Рішення № 103154747, 08.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 р. Справа № 120/16587/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Шпиківської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24.11.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Шпиківської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення 9 сесії 8 скликання Шпиківської селищної ради № 766 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу громадянам на розробку технічної документації землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок" та зобов`язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, з урахуванням правових висновків суду, наданих у судовому рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 27.07.2021 позивач в інтересах свого малолітнього сина звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 0524385200:04:000:0381, з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Печерської сільської ради Шпиківської ОТГ Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Рішенням 9 сесії 8 скликання Шпиківської селищної ради № 766 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу громадянам на розробку технічної документації землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок" відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу у зв`язку з тим, що на дану земельну ділянку, яка зазначена на графічних матеріалах за кадастровим номером 0524385200:04:000:0381, наданий дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища.

Позивач з рішенням відповідача не погоджується, вважає, що воно прийняте з непередбачених законом підстав та суперечить вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а тому підлягає скасуванню. При цьому позивач наголошує, що надання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проєкту землеустрою є лише одним з етапів у процедурі приватизації земельної ділянки та не означає позитивного рішення про її надання у власність особи.

Ухвалою суду від 29.11.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

09.11.2021 копію зазначеної ухвали та копію позовної заяви з доданими до неї документами надіслано на офіційну електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що секретарем судового засідання складено довідку про доставку електронного листа.

За змістом положень ч. 1, 2 ст. 129 КАС України текст повістки може надсилатися судом електронною поштою, факсимільним повідомленням, телефонограмою, текстовим повідомленням з використанням мобільного зв`язку на адресу електронної пошти учасника справи, номер факсу, телефаксу, телефону.

Учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.

Таким чином, суд доходить висновку, що 29.11.2021 відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження у цій справі, але своїм правом на подання відзиву не скористався.

Тому суд, керуючись вимогами ч. 6 ст. 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені позивачем доводи, суд встановив, що 27.07.2021 позивач від імені свого малолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотаннями про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 0524385200:04:000:0381, з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Печерської сільської ради Шпиківської ОТГ Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

До клопотань позивач додав викопіювання з Публічної кадастрової карти України із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, а також відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 0524385200:04:000:0381 (площа - 25,9264 га, форма власності - комунальна, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - землі запасу), в межах якої розташована бажана для позивача земельна ділянка.

Рішенням 9 сесії 8 скликання Шпиківської селищної ради № 766 від 06.08.2021 позивачу відмовлено у наданні вищевказаного дозволу, оскільки на дану земельну ділянку, яка зазначена на графічних матеріалах за кадастровим номером 0524385200:04:000:0381, наданий дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища (наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2020 № 2-14284/15-20-СГ).

Позивач не погоджуються із законністю цього рішення та вважає його протиправною відмовою у наданні його малолітньому синові дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою з метою приватизації земельної ділянки комунальної власності.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставин справи, суд керується такими мотивами.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України (незалежно від віку) на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Отже, у частині сьомій статті 118 ЗК України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки уповноваженого органу в разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Водночас аналіз наведених норм вказує на те, що законодавцем визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який розширеному трактуванню не підлягає. При цьому суб`єкт владних повноважень не може відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 у справі № 802/721/18-а.

З оскаржуваного рішення видно, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв`язку з тим, що бажана для них нього земельна ділянка розміщені в масиві земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності (кадастровий номер земельної ділянки 0524385200:04:000:0381), який передбачений для створення громадського пасовища, а тому, на думку відповідача, наявні підстав для відмови у наданні дозволу (ймовірно, через невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, хоча конкретна правова підстава для відмови, що визначена ч. 7 ст. 118 ЗК України, в оскаржуваному рішенні не зазначена та не обґрунтована).

При цьому відповідач посилається на наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2020 № 2-14284/15-20-СГ, яким Печерській сільській раді надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 25,9264 га, що розташована на території Печерської сільської ради, з метою передачі в комунальну власність для створення громадських пасовищ (код цільового призначення - 01.08).

Оцінюючи правомірність наданої відповідачем відмови, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 34 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Такі земельні ділянки набувають статусу земель загального користування населених пунктів та не можуть передаватися у приватну власність (ч. 4 ст. 83 ЗК України).

Втім, суд зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2020 № 2-14284/15-20-СГ є лише одним з етапів у процедурі оформлення громадського пасовища та ще не свідчить про фактичне створення громадського пасовища на тій земельній ділянці, щодо якої позивачем було подано клопотання, так само як і не змінює цільового призначення такої землі.

Тому, на переконання суду, відповідач неправомірно та з непередбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. При цьому суд наголошує, що невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, яка є однією з підстав для прийняття рішення про відмову у наданні такого дозволу, в даному випадку не підтверджується належними і допустимими доказами.

З огляду на викладене суд визнає рішення Шпиківської селищної ради № 766 від 06.08.2021 протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Позивач ОСОБА_1 просить суд захистити порушені права його малолітнього сина шляхом зобов`язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку технічної документації землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 0524385200:04:000:0381, з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Печерської сільської ради Шпиківської ОТГ Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З матеріалів справи видно, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2020 № 2-14284/15-20-СГ передбачено розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 25,9264 га, що розташована на території Печерської сільської ради, з метою передачі в комунальну власність для створення громадських пасовищ (код цільового призначення - 01.08).

При цьому з позовної заяви вбачається, що позивач не заперечує того, що бажана для нього земельна ділянка входить до масиву земель комунальної власності, які відводяться під створення громадського пасовища.

Таким чином, за умови, що відповідна технічна документація із землеустрою виготовлена та подана на розгляд і затвердження сесії селищної ради, або ж навіть вже затверджена, вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки.

Відтак суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача може бути зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи позивача, оцінивши надані ним докази та беручи до уваги факт не подання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправним та скасування рішення 9 сесії 8 скликання Шпиківської селищної ради від 06.08.2021 № 766 "Про відмову у наданні дозволу громадянам на розробку технічної документації землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок", яким відмовлено у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована на території Шпиківської ОТГ Тульчинського району Вінницької області, та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання такого дозволу з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення 9 сесії 8 скликання Шпиківської селищної ради № 766 від 06.08.2021 про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 0524385200:04:000:0381, з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Печерської сільської ради Шпиківської ОТГ Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Шпиківську селищну раду, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.07.2021 про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 0524385200:04:000:0381, з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Печерської сільської ради Шпиківської ОТГ Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шпиківської селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), який діє від імені свого малолітнього сина ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 12.10.2012, місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Шпиківська селищна рада (код ЄДРПОУ 04326261, місцезнаходження: вул. Ліпіна, 3, смт Шпиків, Тульчинський район, Вінницька область, 23614).

Повне судове рішення складено 08.02.2022.

Суддя Сало Павло Ігорович