Рішення № 103154407, 07.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 лютого 2022 р. Справа № 120/11143/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га., яка розташована на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Пунктом 4 Рішення 8 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 30.04.2021 №391, позивачу відмолено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031) та відмовлено у наданні згоди на поділ даної ділянки з тих підстав, що заявник не є землекористувачем земельної ділянки і не може бути замовником відповідної документації із землеустрою та з тих підстав, що земельна ділянка віднесена та зареєстрована як землі запасу з врахуванням рішення Вінницької міської ради від 24.12.2020 року №140.

Вважаючи, що відмова у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою суперечить положенням статті 118 ЗК України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 15.09.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

05.10.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, що позивач не є власником, заставодержателем чи користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами. Власником відповідно до відомостей ДЗК є Вінницька міська територіальна громада в особі Вінницької міської ради, тому вимоги про надання дозволу на поділ вказаної позивачем земельної ділянки є необґрунтованими. Крім того, представник відповідача звернув увагу суду, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Також, вказав, що відповідно до п. 3 рішення міської ради від 24.12.2020 року №140 до розроблення і затвердження відповідної містобудівної, землевпорядної документації, земельні ділянки зазначені в додатку до цього рішення, що не обтяжені іншими речовими правами, з відповідним цільовим призначенням відносяться до земель запасу Вінницької міської територіальної громади без зміни цільового призначення. Крім того, частина земельної ділянки з кадастровим номером 0520687300:01:006:0031 площею 6,3 га знаходиться в межах населеного пункту та передбачена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

11.10.2021 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій останній вважає доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини.

В лютому 2021 року позивач звернувся до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 0520687300:01:006:0031 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Пунктом 4 Рішення 8 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 30.04.2021 року №391, позивачу відмолено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031) та відмовлено у наданні згоди на поділ даної ділянки з тих підстав, що заявник не є землекористувачем земельної ділянки і не може бути замовником відповідної документації із землеустрою та з тих підстав, що земельна ділянка віднесена та зареєстрована як землі запасу з врахуванням рішення Вінницької міської ради від 24.12.2020 №140.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (за текстом - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Таким чином, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв`язку з перебуванням земельної ділянки в оренді іншої особи.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 0520687300:01:006:0031 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частиною шостою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ч.7 статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

За приписами статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Так, у постанові від 21.01.2021 року по справі №120/1615/20 Верховний Суд дійшов висновку, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на цій частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки.

На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина 2 статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 04.05.2020 у справі № 802/1539/17-а.

Що стосується тверджень відповідача про те, що право на звернення за погодженням на поділ земельної ділянки має користувач, заставодержатель і власник земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Частиною шостою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Разом з тим, положеннями ст. 56 Закону України «Про землеустрій» визначено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Із зазначеного, випливає, що наявність згоди власника або органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об`єднання земельних ділянок є вимогою до самої технічної документації із землеустрою.

При цьому, необхідність наявності у особи такої згоди ще при зверненні до органу місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, не передбачена положеннями Земельного кодексу та Закону України «Про землеустрій».

Посилання відповідача на відсутність згідно ст. 56 Закону України «Про землеустрій» згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності – органу уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем не є обґрунтованим, оскільки в даному випадку бажана позивачем земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, відтак, згода може бути надана Вінницькою міською радою у формі відповідного рішення.

Вказані правові висновки суду відповідають правовому висновку Верховного Суду висловленому у постанові від 21.01.2021 по справі №120/1615/20.

Судом встановлено, що земельна ділянка з якої позивач бажає отримати дозвіл на розробку технічної документації, має кадастровий номер 0520687300:01:006:0031, тобто є сформованою.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки, суд враховує положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.

У рішенні від 30.04.2021 року № 391 відповідачем наведено суперечливі аргументи, що слугували підставою для відмови у наданні позивачеві відповідного дозволу. Так, у згаданому рішенні відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, вказав на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520687300:01:006:0031, за рахунок якої позивач бажає отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою віднесена до категорії «землі запасу» (16.00).

Водночас, на переконання суду, підстави для відмови у наданні відповідного дозволу, наведені у спірному рішенні щодо того, що бажана позивачем земельна ділянка віднесена та зареєстрована як землі запасу з врахуванням рішення Вінницької міської ради від 24.12.2020 року №140 (без зміни цільового призначення), лише підтверджують безпідставність прийнятого ним рішення, адже в даному випадку помилково стверджувати про зміну цільового призначення земельної ділянки, оскільки згідно із Інформацією з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0520687300:01:006:0031 така належить до категорії земель "Землі сільськогосподарського призначення", а у клопотанні, з яким позивач звертався до відповідача, йшлося про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що відповідно до пункту а частини 3 статті 22 ЗК України є одним із видів використання земель сільськогосподарського призначення.

Відтак, за наведених підстав вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Вінницької міської ради від 30.04.2021 року № 391 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031) з метою безоплатної приватизації з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та відмови у надані згоди на поділ земельної ділянки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання відповідного дозволу, то така вимога є похідною, а тому також підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник позивача як доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду копію договору про надання правничої допомоги № 8 від 25.08.2021 року, детальний опис робіт № ГВ-00002 від 11.10.2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 111021 від 11.10.2021 року та ордер про надання правничої (правової) допомоги у Вінницькому окружному адміністративному суді від 25.08.2021 року серії ВН №189662.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 8 від 25.08.2021 року, розмір винагороди за надання правової допомоги (гонорар) сторони погодили у фіксованій сумі 5000,00 гривень.

Згідно детального опису робіт № ГВ-00002 від 11.10.2021 року, загальна вартість робіт становить 4000,00 грн.

При цьому суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Так, згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі Est/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, враховуючи конкретні обставини справи, ступінь складності справи, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 2000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, а тому на його користь слід стягнути відповідну суму за рахунок місцевого бюджету відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення 8 сесії 8 скликання Вінницької міської ради № 391 від 30.04.2021 року.

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з метою отримання земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахування правової оцінки наданої судом.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок місцевого бюджету Вінницької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Вінницька міська рада (код ЄДРПОУ: 25512617, адреса: вул. Соборна, 59, м. Вінниця, Вінницька область, 21050).

Суддя Чернюк Алла Юріївна