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що підйомна допомога за 2016 рік виплачена позивачці у листопаді 2016 року у розмірі 5068,60 грн, тому відсутні підстави для задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо виплати позивачці допомоги на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, відповідач-2 посилається на висновки Верховного Суду та п. 8 Інструкції № 73 від 02.02.2016, відповідно до яких щомісячна додаткова грошова винагорода не є складовою грошового забезпечення та не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Відповідач-2 стверджує, що за період проходження позивачкою військової служби у Мукачівському прикордонному загоні винагорода за бойове чергування їй виплачена у межах затвердженого фонду грошового забезпечення та відповідно до постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007, наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України та додатку 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294. Тому й немає підстав для перерахунку винагороди за бойове чергування та виплати компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату такої винагороди.

У зв`язку з вищенаведеним, відповідач-2 у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Позивачка подала відповіді на відзиви відповідача-1 та відповідача-2, у яких зазначає, що ці відзиви на позов не спростовують її доводів. Вказує, що її вимоги ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підтверджуються правовими висновками Верховного Суду.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 26 березня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 26 квітня 2021 року замінено сторону відповідача-1 – Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) на його правонаступника – Львівський прикордонний загін (військова частина 2144).

Ухвалою суду від 21 липня 2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17.

Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року провадження у справі поновлено.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 проходила військову службу у спірні у цій справі періоди в Мостиському прикордонному загоні, правонаступником якого є Львівський прикордонний загін, та у Мукачівському прикордонному загоні.

Наказами начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25.11.2019 № 330-ос прапорщика ОСОБА_2 звільнено з військової служби в запас відповідно до підпункту «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та від 24.12.2019 № 371-ОС виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення.

Із архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_2 за 2010-2018 рр. встановлено, що ОСОБА_1 виплачено:

1. Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494):

- у липні 2010 року, з вересня по грудень 2010 року, з січня по червень 2011 року, у серпні 2011 року, з листопада по грудень 2011 року, з 2012 по липень 2015 року включно винагороду за бойове чергування у розмірі 5%, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (від 10 до 30 відсотків посадового окладу);

- у квітні 2016 року допомогу на оздоровлення у розмірі 3477,60 грн;

2. Мукачівським прикордонним загоном (військова частина 2142):

- з січня 2017 року по лютий 2018 року включно винагороду за бойове чергування у розмірі 5%, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (від 10 до 30 відсотків посадового окладу).

- у липні 2017 року допомогу на оздоровлення у розмірі 5080,00 грн.

Позивачка звернулася до суду з цим позовом з підстав, що Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) та Мукачівським прикордонним загоном (військова частина 2142) протиправно:

- виплачено винагороду за бойове чергування за спірний період у розмірі 5 %, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007;

- допомогу на оздоровлення обчислено без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- не виплачено Мукачівським прикордонним загоном (військова частина 2142) підйомну допомогу у серпні 2016 року;

- не виплачено Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) на день звільнення компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013 - 2019 роки.

Щодо клопотання відповідача-1 про розгляд цієї справи за участю його представника суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За змістом частин п`ятої-шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд відзначає, що ця адміністративна справа з огляду на предмет спору, обраний позивачкою спосіб захисту; категорію та складність; обсяг та характер доказів; кількість учасників, є справою незначної складності, а тому її розгляд здійснюється у порядку спрощеного провадження.

Проте суд не вбачає підстав для проведення у цій справі судового засідання з повідомленням сторін, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення всіх обставин справи. Жодних таких підстав відповідач-1 у відзиві на позовну заяву суд не повідомляє.

Тому відповідно до пункту 6 частини 6 статті 262 КАС України підстави для розгляду цієї справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відсутні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно тверджень відповідача-1 про пропуск позивачкою встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду суд зазначає таке.

Предметом позову у цій справі є неналежна виплата позивачці додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.

Отже, з наведеного слідує, що спір стосується оплати праці, у цьому випадку грошового забезпечення, оскільки позивачка є військовослужбовцем.

Згідно з статтею 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України у справі від 15 жовтня 2013 року за № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає безпідставними доводи відповідача-1 про пропуск позивачкою строку звернення до суду з цим позовом, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №818/1106/16, яку суд враховує відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

За таких обставин твердження відповідача-1 про пропуск позивачкою строку звернення до суду є безпідставними та відхиляються судом.

По суті спору суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Щодо позовних вимог позивачки в частині перерахунку та виплати відповідачами винагороди за бойове чергування, суд відзначає таке.

07.11.2007 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 1294), яка набрала чинності із 01.01.2008.

Постановою № 1294 затверджено, зокрема, додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах, які знайшли відображення в додатках 25-28 до цієї постанови, у тому числі винагорода за бойове чергування.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі – державні органи).

Пунктом 11 Постанови № 1294 надано вказівку Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству фінансів, іншим державним органам упорядкувати у тримісячний строк перелік і розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Наведені приписи дають підстави вважати, що Кабінет Міністрів України делегував, зокрема, Адміністрації Державної прикордонної служби України упорядкувати перелік, розміри та порядок виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

Одночасно, у пункті 7 Постанови № 1294 зазначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.

З аналізу наведених норм слідує, що до моменту упорядкування переліку, розмірів та порядку виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, такі виплати провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого розміру.

Суд з архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 встановив, що ОСОБА_1 виплачено:

1. Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494):

- у липні 2010 року, з вересня по грудень 2010 року, з січня по червень 2011 року, у серпні 2011 року, з листопада по грудень 2011 року, з 2012 по липень 2015 року включно винагороду за бойове чергування у розмірі 5%, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (від 10 до 30 відсотків посадового окладу);

2. Мукачівським прикордонним загоном (військова частина 2142):

- з січня 2017 року по лютий 2018 року включно винагороду за бойове чергування у розмірі 5%, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (від 10 до 30 відсотків посадового окладу).

Львівський прикордонний загін (військова частина 2144), як правонаступник Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) та Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) як на правомірність своїх дій в частині виплати позивачці винагороди за бойове чергування у 50% від мінімально установленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 посилаються на те, що щорічно Адміністрацією ДПС України на підставі Закону України «Про Державний бюджет України» та інших законів видавалися накази та розпорядження, яким було встановлено виплату додаткових видів грошового забезпечення здійснювати у розмірах, які виплачувалися позивачеві.

Водночас позивачка вважає, що у спірний період винагорода за бойове чергування їй повинна була виплачуватися у розмірі 30%, оскільки її було залучено до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону понад 8 разів на місяць, тобто по 4% за кожне бойове чергування, але не більше максимального розміру - 30%.

Щодо цього суд зазначає таке.

До моменту упорядкування переліку, розмірів та порядку виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, такі виплати провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого розміру відповідно до пункту 7 Постанови № 1294.

20 травня 2008 року на виконання пункту 2 Постанови № 1294 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 425 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення Державної прикордонної служби України, яка набрала чинності 29.06.2008 (далі - Інструкція № 425).

У розділі ІІІ цієї Інструкцією визначено порядок, умови та розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до підпунктів 3.17.1 - 3.17.7 пункту 3.17 розділу ІІІ цієї Інструкції військовослужбовцям прикордонних застав (відділень відділів прикордонної служби), які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону на державному кордоні, виплачується винагорода за бойове чергування за час бойового чергування (бойової служби), - 4 відсотки посадового окладу за кожне несення служби, але не більше 30 відсотків на місяць.

Таким чином, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 упорядковано додаткові види грошового забезпечення, визначені згідно з додатками 25-28 до Постанови № 1294.

А тому, з 29.06.2008 – дати набрання законної сили Інструкції № 425 виплата додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28 до Постанови № 1294, в тому числі і винагорода за бойове чергування виплачується у розмірах встановлених цією Інструкцією № 425.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 808/8403/13-а, а тому суд відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує такий при вирішенні цієї справи.

Таким чином з 29.06.2008 у відповідачів існував обов`язок щодо виплати позивачці винагороди за бойове чергування у розмірі установленому у додатках 25-28 до Постанови № 1294 та підпунктів 3.17.1 - 3.17.7 пункту 3.17 розділу ІІІ Інструкції № 425, а не у розмірі 50 відсотків від установленого розміру у Додатках до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007.

Однак, відповідачі всупереч вищезазначеним нормам права виплату позивачці винагороди за бойове чергування здійснювали у розмірі 50% від розміру установленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007, що свідчить про протиправність їх дій у цій частині.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідачів перерахувати та виплатити позивачці винагороду за бойове чергування за спірний у цій справі період у місяцях фактичної виплати у розмірі 30% посадового окладу на місяць.

Щодо позовних вимог позивачки в частині виплати допомоги на оздоровлення без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі – Постанова № 899) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Як передбачено пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425).

Так, п.п. 3.7.1 п. 3.7 Інструкції № 425 встановлено, що військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Із архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_2 за 2016-2017 рр., суд встановив, що ОСОБА_1 виплачено:

1. Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) у квітні 2016 року допомогу на оздоровлення у розмірі 3477,60 грн.;

2. Мукачівським прикордонним загоном (військова частина 2142) у липні 2017 року допомогу на оздоровлення у розмірі 5080,00 грн.

Як слідує зі змісту особистих карток грошового забезпечення позивачки та не заперечується відповідачами, до складу грошового забезпечення, з якого позивачці обчислено допомогу на оздоровлення у квітні 2016 року та у липні 2017 року, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889.

Як на підставу для неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводилися нарахування позивачці допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року та у липні 2017 року, відповідачі посилаються на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 02.02.2016 № 73, відповідно до п. 8 якої винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Щодо зазначених доводів відповідачів суд зазначає, що відповідно до п. 2 Інструкції № 73 виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям:

1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби;

2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 8 Інструкції №73 винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Разом з тим, застосовуючи вищенаведену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу допомоги на оздоровлення, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Суд звертає увагу на те, що ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

10.11.2021 Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 825/997/17 зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що висновки Верховного Суду, на які посилаються відповідачі у відзивах на позовну заяву не підлягають врахуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 та зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення.

З огляду на вищенаведене, вимоги позивачки у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивачки в частині визнання протиправною бездіяльності Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 – 2019 роки, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено Перелік військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служб, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5. Вказаною постановою Уряду затверджено також Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що додається.

Відповідно до додатку 4, 4-1 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії, інспектор прикордонної служби – майстер встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Згідно з п. 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Відповідно до п. 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Виходячи із розрахунку вислуги років ОСОБА_1 , вона проходила військову службу на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 категорії з 2013 по вересень 2016 року та з листопада 2016 року до звільнення з військової служби, які відповідно до п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 702 надають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Відповідач-1 вказаних обставин не заперечує. Втім, стверджує, що згідно з п. 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Окрім того, як на відсутність підстав для виплати позивачці компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 – 2019 роки відповідач 1 посилається на абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Щодо цього суд зазначає таке.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З огляду на викладені правові норми, посилання відповідача-1 на п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який, на його думку, виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 ст. 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.

Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін. Вказані висновки Верховного Суду є релевантними і до цієї справи.

Так, у вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте суд зазначає, що висновки, висловлені у вказаній справі також можуть бути застосовані і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, оскільки правовий висновок Верховного Суду у справі № 620/4218/18 стосується права військовослужбовців на виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки в особливий період, право на яку він набув за період проходження ним військової служби, а не конкретно грошової компенсації за невикористані дні лише додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними.

25.06.2018 наказом МВС України № 558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України у пункті 6 розділу 8, якої зазначено, що у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Таким чином з наведеного слідує, що у рік звільнення військовослужбовцям виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні, зокрема, додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому, зазначення в цій нормі додаткової відпустки в однині, на думку суду, не слід тлумачити буквально як право військовослужбовця отримати грошову компенсацію лише за одну додаткову відпустку (одного виду), оскільки, по-перше, не конкретизується вид відпустки, а по-друге, чітко вказано про право на компенсацію за всі невикористані дні.

На переконання суду, у цьому випадку до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, оскільки природа відповідних прав військовослужбовця на отримання додаткових відпусток є різною з огляду на те, що відпустка є соціальною гарантією працівника (службовця), її тривалість і використання залежать він конкретних умов проходження служби, а отримання грошової компенсації є компенсаторною виплатою, яка здійснюється, якщо право на отримання відпустки не було реалізоване з певних причин.

Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивачка мала право на отримання грошової компенсації за невикористані нею у 2013 – 2019 рр. дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Окрім того, суд зазначає, що, як слідує з матеріалів справи, позивачка не отримувала інших видів компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічного змісту висновки наведені Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.006595, у якій Верховний Суд, посилаючись на рішення від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 зазначив, що погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Суд відхиляє доводи відповідача-1, що позивачка з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки не зверталася, тому відсутні підстави для її виплати, оскільки відповідно до чинного законодавства саме на відповідача покладено обов`язок здійснити розрахунок з особою, звільненою з військової служби, на день виключення із списків особового складу за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивачки зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачкою усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2013 року по 2019 рік пропорційно відпрацьованому часу на посадах, які надають право на отримання такої відпустки.

Щодо вимог позивачки про визнання протиправною бездіяльності Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) в частині невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з призначенням на посаду, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язання вчинити відповідні дії, то такі задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Суд встановив, що 01.08.2016 наказом 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 146-ос ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу та поставлено на усі види забезпечення 27 прикордонного загону з 30.06.2016.

03.08.2016 наказом 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 150-ос ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії-чергову групи чергових відділення управління службою відділу прикордонної служби «Лужанка».

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 9-1 Закону № 2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до наданої Мукачівським прикордонним загоном відомості № 164 у листопаді 2016 року ОСОБА_1 нараховано підйомну допомогу у розмірі 5068,60 грн.

З огляду на те, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено Мукачівським прикордонним загоном у листопаді 2016 року підйомну допомогу, вимоги позивачки у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивачки про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі – Порядок № 159).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Так, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

З огляду на те, що судом встановлено факт виплати в неналежному розмірі додаткових видів грошового забезпечення позивачці, суд вважає, що позивачка має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої частини додаткових видів грошового забезпечення, а саме винагороди за бойове чергування за весь час затримки виплати по день її фактичної виплати.

Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17, у постанові від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачувала, а відтак розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (вул. Личаківська, 74, м. Львів, 79010), Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) (вул. Недецеї, 45, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600) про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2016 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправними дії Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у липні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013 - 2019 роки.

Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 року по 2019 рік пропорційно відпрацьованому часу на посадах, які надають право на отримання такої відпустки.

Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо виплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період 2010-2016 років у місяцях фактичної виплати у розмірі 5% посадового окладу при законодавчо встановленому 30 відсоткового розміру від посадового окладу.

Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за бойове чергування у місяцях фактичної виплати за період з липня 2010 року по липень 2015 року включно згідно з додатком № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» у розмірі 30% посадового окладу на місяць, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправними дії Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) щодо виплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період 2017-2018 років у місяцях фактичної виплати у розмірі 5% посадового окладу при законодавчо встановленому 30 відсоткового розміру від посадового окладу.

Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за бойове чергування у місяцях фактичної виплати за період з січня 2017 року по лютий 2018 року включно згідно з додатком № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» у розмірі 30% посадового окладу на місяць, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми винагороди за бойове чергування за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати.

Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми винагороди за бойове чергування за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 07 лютого 2022 року.

Суддя Клименко О.М.