Рішення № 103154705, 08.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 р. Справа № 120/14824/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Коваля Т.І., подана від імені та в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення коригування в інтегрованій картці платника податків щодо виключення відомостей про наявність у позивача податкового боргу по орендній платі за землю з фізичних осіб;

- зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у позивача податкового боргу по орендній платі за землю з фізичних осіб та пені в розмірі, нарахованому на день здійснення вказаного коригування;

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у реєстрації позивача платником єдиного податку;

- зобов`язання відповідача зареєструвати позивача платником єдиного податку другої групи з 01.07.2021.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 03.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, в якій просив зареєструвати його платником єдиного податку другої групи з 01.07.2021. Однак листом від 07.06.2021 за № 16386/6/02-32-24-13-31 податковий орган відмовив позивачу у реєстрації його платником єдиного податку у зв`язку з тим, що в інтегрованій картці платника податку міститься інформація про наявність податкового боргу з орендної плати за землю з фізичних осіб у сумі 33765,92 грн.

Позивач заперечує факт існування у нього вказаного податкового боргу та зазначає, що відсутність заборгованості підтверджується рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 120/3822/20-а, яке набрало законної сили.

Відтак позивач вважає, що відповідач допустив бездіяльність щодо виключення з інтегрованої картки відомостей про наявність у нього податкового боргу по орендній платі за землю з фізичних осіб та незаконно відмову йому у реєстрації платником єдиного податку.

Ухвалою суду від 09.11.2021 відкрито провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

29.11.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що відповідно до даних інтегрованої картки платника (далі – ІКП) за позивачем рахується податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 33765,00 грн, в тому числі основний платіж 26101,21 грн та пеня 7663,71 грн. Тому за результатами розгляду заяви позивача від 04.06.2021 (вх. № 18512) про застосування спрощеної системи оподаткування йому надано відмову за № 16386/6/02-32-24-13-31 від 07.06.2021 з посиланням на пп. 291.5.8 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України (далі – ПК України).

Відповідач звертає увагу, що податкова заборгованість позивача виникла у зв`язку з прийняттям податкових повідомлень-рішень від 30.06.2015 № 8219709 та від 01.07.2016 № 18013-0000. Такі рішення не скасовані, тоді як предметом судового розгляду у справі № 120/3822/20-а було стягнення податкового боргу, і суд відмовив у задоволенні позову через ненадання контролюючим органом доказів щодо направлення податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги на адресу позивача.

Інших заяви по суті справи не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд встановив таке.

31.07.2020 Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до суду з адміністративним позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 24458,43 грн, у тому числі 19286,93 грн – основний платіж та 5171,50 грн – пеня.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 120/3822/20-а у задоволенні вказаного позову відмовлено. При цьому суд дійшов висновку, що контролюючий орган не довів наявність у відповідача податкового боргу та що про такий борг відповідач був належним чином повідомлений відповідно до вимог ст. 59 ПК України.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 вказане рішення залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо неузгодженості спірного податкового боргу, а також зазначив, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач самостійно сплачував визначені ним у податкових деклараціях грошові зобов`язання, тоді як податковим органом такі грошові надходження неправомірно спрямовувались на погашення сум, визначених в неузгоджених податкових повідомленнях-рішеннях та нарахованої за їх несплату пеню.

03.06.2021 позивач, який перебуває на загальній системі оподаткування, звернувся до Головного управління ДПС у Вінницькій області із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, в якій просив зареєструвати його платником єдиного податку другої групи з 01.07.2021.

Листом від 07.06.2021 за № 16386/6/02-32-24-13-31 відповідач відмовив у реєстрації позивача платником єдиного податку, посилаючись на те, що згідно із відомостями ІКП у ФОП ОСОБА_1 наявний податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 33765,00 грн, в тому числі основний платіж 26101,21 грн та пеня 7663,71 грн, що унеможливлює його реєстрацію платником єдиного податку першої-третьої групи відповідно до пп. 291.5.8 п. 291.5 ст. 291 ПК України.

Не погоджуючись з правомірністю дій та бездіяльності контролюючого органу, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування платниками єдиного податку першої-третьої груп здійснюється відповідно до п. 298.1 ст. 298 ПК України.

Так, згідно з пп. 298.1.1 п. 298.1 ст. 298 ПК України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб`єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем податкової адреси заяву.

Заява подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один з таких способів:

1) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

3) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги";

4) державному реєстратору під час державної реєстрації створення юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Відповідна заява або відомості передаються до контролюючих органів у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

За змістом пп. 298.1.2 п. 298.1 ст. 298 ПК України зареєстровані в установленому порядку фізичні особи-підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація.

Відповідно до пп. 298.1.4 п. 298.1 ст. 298 ПК України суб`єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб`єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року.

Форма та порядок подання заяви встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику (п. 298.7 ст. 298 ПК України).

Відповідно до пунктів 299.1, 299.4, 299.5, 299.6 статті 299 ПК України реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

У випадках, передбачених підпунктом 298.1.2 пункту 298.1 та підпунктом 298.8.5 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, контролюючий орган, у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови, здійснює реєстрацію суб`єкта господарювання як платника єдиного податку з дати, визначеної відповідно до зазначеного підпункту, протягом двох робочих днів з дати отримання контролюючим органом заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування або отримання цим органом від державного реєстратора електронної копії заяви, виготовленої шляхом сканування, одночасно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця, якщо така заява додана до реєстраційної картки.

У разі відмови у реєстрації платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний надати протягом двох робочих днів з дня подання суб`єктом господарювання відповідної заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб`єктом господарювання у встановленому порядку.

Підставами для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно:

1) невідповідність такого суб`єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу;

2) наявність у суб`єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов`язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

3) недотримання таким суб`єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.

В силу приписів пп. 291.5.8 п. 291.5 ст. 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп: платники податків, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Суд встановив, а відповідач не заперечує, що 04.06.2021 позивач ФОП ОСОБА_1 у визначеному законодавством порядку звернувся до Головного управління ДПС у Вінницькій області із заявою встановленої форми про обрання (перехід) на спрощену систему оподаткування та просив зареєструвати його платником єдиного податку другої групи з 01.07.2021.

Відповідач відмовив позивачу у реєстрації платником єдиного податку з підстав, передбачених пп. 291.5.8 п. 291.5 ст. 291 ПК України, оскільки згідно з даними ІКП за ФОП ОСОБА_1 рахується податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 33765,00 грн, в тому числі основний платіж 26101,21 грн та пеня 7663,71 грн.

Втім, суд погоджується з доводами позивача про незаконність вказаної відмови та зазначає таке.

Системний аналіз положень п. 299.6 ст. 299 та п. 291.5 ст. 291 ПК України дає змогу дійти висновку, що підставою для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку першої-третьої груп є наявність у такого суб`єкта податкового боргу на день подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування.

Таким чином, визначальним у даному випадку є факт наявності у позивача станом на 04.06.2021 податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 33765,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.п. 15.1-15.2 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов`язання згідно з п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України – сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За змістом пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг – сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Отже, необхідною умовою для визнання суми грошового зобов`язання платника податків податковим боргом є її узгодження у встановленому законом порядку.

Разом з тим судом встановлено, що грошове зобов`язання ФОП ОСОБА_1 з орендної плати в розмірі 33765,00 грн не вважається узгодженими, а тому не є податковим боргом в розумінні вимог ПК України.

Так, вказана сума податкового зобов`язання була нарахована позивачу на підставі податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Вінницькій області від 30.06.2015 № 8219709 та від 01.07.2016 № 18013-0000.

Водночас під час розгляду справи № 120/3822/20-а встановлено відсутність доказів надсилання (вручення) ФОП ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 року № 8219709 на суму 18402,49 грн, а також відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження вручення зазначеному платнику податків рішення від 01.07.2016 № 18013-0000 на суму 19165,84 грн.

Крім того, у вказаній справі суд дійшов висновку, що податковий орган не надав належного, допустимого та достовірного доказу направлення та вручення ФОП ОСОБА_1 податкової вимоги № 1324 -23 від 04.09.2015 на суму боргу 11187,40 грн.

Відтак у підсумку за результатами розгляду справи № 120/3822/20-а суд дійшов до переконання, що контролюючий орган не довів наявність у відповідача податкового боргу з орендної плати і що про такий борг платник податків не був належним чином повідомлений відповідно до вимог ст. 59 ПК України. Незважаючи на це, сплачені платником самостійно суми зобов`язання, визначені ним у податкових деклараціях, податковий орган неправомірно спрямовував на погашення сум, визначених в неузгоджених податкових повідомленнях-рішеннях та нарахованої за їх несплату пені.

Суд враховує, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 120/3822/20-а набрало законної сили 25.05.2021 у зв`язку з прийняттям Сьомим апеляційним адміністративним судом постанови від 25.05.2021 про залишення без задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак рішенням суду, яке набуло чинності, по-перше, констатовано відсутність підстав для стягнення ФОП ОСОБА_1 податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб, який виник, зокрема, на підставі податкових повідомлень-рішень від 30.06.2015 № 8219709 та від 01.07.2016 № 18013-0000, а, по-друге, також зроблено висновки про неузгодженість визначених на підставі цих рішень грошових зобов`язань, у тому числі нарахованої пені.

Наведене підтверджується й тим, що згідно з пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючий орган вправі звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Отже, законом визначені повноваження контролюючого органу щодо стягнення в судовому порядку саме податкового богу, тобто узгодженої суми грошового зобов`язання.

Крім того, суд враховує, що статтею 102 ПКУ регламентовано строки давності у податкових правовідносинах та питання щодо їх застосування.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 102.4 статті 102 ПКУ встановлено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Таким чином, Податковим кодексом України визначено спеціальний строк для звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про стягнення податкової заборгованості – протягом 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 826/8231/15, від 06.10.2020 у справі № 1.380.2019.006990 та від 17.11.2020 у справі № 809/1086/16.

Між тим, з огляду на дати винесення податкових повідомлень-рішень від 30.06.2015 № 8219709 та від 01.07.2016 № 18013-0000, а також виходячи обставин адміністративної справи № 120/3822/20-а та наданих у ній висновків суду, є достатні підстави вважати, що строк давності, установлений пунктом 102.4 статті 102 ПК України, минув, і це додатково спростовує доводи відповідача про наявність у позивача податкового боргу з орендної плати в розмірі 33765,00 грн станом на дату подання ним заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 04.06.2021.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами позивача про неправомірність бездіяльності Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо проведення коригування в ІКП щодо ФОП ОСОБА_1 та виключення з особової картки позивача відомостей про наявність у нього податкового боргу на вказану суму після набрання законної сили рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 120/3822/20-а.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.02.2019 у справі № 825/999/17 та від 26.02.2019 у справі № 805/4374/15-а, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права товариства є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Постановою Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 819/418/15-а підтверджено правову позицію щодо належності способу захисту в суді порушеного права платника податків шляхом подання позову про коригування в інтегрованій картці платника відомостей щодо спірної суми податкового боргу.

Відтак суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ФОП ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача виключити з ІКП позивача відомостей про наявність у нього станом на 04.06.2021 (дату подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування) податкового боргу по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 33765,00 грн, в тому числі основний платіж 26101,21 грн та пеня 7663,71 грн.

Крім того, суд визнає незаконною відмову Головного управління ДПС у Вінницькій області у реєстрації позивача платником єдиного податку другої групи з 01.07.2021, зважаючи на відсутність підстав для прийняття такого рішення, передбачених пп. 291.5.8 п. 291.5 ст. 291 п. 299.6 ст. 299 ПК України.

Як наслідок, відповідача належить зобов`язати зареєструвати ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку другої групи з 01.07.2021 на підставі поданої ним заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 03.06.2021 (вх. № 18512 від 04.06.2021).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що позов є підставним та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 4540,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Разом з тим, всупереч приписам ст. 134 КАС України, позивач не надав суду належних і допустимих доказів, зі змісту яких можливо встановити обставини та порядок надання йому правової допомоги та її вартість, так само як і перевірити належність понесених позивачем витрат на таку допомогу, сплачених згідно з доданим до позовної заяви платіжним дорученням від 21.10.2021.

Крім того, позивач не надав суду акту виконаних робіт (детальний опис робіт (наданих послуг)), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України.

Водночас суд враховує, що за угодою про надання правової допомоги від 13.09.2021 в межах погодженого гонорару у розмірі 5500,00 грн адвокат надає такі юридичні послуги, як консультації та роз`яснення з правових питань, юридична експертиза документів правового характеру, що стосується справи, в якій бере участь клієнт, складання процесуальних документів (заяв, апеляційної скарги, касаційної скарги, відзивів, заперечень, клопотань), здійснення представництва інтересів клієнта в суді на всіх стадіях судового провадження, включаючи апеляційну та касаційну інстанцію тощо.

Відтак, на переконання суду, у даному випадку заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу повинен бути підтверджений детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, як це обумовлено положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України, з метою відшкодування позивачу за результатами розгляду цієї справи фактично понесених ним витрат за ті юридичні послуги, які надані саме у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними доказами склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги.

Відтак суд не вбачає достатніх правових підстав для відшкодування позивачу заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Вінницькій області, яка полягає у непроведенні коригування в інтегрованій картці платника податків – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у зв`язку з набранням законної сили рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 120/3822/20-а, шляхом виключення відомостей про наявність податкового боргу в розмірі 33765,00 грн, в тому числі основний платіж 26101,21 грн та пеня 7663,71 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області виключити з інтегрованої картки платника податків – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відомості про наявність станом на 04.06.2021 (дату подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування) податкового боргу в розмірі 33765,00 грн, в тому числі основний платіж 26101,21 грн та пеня 7663,71 грн.

Визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Вінницькій області у реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку, оформлену листом від 07.06.2021 за № 16386/6/02-32-24-13-31.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області зареєструвати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку другої групи з 01.07.2021 на підставі поданої ним заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 03.06.2021 (вх. № 18512 від 04.06.2021).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4540,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: фізична особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Коваль Тарас Іванович (ордер серії ВН № 177159 від 22.10.2021, адреса для листування: АДРЕСА_2 );

3) відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 08.02.2022.

Суддя Сало Павло Ігорович