Рішення № 103159859, 07.02.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/4501/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ,)

до Військової частини А0989 (код ЄДРПОУ – 26615223; адреса: вул. Комишова, 1, м. Маріуполь, Донецька обл., 87500)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А0989, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої положеннями частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену положеннями частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині А2988 (яка входить до складу військової частини А0989) з 10.07.2018 року по 10.01.2019 року. Однак, на думку позивача, при звільненні йому протиправно не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої положеннями частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року відкрито провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач позовних вимог не визнав. У відзиві на позовну заяву наголосив, зокрема, що розділом ХХХІІ Наказу МОУ №260 від 07.06.2018 року однією із умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. А, так як позивач проходив службу в органах МВС з 22.04.1995 року по 10.09.2013 рік та на дату звільнення з органів МВС мав вислугу 18 років 4 місяці 19 днів, то таким чином позивач відповідав критеріям для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з органів МВС.

Своїм правом на подання відповіді на відзив, позивач не скористався.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 11 грудня 1991 року по 02 листопада 1993 року, що підтверджується записами у військовому квитку; з 26 квітня 1995 року по 10 вересня 2013 року - військову службу в органах МВС України, що підтверджується записами у трудовій книжці; з 05 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року - військову службу за призовом по мобілізації, що підтверджується записами у військовому квитку; з 10 липня 2018 року - військову службу за контрактом у військовій частині А2988, що підтверджується записами у військовому квитку.

02 січня 2019 року позивач звернувся з рапортом до командира військової частини А2988 (яка підпорядкована командуванню військової частини А0989), я кому зазначив про своє небажання продовжувати військову службу та просив звільнити його із лав Збройних Сил України на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні на підставі абзацу другого статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пункту «б» статті 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Наказом командира військової частини А2988 №10 від 10 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у військовій частині А2988. При звільненні одноразова грошова допомога позивачу не виплачувалась, що не заперечується сторонами.

Вказані обставини передували зверненню позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у частині першій статті 68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку по захисту Вітчизни здійснюється, насамперед, за Законом України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 40 Закону України №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", ""Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Отже, норми Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ) присвячені унормуванню відносин з приводу прав, пільг та соціальних гарантій військовослужбовців.

Зокрема, статтею 1 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з статтею 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця кадрової військової служби або служби за контрактом передбачена одночасно двома актами права, а саме: частини першої статті 9 "Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та абзацом першим частини другої статті 15 Закону України №2011-ХІІ.

Так, відповідно до частини першої статті 9 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Абзацом першим частини другої статті 15 Закону України №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Обидві процитовані норми не передбачають будь-яких обмежень чи застережень стосовно обчислення такої вислуги лише в останньому місці проходження служби.

Судом встановлено, що на момент звільнення позивача з військової служби календарна вислуга років становить: 18 років 10 місяців 19 днів (що не заперечується відповідачем), тобто понад 10 років.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, отже ненарахування та невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби порушує право позивача на отримання такої одноразової допомоги, встановлене частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно, має місце протиправна бездіяльність як зовнішня форма поведінки, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, але фактично не були здійснені.

З огляду на встановлені обставини та з метою відновлення порушених прав позивача суд дійшов висновку, що право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання в/ч А0989 нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподілу судових витрат відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Вказана сума витрат на професійну правничу допомогу сплачена позивачем адвокату Дорош С.П. згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера №12/1903/21 від 19 березня 2021 року на підставі договору про надання правничої допомоги №012/2202/21 від 22 січня 2021 року та додаткової угоди №1 від 22 січня 2021 року.

Відповідач щодо суми витраченої позивачем правничої допомоги жодних пояснень чи заперечень не надав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

Так, за змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Поряд з цим, частинами п`ятою, шостою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, стаття 134 КАС України забезпечує право особи на правову допомогу, та, разом з тим, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (зокрема, пункт 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Зважаючи на відсутність заперечень з боку відповідача щодо розміру заявлених позивачем судових витрат, відсутності ознак очевидної їх непропорційності та на підтвердження належними доказами, судові витрати у справі (оплата за надання правничої допомоги 5000,00 грн) належить розподілити відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань відповідача-військової частини А0989.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ,) до Військової частини А0989 (код ЄДРПОУ – 26615223; адреса: вул. Комишова, 1, м. Маріуполь, Донецька обл., 87500) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0989 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої положеннями частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

Зобов`язати Військову частину А0989 нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену положеннями частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень, нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0989 (код ЄДРПОУ – 26615223).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук