Рішення № 103157135, 03.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 лютого 2022 року (09:30)Справа № 280/6889/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Держави в особі Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, буд.29А, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди внаслідок прийняття неконституційного акту,

ВСТАНОВИВ:

06.08.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Держави в особі Запорізької обласної прокуратури (далі – відповідач), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

визнати бездіяльність Запорізької обласної прокуратури, щодо неналежного розрахунку ОСОБА_1 , а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 05.10.2021 протиправною.

стягнути з Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 1 792 661,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Третього адміністративного суду від 05.10.2021 визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 № 736к щодо звільнення ОСОБА_1 та поновлено позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 30 квітня 2020 року. Зазначає, що 30.04.2020 по 05.10.2021 позивач перебував з вини Запорізької обласної прокуратури (прокуратури Запорізької області) в стані вимушено прогулу, внаслідок чого не отримував заробітну плату в належному розміру. Натомість, за змістом постанови суду апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу робочу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Тому, Третім апеляційним адміністративним судом постановлено судове рішення щодо стягнення на користь позивача з Запорізької обласної прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2020 по 05.10.2021 у розмірі 421809,78 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції не брався до уваги факт протиправної діяльності відповідача щодо нарахування працівникам прокуратуру (і зокрема позивачеві) розміру заробітної плати без врахування посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що 15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII. Відповідно до ст. ч. 1 ст. 81 Закону № 1697-VII, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. Розмір посадового окладу прокурора закріплено в ч. 3 ст. 81 цього Закону. Редакція ч. 3 ст. 81 вказаного Закону протягом часу перебування позивача на посаді прокурора зазнавала змін та містила наступні її положення. Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VІІІ від 28 грудня 2014 року (дата набрання чинності - 01 січня 2015 року) було внесено зміни до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевою бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Однак, рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Приписами ч. 3 ст. 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. На підставі викладеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.08.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 07.09.2021.

Відповідач позов не визнав та надав суду відзив на позовну заяву (вх. №50386 від 02.09.2021). Зазначає, що функції головного розпорядника щодо нижчестоящих прокуратур здійснює Офіс Генерального прокурора. На час набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України «Про Державний бюджет України», і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, відтак, відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що норма п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України втратила чинність з 26.03.2020 (дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/2018), тобто втрачає чинність не лише в частині посадових окладів, а повністю і таке рішення не має ретроактивності. Також вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ (далі - Закон № 113) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Законом №113 внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру» в частині найменування органів прокуратури. Також, посилаючись на п. 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 зазначає, що саме Закон України «Про прокуратуру» (із змінами внесеними Законом №113), а не Бюджетний кодекс України, передбачає оплату праці працівників органів прокуратури відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Відповідно до положень ст. 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмір не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Законом № 1697-VII (зі змінами внесеними Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») передбачає оплату праці працівників регіональних та місцевих прокуратур відповідно до вимог Постанови № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі – Постанова 505), яка є чинною. Так, відповідно до Постанови № 505, позивачу нараховувалась заробітна плата. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду від 07.09.2021 оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 04.10.2021.

Ухвалою суду від 04.10.2021 продовжено строк підготовчого провадження.

Протокольною ухвалою від 10.01.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 31.01.2022.

Позивач до суду не прибув, надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача також надав суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Позивач працював в органах прокуратури з 08.10.2013.

29.04.2020 прокурором Запорізької області видано наказ № 736к про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020. Підставою прийняття такого рішення в наказі зазначено рішення кадрової комісії № 1 та підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113.

Позивач оскаржив зазначений наказ у судовому порядку.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у справі № 280/3609/20 у задоволенні позовної заяви – відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі №280/3609/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 №736к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 30 квітня 2020 року та стягнуто на користь ОСОБА_1 з Запорізької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2020 по 05.10.2021 у розмірі 421809,78грн.

Вважаючи, що з 01.07.2015 заробітна плата позивача повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505 (далі - Постанова № 505) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Згідно із пунктом 6 Постанови № 505, видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

Абзацом третім пункту 9 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII, установлено, що норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VII установлено, що норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Окремими положеннями пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, чинними з 01.01.2015 згідно із змінами, внесеними Законом від 28.12.2014 № 79-VІІІ, було установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності з 15.07.2015, встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).

Частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII у первісній редакції визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Прокурорам виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу (частина шоста статті 81 Закону № 1697-VII).

З 16.07.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» від 02.07.2015 № 578-VIII, згідно із внесеними змінами частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

З 01.01.2017 частина третя статті 81 Закону № 1697-VII викладена в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016, згідно із якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, який набрав чинності 25.09.2019, визначено:

-абзац перший: до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури;

-абзац другий: після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором;

-абзац третій: за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, надаючи оцінку доводам сторін щодо нарахування заробітної плати за спірний період, суд виходить із того, що згідно із частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора).

Статтею 90 Закону №1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Окремими положеннями пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, чинними з 01.01.2015 згідно із змінами, внесеними Законом від 28.12.2014 № 79-VІІІ, було установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII, а розмір заробітної плати визначався із урахуванням Постанови № 505, яка застосовувалась із урахуванням пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

В подальшому, розміри посадового окладу працівників прокуратури, у тому числі позивача, обчислювались на підставі пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.

З 26.03.2020 окреме положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, вказує на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) та зазначає, що заподіяна шкода виникла до виявлення факту неконституційності акту, у період коли він діяв та не був визнаний неконституційним. Посилається на положення ст. 152 Основного Закону та зазначає про своє право на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акту, який визнаних неконституційним.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28.01.2021 у справі № 560/703/20.

Таким чином, до 26.03.2020 відповідач не мав підстав не враховувати як межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, так правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.

Тому, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, за період з 01.07.2015 по 26.03.2020.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладені у такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.».

Отже, до дня звільнення або переведення прокурора місцевої прокуратури діє норма Закону № 113-ІХ відповідно до якої з 25.09.2019 оплата праці працівників місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, тобто Постанови № 505.

Таким чином, з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.

Отже, у період з 26.03.2020 по 29.04.2020 (дата звільнення позивача) обласні та окружні прокуратури створені не були.

Таким чином, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, дійсній у період з 26.03.2020, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Суд звертає увагу, що положення до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX не визнані неконституційними.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення позивачу оплати праці у період з 26.03.2020 по 30.04.2020 (дата звільнення позивача) у інший спосіб, ніж встановлений п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.

Наказом від 29.04.2020 №736к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі №280/3609/20 визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 №736к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 30 квітня 2020 року.

В той же час, у задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області, яку він займав до звільнення – судом відмовлено.

У Постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 зазначено, що «…Позивач до звільнення з органів прокуратури працював у прокуратурі Запорізької області, яка відповідно до системи органів прокуратури відносилась до регіональних прокуратур. Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів регіональних прокуратурах можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації. Отже, позивач може бути переведений до Запорізької обласної прокуратури лише у випадку успішного проходження ним атестації, відповідно судом він поновлений на посаду, з якої його було звільнено, у прокуратурі Запорізької області, тобто в регіональній прокуратурі. Оскільки позивач в обласній прокуратурі не працював, то і середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи з окладу прокурора обласної прокуратури йому бути обчислений не може, оскільки повинен рахуватись за тією посадою, з якої він був звільнений…».

Як вже зазначалось судом, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, дійсній у період з 26.03.2020, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Позивача за судовим рішенням поновлено на посаді регіональної прокуратури - прокуратури Запорізької області, до Запорізької обласної прокуратури позивач переведений не був, а відтак, до нього не застосовується дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог – відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат, в тому числі витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, судом не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Держави в особі Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, буд.29А, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди внаслідок прийняття неконституційного акту, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.02.2022.

Суддя Ю.В. Калашник