Рішення № 103158756, 10.02.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2022 р. справа № 300/5190/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури (далі – відповідач) прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення в справі №300/1866/20 з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати за період з 01.02.2021 по 17.08.2021.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/1866/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та поновлено позивача на посаді. За результатами апеляційного перегляду справи №300/1866/20 Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову від 22.06.2021, якою апеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у управі №300/1866/20 змінено в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме поновлено ОСОБА_1 з 01.05.2020 в прокуратурі Івано-Франківської області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури. Відтак, враховуючи допущення судом першої інстанції судового рішення у справі в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі до негайного виконання, в Івано-Франківської обласної прокуратури виник обов`язок виконання судового рішення щодо поновлення Позивача на посаді на наступний робочий день після його постановлення, тобто 02.02.2021. Однак, Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 № 300/1866/20 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі № 300/1866/20, керівником Івано-Франківської обласної прокуратури виконано 09.08.2021 шляхом видання наказу № 821к від 09.08.2021 про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 01.05.2020, а відтак рішення у справі в частині поновлення позивача на публічній службі виконано із затримкою. Кінцевою датою затримки виконання рішення суду про його поновлення на роботі є 17.08.2021, тобто день, що передував дню виконання рішення № 300/1866/20 Івано-Франківською обласною прокуратурою шляхом ознайомлення його з наказом від 09.08.2021 про поновлення на публічній службі. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення в справі №300/1866/20 з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати за період з 01.02.2021 по 17.08.2021.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2020 по 01.02.2021.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку шляхом подання документу про сплату судового збору у розмірі 1 % із розрахунку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

05.10.2021 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто.

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.11.2021. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період 01.02.2021 по 17.08.2021, оскільки, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №300/1866/20 змінено рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 в частині поновлення ОСОБА_1 в прокуратурі Івано-Франківської області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури з 01.05.2020, що і було зроблено відповідачем, згідно наказу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 09.08.2021 за №821к та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської обласної. Крім того звертає увагу суду, що будь якої заяви від позивача про виконання судового рішення в добровільному порядку, ні постанови державного виконавця про виконання судового рішення в примусовому порядку до Івано-Франківської обласної прокуратури не надходило. Також, представник відповідача, зазначає, що позивачем неправильно визначено середньоденний заробіток, оскільки вимога про застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу суперечить вимогам чинного законодавства. Звернув увагу суду на те, що ОСОБА_1 за останніми відомими адресами проживання листами повідомлявся про необхідність прибуття до кадрового підрозділу обласної прокуратури для поновлення його на роботі, які були вручені йому 21.07.2021, однак останнім проігноровані. В зв`язку із наведеним, на думку представника відповідача Івано-Франківська обласна прокуратура добровільно і своєчасно виконала рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, а отже й відсутні підстави для застосування наслідків передбачених ст. 236 КЗпП України(а.с. 80-88).

12.11.2021 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив Івано-Франківської обласної прокуратури, згідно якої останній наголошує на безпідставності та необґрунтованості доводів відповідача зазначених у відзиві та просить позов ОСОБА_1 задовольнити повністю(а.с. 109-116).

Представником Івано-Франківської обласної прокуратури 22.11.2021 подано до суду заперечення на відповідь на відзив за №15-1654вих-21 від 17.11.2021, у яких із доводами та висновками представника позивача відповідач не погодився, вказав на їх необґрунтованість, просив у задоволенні позову відмовити(а.с.124-129).

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним з моменту прийняття і скасовано рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №298 від 10.04.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки». Визнано протиправним з моменту прийняття і скасовано наказ прокурора Івано-Франківської області №282к від 28.04.2020, яким ОСОБА_1 з 30.04.2020 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури, з 01.05.2020, а також стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2020 по 01.02.2021 у розмірі 240 700 (двісті сорок тисяч сімсот) гривень 16 (шістнадцять) копійок (а.с.26-37).

Суд зазначає, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/1866/20 від 01.02.2021 в частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання та видано виконавчий лист.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №300/1866/20 змінено рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 в частині поновлення позивача на роботі, а саме поновлено ОСОБА_1 з 01.05.2020 в прокуратурі Івано-Франківської області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури (а.с.38-44).

Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 09.08.2021 за №821к скасовано наказ №282к від 28.04.2020 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області з 01.05.2020 (а.с.45).

Зважаючи на те, що рішення суду від 01.02.2021 в справі № 300/1866/20 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 виконано лише 09.08.2021, з яким він ознайомився 18.08.2021, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.02.2021 по 17.08.2021.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною 1 та 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зміст вищевказаних норм, рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури, з 01.05.2020, відповідач зобов`язаний виконати незалежно від пред`явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили. Водночас суд звертає увагу на те, що вступна та резолютивна частина рішення у справі 300/1866/20 була оголошена в судовому засіданні, яке проводилось за участю представника Івано-Франківської обласної прокуратури.

Крім того, неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 (справа “Жовнір проти України”). Суд зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

При цьому, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, слід зауважити наступне.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.

Відтак, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16 та від 05.03.2020 №280/360/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Відтак, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Таким чином, права, поновленого судом на роботі ОСОБА_1 , необхідно відновити у передбачений статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Щодо доводів позивача про необхідність обрахування вимушеного прогулу з розміру окладу, встановленого Законом України №113-ІХ та застосування коефіцієнту підвищення, суд звертає увагу позивача на наступне.

Згідно з абзацом третім пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).

Пунктом 7 розділу II передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Як зазначено у листі Івано-Франківської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21- 2910-20, станом на 11.09.2020 розмір окладу прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури становить 37 836, 00 грн, коефіцієнт підвищення посадового окладу прокурора відділу 6,6 (а.с.47-48).

Проте, суд звертає увагу, що застосування ж коефіцієнту 6,6 можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Івано-Франківської обласної прокуратури за результатами успішної атестації.

Однак, суд зауважує, що позивачем процедуру проходження атестації не завершено.

Відтак, оскільки застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує проходження прокурором успішно атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом, підстави для обрахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення в справі №300/1866/20 з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати відсутні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 в справі № 300/1866/20, яке набрало законної сили, та носить преюдиційний характер.

Стосовно періоду, за який необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення в справі №300/1866/20, суд зазначає наступне.

Пленум Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Судом встановлено, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 09.08.2021 за №821к поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області з 01.05.2020 (а.с.45).

Враховуючи вищенаведені обставини, на даний час діючим є наказ керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 09.08.2021 за №821к, яким виконано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області.

Так, листом від 16.07.2021 №07-824 вих-21 керівник Івано-Франківської обласної прокуратури повідомив ОСОБА_1 про необхідність з`явитись до прокуратури для поновлення на роботі. Вказаний лист вручено ОСОБА_1 21.07.2021 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с. 101-102)

Крім того, Івано-Франківською обласною прокуратурою листами від 09.08.2021 №07-893 вих-21 та №07-894 вих-21 направлено копію від 09.08.2021 за №821к та повідомлено ОСОБА_1 про необхідність з`явитись у Івано-Франківську обласну прокуратуру та приступити до виконання службових обов`язків(а.с. 96-99).

Із вищевказаного вбачається, що відповідачем після винесення наказу про поновлення позивача на посаді вживались активні дії щодо повідомлення позивача про вказаний наказ та необхідність з`явитись на роботу.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 виконане датою прийняття наказу - 09.08.2021.

За таких обставин підстави для задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за невиконання рішення суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 у період з 09.08.2021 по 17.08.2021 відсутні.

Що стосується розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з дня наступного за днем ухвалення судом рішення про поновлення на роботі 02.02.2021 до дня фактичного виконання цього рішення 08.08.2021, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов`язаним з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі, є період з 02.02.2021 по 08.08.2021 (оскільки наказ про поновлення на роботі прийнято 09.08.2021, і саме з цього дня позивачу розпочато нарахування заробітної плати).

Відтак, загальна кількість робочих днів у вказаному періоді з 02.02.2020 до 08.08.2021 становить 128 (сто двадцять вісім).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 в справі № 300/1866/20, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахованого за останні два повні місяці роботи за посадою на якій його поновлено складає 1280,32 грн. Вказане рішення є обов`язковим до виконання, а факти встановлені судом у вказаному рішення мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи.

Відтак, оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 до дня його фактичного поновлення минуло 128 робочих дні, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача становить 163880,96 грн (з розрахунку: 1280,32 грн х 128 робочих дні).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою у виконанні рішення суду про поновлення на посаді, за період з 02.02.2021 до 08.08.2021 в розмірі 163880,96 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів відповідно до чинного законодавства.

Суд відхиляє доводи відповідача в якості підстави невиконання рішення суду про те, що позивач не звертався до відповідача із відповідними заявами щодо звернення рішення до примусового виконання, оскільки норми КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткових дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відтак, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Суд вважає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його проголошення (постановлення).

Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом в постановах від 09.02.2018 року у справі №П/811/218/14, від 16.02.2018 року у справі №807/2713/13-а.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Наявною в матеріалах справи квитанцією про сплату №0.0.2290360872.1 від 05.10.2021 підтверджується сплата позивачем судового збору за подання до суду даного позову в загальному розмірі 11350,54 грн (а.с.1).

Відтак, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 1638,81 грн, що пропорційно становить 14,26 % задоволених позовних вимог від ціни позову.

В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5 ст. 134 КАС України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 5000,00 грн, позивач долучив:

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001212 від 18.08.2017 (а.с.51);

- копію ордера серії АТ№1014604 від 16.09.2021 про надання правничої допомоги позивачу у Івано-Франківському окружному адміністративному суді (а.с.52);

- договір про надання правової допомоги від 20.08.2021, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Калинчуком Романом Олексійовичем, відповідно до якого за надану правову допомогу клієнт оплачує адвокату гонорар в розмірі 5000,00 грн (а.с.53-55);

Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, суд зазначає, що відповідач не скористався правом на подання пояснення чи заперечення щодо заяви представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, є співмірними із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витрачених на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Разом з тим, згідно з вимогами частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду про часткове задоволення позову, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 713,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 по справі №300/1866/20 про поновлення на роботі за період з 02.02.2021 по 08.08.2021 у розмірі 163880 (сто шістдесят три тисячі вісімсот вісімдесят) гривень 96 копійок.

В задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 1638 (одна тисяча шістсот тридцять дев`ять) гривень 81 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 713 (сімсот тринадцять) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

відповідач: Івано-Франківська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.