Рішення № 103161303, 31.01.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/17999/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України щодо неналежного розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 04.08.2021 протиправною;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 04.08.2021 та надати відповідь за результатом розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.09.2021 звернувся до Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України з інформаційним запитом про надання копії матеріалів розгляду його звернення від 07.07.2021 (щодо неправомірних дій посадових осіб ДУ «ТМО МВС України по Львівській області). На свій запит позивач не отримав жодної відповіді. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, такою, що не узгоджується із нормами чинними законодавства, змушений був звернутись до суду.

Ухвалою судді від 25.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Відповідач позову не визнав. 30.11.2021 подав відзив на позовну заяву (вх. №89194). Зазначає, що позивач звернувся зі скаргою від 01.07.2021 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про порушення його права на охорону здоров`я. Зазначена скарга представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 07.07.2021 за вих. №19211.4/К-11418.3/21/Х31.1 була передана до МВС для розгляду по суті та надання заявнику відповіді. Листом МВС від 23.07.2021 №К-18866/33 позивачу було надано повну та вичерпну відповідь на його звернення. При цьому звертає увагу суду, що лист-відповідь МВС не мав будь-яких додатків. 04.08.2021 позивач звернувся до МВС із запитом, в якому просив надати йому копії матеріалів розгляду звернення від 07.07.2021. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Цей Законом не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Позивач звернувся зі скаргою від 01.07.2021 до Уповноваженого ВРУ з прав людини про порушення його права на охорону здоров`я, яка в подальшому була передана до МВС для розгляду по суті та надання заявнику відповіді. Скаргу було розглянуто в порядку,визначеному Законом України «Про звернення громадян». При цьому, як зазначено вище, лист МВС від 23.07.2021 №К-18866/33 не мав будь-яких додатків або матеріалів, які позивачу необхідно було отримати. Про те, що Департамент охорони здоров`я та реабілітації МВС не є розпорядником запитуваної інформації, позивача було повідомлено листом МВС від 13.08.2021. Зазначену відповідь МВС направлено на електронну адресу, вказану позивачем у запиті, що підтверджується скрін-шотом сторінки електронної пошти ДОЗР МВС. Таким чином, під час розгляду запиту позивача відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що 01.07.2021 позивач звернувся зі скаргою до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини Денісової Людмили, в якій просив:

1. провести ретельну перевірку викладеного у скарзі, якою припинити порушувати та обмежувати права пацієнта гр. ОСОБА_1 ;

2. вжити заходів щодо унеможливлення порушень чинного законодавства в частині завідомо неправдивого внесення інформації в документи (форма № 025/о, довідка про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України № 922 та її продовження № 1204/922), що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України;

3. на час проведення перевірки відсторонити лікаря-хірурга Володимира Тригуба від виконання посадових (функціональних) обов`язків;

4. роз`яснити гр. ОСОБА_1 права та обов`язки під час розгляду скарги, забезпечити його участь в процесі розгляду та можливості надання пояснень та доказів;

5. відповідь та копії матеріалів перевірки завірених належним чином надати відповідно до законодавства України на адресу АДРЕСА_1 , та або на електронну адресу: kuznec_ura2015@ukr.net.

Листом від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21/Х31.1 представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив Міністерство внутрішніх справ України та позивача про звернення позивача щодо порушення його права на охорону здоров`я та належне лікування персоналом Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області» та керуючись ст.ст. 13, 17, 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини», ст.ст. 7, 28 Закону України «Про звернення громадян» скерував відповідачу вказане звернення для належного розгляду та проведення перевірки. Про результати перевірки, прийняті рішення і вжиті заходи просив повідомити автора звернення та поінформувати Уповноваженого, надіславши при цьому копію наданої заявнику відповіді.

Розглянувши звернення позивача за належністю, Департамент охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України листом від 23.07.2021 №К-18866/33 повідомив позивача, що у Департаменті охорони здоров`я та реабілітації МВС на виконання доручення керівництва Міністерства в межах компетенції розглянуто звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21/Х31.1 щодо можливих неправомірних дій посадових осіб Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області». Зокрема, позивача повідомлено про наступне: «З наведених у Вашому зверненні фактів вбачається, що 18.04.2021 під час виконання службових обов`язків Ви отримали травму у зв`язку з чим 19.04.2021 звернулися за медичною допомогою в Державну установу «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Львівській області». Під час лікування лікуючий лікар-хірург ОСОБА_2 у медичній картці амбулаторного хворого № 4559 (форма № 025/о) зазначив, що Вами було порушено режим лікування в період з 23.04.2021 по 06.05.2021. Проведеною службовою перевіркою викладені Вами у заяві факти порушень лікарем ОСОБА_2 прав та обмежень щодо Вас під час перебування на амбулаторному лікуванні не підтвердились.

Факт порушення Вами режиму під час лікування зафіксовано лікуючим лікарем ОСОБА_2 у медичній картці амбулаторного хворого № 4559 (форма № 025/о) та в довідці про тимчасову непрацездатність від 19.04.2021 № 922 було внесено у відповідності до п. 4.1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої спільним Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406.

Ураховуючи відсутність у штатному розписі закладу посади лікаря ортопед-травматолога, лікар-хірург ОСОБА_2 з метою дотримання стандартів обстеження, протоколів лікування та якісного надання медичної допомоги направив Вас на консультацію до лікаря ортопед-травматолога КПП « 8 міська клінічна лікарня м. Львова» та проводив лікування відповідно до рекомендацій ортопед-травматолога.

Щодо Вашого звернення з яким Ви звернулися до начальника ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» про інформування відділу кадрового забезпечення УПП у Львівській області про перебування Вас, як працівника УПП на лікуванні, то відповідно до пункту 6 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» інформування безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді здійснює безпосередньо поліцейський.

Відповідно до п. 1 розділу Ш наказу МВС України від 03.04.2017 № 285 «Про затвердження Положення про діяльність медичної військово-лікарської комісії МВС», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.2017 за № 559/30427 направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи здійснюють відповідні підрозділи кадрового забезпечення Національної поліції України, командири частин НГУ. Тому звернення про направлення Вас на медичну (військово-лікарську) комісію МВС адресоване до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області» не належить до компетенції цього закладу. Для вирішення питання направлення на медичну (військово-лікарську) комісію МВС Вам необхідно звернутися до Управління кадрового забезпечення УПП у Львівській області.»

Вказану відповідь на запит, згідно витягу з реєстру кореспонденції, що надсилається через поштову скриню Укрпошти, відправлено позивачу за №К-18866/33.

04.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до МВС в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України із запитом на отримання публічної інформації. Згідно вказаного запиту позивач просив відповідно до ст.ст. 34,40 Конституції України та Закону України «Про доступ до публічної інформації» надати на електронну адресу та/або на адресу: АДРЕСА_1 , завірені належним чином копії матеріалів розгляду звернення від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21Х31.1 щодо можливих неправомірних дій посадових осіб Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області».

13.08.2021 Департамент охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України за результатами розгляду звернення повідомив позивача, що у Департаменті охорони здоров`я та реабілітації МВС в котрий раз у межах компетенції розглянуто запит на отримання публічної інформації щодо надання на електронну адресу завірених належним чином копій матеріалів розгляду звернення від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21/Х31.1 щодо можливих неправомірних дій посадових осіб Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України. Крім того, позивачу роз`яснено, що Департамент охорони здоров`я та реабілітації МВС України не є розпорядником інформації, зазначеної у запиті. Обґрунтовану відповідь на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21/Х31.1 надіслано 23.07.2021 №К-18866/33.

Позивач вважає, що бездіяльність щодо надання відповіді на запитувану інформацію є протиправною, оскільки така суперечить вимогам чинного законодавства України і порушує право ОСОБА_1 на отримання інформації.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Зазначена норма кореспондується із ст. 34 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з ст. 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону).

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є, зокрема, запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 даного Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

В силу ч. 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що 04.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації.

Згідно вказаного запиту, позивач просив відповідно до ст.ст. 34,40 Конституції України та Закону України «Про доступ до публічної інформації» надати на електронну адресу та/або на адресу: АДРЕСА_1 , завірені належним чином копії матеріалів розгляду звернення від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21Х31.1 щодо можливих неправомірних дій посадових осіб Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області».

В даній справі позивач вважає, що відповідь на його звернення від 04.08.2021 надана не була.

Однак, судом встановлено, що 13.08.2021 Департамент охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України надіслав позивачу лист щодо надання інформації про результати розгляду його звернення.

Так, зі змісту вищевказаного листа від 13.08.2021 випливає, що позивача вкотре повідомлено про черговий розгляд запиту на отримання публічної інформації щодо надання на електронну адресу завірених належним чином копій матеріалів розгляду звернення від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21/Х31.1 щодо можливих неправомірних дій посадових осіб Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області». Департамент охорони здоров`я та реабілітації МВС України повідомив позивача про те, що не є розпорядником інформації, зазначеної у запиті. Обґрунтовану відповідь на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 07.07.2021 №19211.4/К-11418.3/21/Х31.1 надіслано 23.07.2021 №К-18866/33.

Вказану відповідь на звернення від 04.08.2021 відповідач скерував на електронну адресу позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить скрін-шот екрану електронної пошти від 13.08.2021, наявний в матеріалах справи.

Водночас, суд зазначає, що позивач дійсно не отримав відповідь електронною поштою, оскільки відповідачем не вірно вказано адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 замість правильної ІНФОРМАЦІЯ_1

Вказана помилка позбавила позивача отримання відповіді на запит.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2,5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був доведеним.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (ст. 244 КАС України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Відповідно п. 1 ч. 5 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що запит на інформацію має містити, зокрема, ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є.

Розділовий сурядний сполучник "або", який вживається у нормі п. 1 ч. 5 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" при мовному її тлумаченні, дає підстави вважати, що поєднані у тексті правової норми елементи запиту, зокрема, "поштова адреса" та "адреса електронної пошти" (за її наявності) є "рівноправними" складовими запиту. Тому, закон надає запитувачу інформації право зазначити у запиті альтернативно або його поштову адресу, або адресу електронної пошти. При цьому, зазначення у запиті обох адрес не є підставою для виникнення у відповідача обов`язку направити відповідь на запит і на поштову, і на електронну адресу запитувача, оскільки за умови "рівноправності" обох способів отримання інформації таке буде свідчити про подвійне виконання обов`язку про надання інформації за одним запитом.

Пунктом 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року № 10 роз`яснено: "частиною п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI, зокрема, передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.

У разі якщо запитувач просить надати відповідь на електронну адресу, розпорядник інформації повинен з дотриманням вимог діловодства оформити лист-відповідь (поставити підпис, указати посаду, дату і номер реєстрації листа) та надіслати його у сканованому вигляді на електронну адресу запитувача".

Судом встановлено, що відповідачем створено відповідь на запит від 04.08.2021, що підтверджено листом від 13.08.2021 №1592ЗГ/33, долученим до відзиву та обрано такий спосіб надіслання відповіді на запит, як надіслання матеріалів розгляду звернення на електронну адресу позивача.

Таким чином, відповідач вже фактично обрав електронний спосіб листування із запитувачем інформації.

В той же час, доказів направлення на вірну електронну адресу позивача запитуваної інформації матеріали справи не містять.

Інших доказів на підтвердження факту направлення відповіді позивачу суду не надано.

Зважаючи на імперативно встановлений обов`язок розпорядника інформації надати відповідь на інформаційний запит, суд вважає, що саме розпорядник інформації у випадку виникнення спору повинен довести факт не лише складання відповіді, а й її надіслання та вручення запитувачу інформації.

Додатково суд зазначає, що питання обґрунтованості/необґрунтованості відповіді на запит від 04.08.2021 не входить до предмету доказування в цій справи, оскільки не ставиться позивачем.

Згідно ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема, ненадання відповіді на запит на інформацію.

Враховуючи, що відповідь на інформаційний запит позивачу фактично не надано, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 04.08.2021 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж стосується вимоги про зобов`язання розглянути інформаційний запит та надати відповідь на нього, то така підлягає задоволенню частково, в частині зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України надати (надіслати) позивачу відповідь на інформаційний запит від 04.08.2021.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідком розгляду справи, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано (копії):

- договору-доручення про надання правової допомоги від 19.10.2021;

- розрахунку розміру правової допомоги;

- акту здавання-приймання робіт згідно договору від 19.10.2021;

- ордеру серії ВС №1103056 від 20.10.20;

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ№002023;

- квитанції від 20.10.2021 №0.0.2309976403.1.

Відповідно до умов договору-доручення про надання правової допомоги від 19.10.2021 між ОСОБА_1 і адвокатом Золотухіном Олександром Олександровичем укладено договір, згідно п.1.1 якого, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором у адміністративній справі.

Судом встановлено, що ордер від 20.10.2021 видано на підставі договору №1103056 серії ВС адвокату Золотухіну О.О.

Зі змісту акта здавання-приймання робіт згідно договору від 19.10.2021 з`ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію та вартості наданої послуги:

- правова консультація ОСОБА_1 щодо правовідносин, які стали підставою для звернення до суду -1 год. - 500 грн.;

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, формування правової позиції необхідної для написання позову - 2 год. - 1000 грн.;

- підготовка процесуальних документів по справі (позову) - 2 год. - 1000 грн.

Також у вказаному акті зазначено, що сума до оплати за виконану роботу становить 2500,00 грн. за 6 год. виконаної роботи.

Вказані послуги адвоката сплачено в розмірі 2500 грн., що підтверджується квитанцією від 20.10.2021 від 0.0.2309976403.1.

Отже, витрати в розмірі 2500,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно понесені позивачем та підтверджено належними і допустимим доказами.

Відповідач щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечив, виклавши відповідні заперечення у відзиві. Зазначив, що дана справа викладена на багатьох аркушах, до суду подано незначну кількість копій документів. Заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн. є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Дослідивши вказані вище письмові докази суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваних судових витрат.

Суд зазначає, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один типовий епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:

- дана справа відноситься до справ незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;

- позов носить немайновий характер;

- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 1000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України щодо надання (надіслання) відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 04.08.2021.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10) надати (надіслати) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) відповідь на інформаційний запит від 04.08.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) 908 (дев`ятсот вісім) гривень рівно судових витрат у вигляді судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) 1000 (одну тисячу) гривень рівно витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.02.2022.

Суддя Потабенко В.А.