Рішення № 103159736, 27.01.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/7584/21

Кіровоградський окружний адміністративний суду у складі судді Черниш О.А.,

за участю секретаря судового засідання Бодюл М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

представник: адвокат Флоренко О.Ю.

відповідач: виконавчий комітет Кропивницької міської ради (25022, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, код ЄДРПОУ 04055251)

представник: Покаленко В.В.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: комунальне підприємство "Електротранс" Кропивницької міської ради (м. Кропивницький, проспект Університетський, 3, код ЄДРПОУ 40413447)

представник: адвокат Москаленко Ю.В.

про визнання протиправним та нечинним рішення та стягнення шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , через адвоката Флоренка О.Ю., звернулася до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Кропивницької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення та стягнення шкоди.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком та на підставі постанови Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993 року "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" має право на пільговий проїзд в усіх видах міського пасажирського транспорту загального користування. Проте, 08.10.2021 року о 16:00 год. позивачка не змогла скористатися правом безкоштовного проїзду в міському автобусі №111-А в м. Кропивницькому, оскільки виконавчий комітет Кропивницької міської ради прийняв незаконне рішення "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років" №628 від 28.09.2021 року, яким обмежив у певні години робочих днів право пільгового перевезення пенсіонерів за віком та за вислугою років в міському пасажирському транспорті загального користування. Так, оскаржуваним пунктом 1 вказаного рішення вирішено здійснювати пільгові перевезення пенсіонерів за віком та за вислугою років в міському пасажирському транспорті загального користування у робочі дні тижня з 10:00 год. до 15:00 год., а у вихідні та святкові дні - без обмеження у часі. У зв`язку з цим 11.10.2021 року о 16:00 год. позивачка була вимушена придбати одноразовий квиток вартістю 5 грн. на проїзд у тролейбусі №10, а 16.10.2021 року о 18:20 год. одноразовий квиток вартістю 6 грн. на проїзд в автобусі №116. Позивачка вважає, що у зв`язку з прийняттям відповідачем вказаного рішення пенсіонери за вислугою років та за віком, в т.ч. й вона, з 02.10.2021 року зазнають дискримінації щодо визнання, реалізації та користування правом пільгового проїзду, що суперечить Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". Представник позивачки наполягає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що органи місцевого самоврядування, їхні виконавчі органи, а також створені ними постійно діючі органи можуть обмежувати (зупиняти, скасовувати) права та пільги громадян, встановлені законами України та актами Кабінету Міністрів України, як гарантії їхнього соціального захисту. Також представник позивачки стверджує, що при прийнятті відповідачем пункту 1 оскаржуваного рішення, положення якого спрямовані на правове регулювання адміністративних відносин у сфері обслуговування населення міським пасажирським транспортом загального користування, не було дотримано процедуру розробки, розгляду, прийняття та оприлюднення регуляторного акту, встановлену Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Доводячи, що відповідачем має бути відшкодована завдана позивачці матеріальна шкода у розмірі 11 грн. за придбання квитків на проїзд в міському пасажирському транспорті загального користування, представник позивачки просить суд:

- визнати протиправним та нечинним пункт 1 рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років" №628 від 28.09.2021 року;

- стягнути з виконавчого комітету Кропивницької міської ради на користь позивачки матеріальну шкоду у розмірі 11 грн., заподіяну позивачці незаконним пунктом 1 рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років" №628 від 28.09.2021 року.

Ухвалою судді від 29.10.2021 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі за цим позовом та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 07.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 28.12.2021 року залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство "Електротранс" Кропивницької міської ради.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що постановою Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993 року "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах. Натомість Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати транспортних послуг та критерії їх надання. Наразі в Україні відсутній Закон, який визначає/встановлює пільги для пенсіонерів за віком та за вислугою років щодо оплати транспортних послуг на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах. Оскаржуваним рішенням №628 від 28.09.2021 року відповідач встановив додаткові гарантії соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років, а саме пільги щодо перевезення цієї категорії осіб в міському пасажирському транспорті загального користування з визначенням часового проміжку їх застосування, що не є порушенням вимог чинного законодавства України та не є обмеженням (зупиненням, скасуванням та/або звуженням) права на пільги громадян, що встановлені законами України. Представник відповідача стверджує, що спірне рішення №628 від 28.09.2021 року не є регуляторним актом, тому вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" при прийнятті цього рішення застосуванню не підлягали. З цих підстав представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи подав до суду пояснення, в яких виклав заперечення проти позову. Вказав, що комунальне підприємство "Електротранс" Кропивницької міської ради у своїй діяльності підпорядковується Управлінню транспорту та зв`язку Кропивницької міської ради. Листом №881/07 від 12.10.2021 року "Про виконання рішення" Управління транспорту та зв`язку Кропивницької міської ради повідомило про необхідність виконання цим комунальним підприємством положень пункту 1 рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років" №628 від 28.09.2021 року.

Розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Виконавчий комітет Кропивницької міської ради 28.09.2021 року прийняв рішення №628 "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років", яким керуючись статтями 140, 144 Конституції України, підпунктом 1 пункту "а" статті 34, частиною 1 статті 52, частиною 6 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", підпунктом "ґ" пункту 3 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України, абзацами першим та третім статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", враховуючи відсутність субвенції з державного бюджету на покриття витрат за перевезення пенсіонерів за віком та за вислугою років в міському пасажирському транспорті загального користування, вирішив (а.с. 109, т.1):

1. Пільгові перевезення пенсіонерів за віком та за вислугою років в міському пасажирському транспорті загального користування здійснювати з 10:00 до 15:00 год. у робочі дні тижня, а у вихідні та святкові дні - без обмежень у часі.

2. Відділу по роботі із засобами масової інформації та управлінню інформаційних технологій Кропивницької міської ради інформувати територіальну громаду про організацію пільгового перевезення пасажирів міським авто- та електричним транспортом згідно з пунктом 1 цього рішення.

3. Встановити, що дане рішення набуває чинності на наступний день з моменту його опублікування у газеті територіальної громади міста Кропивницького "Вечірня газета".

4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради О. Вергуна.

Вказане рішення опубліковано у газеті "Вечірня газета" №39 (1747) від 01.10.2021 року (а.с. 11, т.1) та набрало чинності 02.10.2021 року.

Не погоджуючись з пунктом 1 цього рішення, позивачка 19.10.2021 року звернулася до суду з цим позовом, стверджуючи, що спірне рішення є нормативно-правовим актом, який застосовується щодо неї та порушує її право на пільговий (безкоштовний) проїзд в міському пасажирському транспорті загального користування.

У ході судового розгляду справи суд установив, що вказане рішення відповідача встановлює загальні правила регулювання відносин у сфері надання послуг з перевезення на пільгових умовах пенсіонерів за віком та за вислугою років в міському пасажирському транспорті загального користування на території міста Кропивницького, розраховане на неодноразове застосування, а його дія поширюється на невизначене коло осіб, відтак це рішення є нормативно-правовим актом.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 264 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 03.09.2009 року. (а.с. 9, т.1)

Відтак, в силу приписів частини 2 статті 264 КАС України позивачка має право оскаржити до суду рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років" №628 від 28.09.2021 року, оскільки є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується цей нормативно-правовий акт.

Перевіряючи законність оскаржуваного нормативного-правового акту, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За правилами частин 6, 7, 9, 10, 11, 12 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом "а" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: 1) управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; 10) затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; 10-1) прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду; 10-2) встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів; 12) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку.

Згідно з підпунктом 1 пункту "а" статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про транспорт" передбачено, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про транспорт" тарифи на транспортні послуги встановлюються відповідно до законодавства України.

Рівень тарифів на транспорті визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України. Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту зобов`язані забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Статтею 21 Закону України "Про транспорт" передбачено, що єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Відповідно до частини 9 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про автомобільний транспорт" послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту.

Згідно з частиною 2 статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною 1 статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Послуги пасажирського автомобільного транспорту регламентовані статтею 35 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно до якої послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.

Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" ("Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом") пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Згідно з частиною 2 статті 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - з моменту реєстрації електронного квитка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176 затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Розділом VI цих Правил передбачені права і обов`язки учасників транспортного процесу. Так, відповідно до пунктів 145, 148, 158, 160 Правил перевізник зобов`язаний зокрема здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Водій автобуса має право не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.

Пасажир автобуса зобов`язаний мати при собі квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу, а за наявності права на пільги щодо оплати проїзду - посвідчення встановленого зразка або безоплатний квиток (для міжміських перевезень).

Пасажирам автобуса забороняється здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред`явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про міський електричний транспорт", міський електричний транспорт - складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.

Порядок надання транспортних послуг регламентований статтею 4 Закону України "Про міський електричний транспорт", відповідно до якої транспортні послуги надаються з додержанням таких вимог: постійності (надійності) перевезень на маршрутах (лініях), що передбачає запобігання незапланованим перервам руху та відновлення перевезень у разі їх виникнення; врахування пасажиропотоків під час визначення кількості рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), та складання розкладу руху на відповідний час доби; встановлення швидкості руху на маршрутах (лініях) з урахуванням технічних та експлуатаційних характеристик рухомого складу, а також вимог безпеки руху; відповідності технічного стану рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), визначеним законодавством нормативам; безпечності перевезень.

Транспортні послуги надаються на договірних засадах між перевізником та замовником з урахуванням: норм забезпечення обслуговування міським електричним транспортом; показників якості транспортних послуг.

Оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток.

Фінансування перевезення пільгової категорії громадян здійснюється згідно із законодавством.

Перевізник не вправі відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.

Постановою Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993 року "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах, а також встановлено, що право на безплатний проїзд надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.

Пунктом 2 цієї постанови Кабінету Міністрів України постановлено Міністерству фінансів під час уточнення показників державного бюджету на кожний рік передбачати витрати, пов`язані з безплатним проїздом пенсіонерів за віком.

Згідно з підпунктом "ґ" пункту 3 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики регламентований статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Відповідно до цієї статті виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Суд установив, що рішенням Кропивницької міської ради №102 від 02.02.2021 року затверджено Програму розвитку міського пасажирського транспорту та зв`язку у м. Кропивницькому на 2021-2023 роки, яка розроблена відповідно до Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України №430-р від 30.05.2018 року, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про автомобільний транспорт", "Про міський електричний транспорт", інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність пасажирського електро- та автомобільного транспорту і сфери послуг. (а.с. 87 - 104, т. 1)

Додатком 2 до цієї Програми визначено Перелік окремих категорій пасажирів, за проїзд яких в тролейбусах і автобусах, що працюють у звичайному режимі руху та до садово-городніх масивів у весняно-осінній період, передбачаються компенсаційні відшкодування, серед яких: 26. Пенсіонери за віком (постанова Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993 року "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування"); 27. Пенсіонери за вислугою років, які досягли пенсійного віку відповідно до чинного законодавства.

Між тим, виконавчий комітет Кропивницької міської ради прийняв оскаржуване рішення №628 від 28.09.2021 року "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років", яким вирішено здійснювати пільгові перевезення пенсіонерів за віком та за вислугою років в міському пасажирському транспорті загального користування з 10:00 до 15:00 год. у робочі дні тижня, а у вихідні та святкові дні - без обмежень у часі.

Вказане рішення направлено для виконання комунальному підприємству "Електротранс" Кропивницької міської ради – перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів міським електричним транспортом, а також на автобусних маршрутах загального користування на підставі відповідних договорів, укладених з Управлінням транспорту та зв`язку Кропивницької міської ради. (а.с. 217 – 247, т.1, а.с. 1- 14, т.2)

Листом начальника Управління транспорту та зв`язку Кропивницької міської ради №829/07 від 30.09.2021 року рекомендовано КП "Електротранс" з 04.10.2021 року здійснювати перевезення пільгових категорій пасажирів відповідно до цього рішення. (а.с. 172, т.1)

Листом начальника Управління транспорту та зв`язку Кропивницької міської ради №881/07 від 12.10.2021 року вказано, що відповідно до п.1 цього рішення необхідно здійснювати безоплатне перевезення з 10:00 до 15:00 в робочі дні тижня та у вихідні і святкові дні без обмежень у часі пенсіонерів за віком та за вислугою років, які досягли пенсійного віку, що відповідає п.27 додатку 2 Програми розвитку міського пасажирського транспорту та зв`язку у м. Кропивницькому на 2021 - 2023 роки, яка затверджена рішенням Кропивницької міської ради №102 від 02.02.2021 року. (а.с. 15, т.2)

Відтак, цим рішенням фактично встановлено часові межі, протягом яких відповідні категорії громадян можуть скористатися правом на пільговий (безкоштовний) проїзд міським громадським транспортом на тролейбусних та на автобусних маршрутах у місті Кропивницькому.

В інший час перевезення цих категорій громадян в міському пасажирському транспорті загального користування у місті Кропивницькому здійснюється на загальних засадах відповідно до встановлених тарифів на транспортні послуги, а перевізник має право відмовляти у пільговому перевезенні пенсіонерів за віком.

Суд зазначає, що право пільгового (безкоштовного) проїзду для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) на всій території України встановлене постановою Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993 року "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування". Будь-яких обмежень щодо використання пенсіонерами за віком права на безплатне перевезення (як-то: платний проїзд протягом певного часу доби чи днів тижня, обмеження кількості місць в транспорті тощо) чинним законодавством не передбачено. Так само не встановлено залежність реалізації такого права цією категорією громадян від наявності чи відсутності фінансування з державного бюджету на компенсацію витрат перевізників, пов`язаних з безоплатним проїздом пенсіонерів за віком.

Та обставина, що до цього часу не прийнято Закон, що врегульовує пільги для пенсіонерів за віком щодо оплати транспортних послуг на міському пасажирському транспорті загального користування, не позбавляє таких осіб цього права, гарантованого постановою Кабінету Міністрів України Постановою Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993 року "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування", яка є чинною. Органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень мають забезпечити реалізацію цього права, не звужуючи його змісту та обсягу.

Суд вважає, що оскільки спірне рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради не встановлює додаткові гарантії щодо соціального захисту пенсіонерів за віком, а навпаки обмежує надане їм постановою Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993 року "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" право на безкоштовний проїзд міським громадським транспортом (звужує його обсяг шляхом встановлення часових меж дії такої пільги), тому це рішення є протиправним як таке, що суперечить акту Кабінету Міністрів України, який має вищу юридичну силу.

Перевіряючи доводи позивача про порушення при прийнятті оскаржуваного рішення принципів державної регуляторної політики, суд виходив з того, що правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності":

- регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз наведених положень дає змогу дійти висновку, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як: прийняття уповноваженим на це регуляторним органом; встановлення, зміна чи скасування норм права; застосування неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям:

- постанов Верховної Ради України;

- актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функції, визначеної пунктом 8 1 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта;

- актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення;

- стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб;

- санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб;

- актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, а також з питань мобілізації та демобілізації;

- актів, що містять державну таємницю України;

- актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи;

- актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти;

- актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги;

- актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

- актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про здійснення державно-приватного партнерства, у тому числі концесії, чи про недоцільність його здійснення, про проведення та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера (концесіонера), що схвалюються у визначеному законом порядку.

Суд вважає, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради №628 від 28.09.2021 року "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років" в розумінні статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є регуляторним актом, оскільки є прийнятим уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовим актом, положення якого спрямовані на правове регулювання господарських та адміністративних відносин у сфері обслуговування населення міським пасажирським транспортом загального користування, та розрахований на довгострокове та неодноразове застосування і щодо невизначеного кола користувачів послуг з перевезення.

Вказане рішення не належить до передбачених пунктом 11-1 розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих на дистанційних засіданнях в період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), на які не поширюються вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відтак, оскаржуване рішення, яке має регуляторний характер, повинно було розроблятися, розглядатися, прийматися та оприлюднюватися у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та розділом 10 Регламенту виконавчих органів Міської ради міста Кропивницького, затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького №335 від 12.06.2019 року, з урахуванням принципів державної регуляторної політики України.

Принципами державної регуляторної політики відповідно до статті 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є такі:

- доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

- адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

- ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

- збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

- прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Права громадян, суб`єктів господарювання, їх об`єднань, наукових установ та консультативно-дорадчих органів у здійсненні державної регуляторної політики передбачені статтею 6 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", якою визначено, що громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право: подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду; у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів; подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю; бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів; самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду; одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Частинами 1, 2 статті 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачено, що стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

Регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. (частина 5 статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності")

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

У ході судового розгляду справи судом з`ясовано та не заперечується відповідачем, що оскаржуване рішення прийнято ним без дотримання визначеної законом процедури, передбаченої для прийняття регуляторних актів.

Внаслідок цього відповідачем порушено принципи та базові засади державної регуляторної політики України, які встановлюють прозорість та врахування громадської думки, відкритість дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Таким чином, відповідачем порушено права громадян на участь у самоврядуванні та позбавлено споживачів послуг з перевезення, в тому числі й позивачку, можливості реалізувати права, передбачені статтею 6 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Суд вважає, що порушення процедури прийняття спірного рішення як регуляторного акта є самостійною підставою для визнання його протиправним.

Відповідно до частини 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Як передбачено частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 9 статті 264 КАС України передбачено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

За правилами частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Попри те, що позивачка оскаржує лише пункт 1 рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради №628 від 28.09.2021 року "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років", решта пунктів цього рішення містять норми, пов`язані з набранням ним чинності та контролем за його виконанням, і є його невід`ємними частинами. Тож суд вважає, що вказане рішення як нормативно-правовий акт слід визнати протиправним та нечинним повністю.

Вирішуючи похідну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив з того, що статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1175 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Суд установив, що позивачка внаслідок застосування до неї незаконного рішення відповідача понесла збитки (зайві витрати) у вигляді сплачених нею коштів у сумі 11 грн. за придбання квитків на проїзд в міському пасажирському транспорті загального користування.

Так, під час дії спірного рішення позивачка з метою проїзду у міському пасажирському транспорті у м. Кропивницькому 11.10.2021 року придбала разовий квиток на проїзд у міському тролейбусі вартістю 5 грн., а 16.10.2021 року придбала разовий квиток на проїзд в міському автобусі вартістю 6 грн., (а.с. 10, т.1). Відтак, ця матеріальна шкода у розмірі 11 грн., заподіяна позивачці, повинна бути відшкодована за рахунок відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож, зважаючи на задоволення позовних вимог, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути здійснені нею судові витрати на сплату судового збору у сумі 908 грн.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 264, 265, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кропивницької міської ради №628 від 28.09.2021 року "Про встановлення додаткових гарантій соціального захисту для пенсіонерів за віком та вислугою років".

Стягнути на користь ОСОБА_1 з виконавчого комітету Кропивницької міської ради кошти на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 11 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Кропивницької міської ради.

Зобов`язати виконавчий комітет Кропивницької міської ради опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому був або мав бути офіційно оприлюднений нормативно-правовий акт, невідкладно після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш

Повне рішення складено 07.02.2022 року.