Рішення № 103154756, 09.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 р. Справа № 120/10450/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Вінниці адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) про визнання протиправною та скасування постанови Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (відповідач) про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 293058 від 03.08.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки № 293058 від 03.08.2021 відносно неї застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу). На переконання позивача, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який хоч і належав позивачу на праві приватної власності, однак на момент здійснення перевірки перебував в оренді у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , відповідно до договору оренди від 01.01.2021 №1. Тому, за твердженнями позивача, вона у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої ст. 60 "Про автомобільний транспорт". За таких обставин позивач вважає прийняту відносно неї постанову протиправною та просить її скасувати.

Ухвалою від 06.09.2021 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Також цією ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

04.10.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ФОП ОСОБА_1 порушила вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу).

За наслідком встановленого порушення складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 281987 від 17.06.2021, матеріали по якому і стали підставою для винесення спірної постанови. Вважає, що, застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт Подільське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки діяло на підставі, в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Щодо відшкодування на користь позивача витрат на правову допомогу, відповідач у відзиві зазначив, що при визначенні суми такого суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з`ясувати чи були такі витрати понесені фактично та чи їх сума була обґрунтованою. Тому у відшкодування таких витрат відповідач також просить суд відмовити.

12.10.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в додатках до якої остання долучає додаткові докази на підтвердження викладених нею доводів про те, що позивач не була перевізником при здійсненні перевезення вантажу транспортним засобом, щодо якого здійснювалась перевірка. Тому наголошує на обґрунтованості своїх позовних вимог та просить суд їх задовольнити.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та здійснює господарську діяльність, пов`язану з перевезенням вантажів (КВЕД 49.41 "Вантажний автомобільний транспорт", КВЕД 52.29 “Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, КВЕД 77.12 “Надання в оренду вантажних автомобілів”).

17.06.2021 о 17:37 год. у пункті габаритно-вагового контролю а/д М-05 "Київ-Одеса" (км 452+811 посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки "DAF", моделі "FT XF 105/410", реєстраційний номер: НОМЕР_2 та причепу марки "STAS", моделі "O-34-3A", реєстраційний номер: НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 (водій).

Під час зважування зазначеного транспортного засобу виявлено факт перевезення вантажу даним транспортним засобом із перевищенням габаритних обмежень, визначених п. 22.5 ПДР України, а саме перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень:, навантаження на строєну вісь складає 26,08 т. при допустимих 22 т. (перевищення вагових обмежень -18,55%).

За результатами проведеної перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 281987 від 17.06.2021, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0063048 від 17.06.2021, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0068945 від 16.03.2021 та розрахунок від 17.06.2021 плати за проїзд та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 0063048 від 17.06.2021 на загальну суму 71,28 євро.

Вказані матеріали передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням автомобільного перевізника, тобто відповідачу.

Згідно повідомлення Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки, направленого на адресу позивача, розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт призначено на 03.08.2021.

Так, за результатами розгляду такої справи відповідачем винесено постанову від 03.08.2021 № 293058, згідно якої за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. на підставі абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач з правомірністю вказаного рішення не погоджується, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

За п. 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ), Закон України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон 30.06.1993 № 3353-XII), Закон України, Про автомобільні дороги від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон від 08.09.2005 № 2862-IV), Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 671 від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879), Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30), Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України № 1306), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з ст. 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта правопорушення.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі ст. 33 Закону від 05.04.2001 № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює перевезення вантажів.

Судом встановлено, що станом на день проведення перевірки та складання відповідного акту про виявлене порушення № 281987 від 17.06.2021, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, ОСОБА_1 дійсно являлася власником зазначеного у акті транспортного засобу.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що, 01.01.2021 між позивачем – ФОП ОСОБА_1 , як орендодавцем та ФОП ОСОБА_2 , як орендарем, укладено договір оренди вантажного автомобіля (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння, зокрема, вантажний автомобіль марки ""DAF", моделі "FT XF 105/410", реєстраційний номер: НОМЕР_2 та причепу марки "STAS", моделі "O-34-3A", реєстраційний номер: НОМЕР_3 .

Пунктами 2.1, 3.1, 3.2 Договору встановлено, що автомобіль використовуватиметься орендарем для використання перевезення вантажів. Автомобіль, що орендується, передається орендареві з моменту підписання акту-передачі. Передача автомобіля в оренду здійснюється за актом передачі.

Так, згідно акту прийому-передачі № 1 від 01.01.2021, позивач (Орендодавець) передала ФОП ОСОБА_2 (Орендар) транспорті засоби, згідно переліку, у відповідності до вищезазначеного договору оренди.

Відповідно до пункту 4.1 Договору термін дії оренди від 01.01.2021 до 31.12.2021.

Відповідно до п.5.1 Договору орендна плата встановляється в розмірі 100 грн. на місяць за один автомобіль.

В силу положень статті 799 Цивільного кодексу України, оскільки вказаний договір укладено між двома суб`єктами господарювання, тому такий договір не потребує нотаріального посвідчення та є дійсним з моменту його укладення. Аналогічна позиція із цього приводу висловлена Верховним Судом у постанові від 09.08.2019 по справі № 806/1450/16.

Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що вищезазначений транспортний засіб марки ""DAF", моделі "FT XF 105/410", реєстраційний номер: НОМЕР_2 та причепу марки "STAS", моделі "O-34-3A", реєстраційний номер: НОМЕР_3 , на момент проведення контролюючим органом перевірки – 17.06.2021 перебував у законному користуванні на умовах оренди у ФОП ОСОБА_2 , який використовував його у своїй діяльності.

Факт оплати за користування транспортним засобом за червень та липень 2021 року на користь ФОП ОСОБА_1 підтверджується копією рахунку №44 від 15.06.2021, №354 від 15.07.2021, а також платіжним дорученням №3 від 15.07.2021, які позивачем долучено до матеріалів справи.

Відтак, у матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували презумпцію дійсності укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3 договору оренди вантажного автомобіля, а тому в силу вимог статей 73-74 КАС України він є належним та допустимим доказом того, що позивач у спірних правовідносинах не був користувачем цього автомобіля, а тому не являвся автомобільним перевізником у розумінні положень Закону від 05.04.2001 № 2344-III.

При цьому суд також зауважує, що на момент складання органом контролю акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0063048 від 17.06.2021, згідно товарно-транспортної накладної №145 від 17.06.2021, яка була наявна у водія, автомобільним перевізником вантажу було саме ТОВ “УРБАН-РЕСУРС”, а не позивач.

Отже, виходячи з проаналізованих норм права та встановлених обставин справи, суд погоджується з доводами позивача про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки, ФОП ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не мала статусу автомобільного перевізника, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст. 48 Закону № 2344, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно - господарського штрафу згідно абз. 1 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону також не має.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржувана постанова відповідача № 293058 від 03.08.2021 є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно, наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Так, судом встановлено, що позивачем згідно квитанції № 0.0.2239003853.1 від 20.08.2021 АТ КБ “Приватбанк” при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., який, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн., то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та ряді постанов Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 817/1629/15, від 26.02.2021 у справі № 2а-1670/7079/11 та інші.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатським бюром “Повразюк та Партнери” в особі керуючого бюро – адвоката Повразюка Р.В. (далі – Адвокатське бюро, Адвокат) укладено Договір про надання правничої допомоги № 293058-АП від 17.08.2021 (далі – Договір).

Згідно з п. 2.1.1 Договору, Адвокатське бюро представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді, Сьомому апеляційному суді, Касаційному адміністративному суді з питань оскарження Постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про накладення адміністративно-господарського штрафу №293058 від 03.08.2021.

Пунктом 4.5. Договору встановлено, що Клієнт сплачує Адвокатському бюро за підготовку та подання позовної заяви до Вінницького окружного адміністративного суду на Постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про накладення адміністративно-господарського штрафу №293058 від 03.08.2021 та супровід адміністративної справи в суді першої інстанції фіксовану плату в розмірі 6500 грн.

Згідно з копією платіжного доручення № 281 від 19.08.2021 позивач ОСОБА_1 сплатила гонорар адвоката в сумі 6500,00 грн. за надання правничої допомоги на підставі Договору № 293058-АП від 17.08.2021.

При цьому факт отримання наданих послуг позивачем підтверджується підписаним між сторонами актом від 25.08.2021 прийому наданих послуг.

Наведене вказує на те, що витрати позивача в розмірі 6500,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце.

Разом з тим, суд зауважує, що позивачем не було надано детального опису виконаної роботи адвоката. Втім у акті від 25.08.2021 прийому наданих послуг вказано перелік робіт, які були виконані адвокатом, а саме - підготовка та подання позовної заяви до суду.

При цьому суд враховує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Як вже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи представник позивач понесла витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6500,00 грн.

Однак, з урахуванням того, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), а також за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень значної кількості судових рішень судів різних інстанцій, постановлених у справах, предмет спору та обставини в яких є подібними предмету спору та обставинам, які розглядаються у цій справі, суд вважає, що погоджений сторонами розмір понесених витрат не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Відтак, враховуючи, що предмет спору у цій справі не є складним, а справа містить лише один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а тому суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 1500,00 грн., яка відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті саме як з юридичної особи – суб`єкта владних повноважень, яка здійснює свої повноваження через утворені територіальні органи, в даному випадку Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, належить присудити понесені витрати на сплату судового збору в сумі 908 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 293058 від 03.08.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 09.02.22.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036) як територіальний орган Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження юридичної особи: пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович