Рішення № 103153880, 01.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 лютого 2022 р. Справа №120/15053/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернулася його представниця до Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у цивільній справі №760/21844/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором №065-2008-1374 від 25 квітня 2008 року у сумі 97490,85 швейцарських франків, а також стягнуто в рівних частинах судовий збір в розмірі 34226,87 гривень.

18 травня 2016 року Солом`янським районним судом міста Києва видано виконавчі листи №2/760/131/16, які стягувачем (публічним акціонерним товариством "Універсал Банк") пред`явлені до виконання.

На підставі зазначених виконавчих листів відкрито виконавчі провадження №60307955 та №61626926.

16 жовтня 2019 року відповідачем прийнято постанову №60307955 про стягнення виконавчого збору за виконавчим листом №2/760/131/16, а 24 березня 2020 року відповідачем прийнято іншу постанову №61626926 про стягнення виконавчого збору за виконавчим листом №2/760/131/16.

В подальшому стягувач звернувся до Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) із заявами щодо повернення виконавчих листів від 18 травня 2016 року у зв`язку із сплатою боржником сум, що визначені у виконавчих документах.

Постановами від 13 жовтня 2021 року повернуто виконавчі листи №2/760/131/16 стягувачу.

Водночас, у зв`язку із поверненням виконавчих листів стягувачу відповідачем виведено в окремі виконавчі провадження постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року ВП №60307955 та від 24 березня 2020 року ВП №661626926.

13 жовтня 2021 року відповідачем відкрито виконавче провадження №67145196 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року ВП №60307955.

Також 13 жовтня 2021 року відповідачем відкрито виконавче провадження №67146436 щодо примусового виконання іншої постанови про стягнення виконавчого збору від 24 березня 2020 року ВП №661626926.

Представник позивача не погоджується із вказаними постановами та вказує на те, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою за таку процедуру). В свою чергу, стягувач звернувся із заявами до відповідача щодо повернення виконавчих листів без виконання, оскільки позивачем самостійно сплачено визначені виконавчими документами суми.

Також представник позивача зазначив, що за приписами Закону України “Про виконавче провадження” розмір виконавчого збору становить 10 відсотків від фактично стягнутої суми з боржника та саме з такої суми повинен обраховувати виконавчий збір державний виконавець. Однак, в ході виконавчого провадження державним виконавцем не стягнуто на користь стягувача суми боргу, а така сплачена боржником, що унеможливлює застосування згаданої норми.

Окрім того, представник позивача ставить під сумнів правильність проведеного відповідачем розрахунку щодо переведення заборгованості з швейцарських франків у національну валюту під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року.

Відтак, представник позивача вважає, що прийняті державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року ВП №60307955, про відкриття виконавчого провадження ВП №67145196 від 13 жовтня 2021 року з примусового виконання постанови ВП №60307955 від 16 жовтня 2019 року, про стягнення виконавчого збору від 24 березня 2020 року ВП №661626926 та про відкриття виконавчого провадження ВП №67146436 від 13 жовтня 2021 року з примусового виконання постанови ВП №61626926 від 24 березня 2020 року слід визнати протиправними та скасувати.

У позовній заяві також йшлося про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення виконавчого збору на підставі виконавчих документів.

Ухвалою від 09 листопада 2021 року заяву про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду.

Іншою ухвалою від 15 вересня 2021 року відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

22 грудня 2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII на відміну від Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-14 не передбачено строку на добровільне виконання вимог за виконавчим документом, а питання про стягнення виконавчого збору державний виконавець зобов`язаний вирішити одночасно з відкриттям виконавчого провадження. Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Далі відповідач зазначив, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебували виконавчі провадження №60307955 та №61626926 з примусового виконання виконавчих листів №2/760/131/16, що видані Солом`янським районним судом міста Києва 18 травня 2016 року. Вказаними виконавчими листами визначено суму боргу ОСОБА_1 в розмірі 97490,85 швейцарських франків, а також суму судового збору в розмірі 34226,87 гривень.

В рамках згаданих вище виконавчих проваджень Немирівським відділом державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) винесено дві постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року та від 24 березня 2020 року. При цьому, відповідачем у постанові про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року розмір виконавчого збору обраховано в гривнях (242264,76 гривень). Після повернення виконавчого документа стягувачу відповідачем виведено в окремі виконавчі провадження постанови про стягнення виконавчого збору, на підставі яких і відкрито виконавчі провадження №67145196 від 13 жовтня 2021 року та №67146436 від 13 жовтня 2021 року.

Так, на думку відповідача, постанови про стягнення виконавчого збору винесено відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" №1404 від 02 червня 2016 року, а тому і постанови про відкриття виконавчих проваджень від 13 жовтня 2021 року №67145196 та від 13 жовтня 2021 року №67146436 є правомірними. За наведених обставин відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року, ухваленим за результатами розгляду справи №760/21844/15-ц (провадження №2/760/131/16), позов публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено повністю. Зокрема, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором №065-2008-1374 від 25 квітня 2008 року у сумі 97490,85 швейцарських франків, а також стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" судовий збір у розмірі 34226,87 гривень.

18 травня 2016 року Солом`янським районним судом міста Києва видано виконавчі листи №2/760/131/16.

16 жовтня 2019 року Немирівським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відкрито виконавче провадження №60307955 щодо примусового виконання виконавчого листа №2/760/131/16 щодо стягнення солідарно з боржників 97490,85 швейцарських франків та того ж дня винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 242264,76 гривень.

24 березня 2020 року відповідачем відкрито виконавче провадження №61626926 щодо примусового виконання виконавчого листа №2/760/131/16 про стягнення з боржника 34226,87 гривень судового збору та того ж дня винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 3422,69 гривень.

09 вересня 2021 року стягувачем на адресу відповідача направлено заяви про повернення виконавчих листів №2/760/131/16 без виконання. Заяви отримані відповідачем 20 вересня 2021 року.

Постановами відповідача від 13 жовтня 2021 року виконавчі листи повернуто стягувачу та того ж дня відповідачем виведено в окремі виконавчі провадження постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року та від 24 березня 2020 року.

Цього ж дня 13 жовтня 2021 року відповідачем прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження №67145196 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року та №67146436 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 24 березня 2020 року.

Надаючи правову оцінку постановам державного виконавця, що оскаржуються, суд зважає на таке.

На час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на дату прийняття оскаржуваних постанов, спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Отже, оскільки предметом оскарження визначено постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року ВП №60307955, про відкриття виконавчого провадження ВП №67145196 від 13 жовтня 2021 року з примусового виконання постанови ВП №60307955 від 16 жовтня 2019 року, про стягнення виконавчого збору від 24 березня 2020 року ВП №661626926 та про відкриття виконавчого провадження ВП №67146436 від 13 жовтня 2021 року з примусового виконання постанови ВП №61626926 від 24 березня 2020 року, тому застосуванню підлягають приписи Закону №1404-VIII, який був чинний на момент винесення таких постанов.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За приписами частини 3 статті 27 Закону №1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції, що була чинною на момент прийняття постанов про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Тобто, норми Закону №1404-VIII не встановлювали залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо визначався обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнута в межах виконавчого провадження, що передбачалося Законом №1404-VIII до внесення змін іншим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VІІІ, що набрав чинності 28 серпня 2018 року.

В даному контексті суд звертає увагу на те, що аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття виконавчих проваджень щодо примусового виконання постанов про стягнення виконавчого збору.

Так, судом встановлено, що виконавчі провадження №60307955 щодо примусового виконання виконавчого листа №2/760/131/16 про стягнення солідарно з боржника 97490,85 швейцарських франків та №61626926 щодо примусового виконання виконавчого листа №2/760/131/16 про стягнення з боржника 34226,87 гривень судового збору відкрито після 28 серпня 2018 року, а тому доводи представника позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 58 Конституції України слід визнати безпідставними, адже, як під час відкриття виконавчих проваджень (16 жовтня 2019 року та 24 березня 2020 року), так і під час винесення постанов про стягнення виконавчого збору та відкриття в подальшому на підставі них інших виконавчих проваджень діяли положення частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII в редакції, згідно з якою виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відтак, оскільки станом на дату винесення оскаржуваних постанов діяла редакція Закону №1404-VIII, якою передбачалося стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, тому державним виконавцем цілком обгрунтовано при прийнятті таких застосовано відповідну редакцію Закону №1404-VIII.

З огляду на викладене посилання представника позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №640/32814/20, №420/769/19, №400/4023/19, №640/3430/19, №1340/5053/18 та №400/878/20, є безпідставним, оскільки підставою задоволення позовів у цих справах була необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 58 Конституції України та статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до Закону №1404-VІІІ.

Водночас, правове регулювання спірних правовідносин з моменту відкриття виконавчих проваджень ВП №60307955 та ВП №61626926 не змінилося, що вказує на необгрунтованість доводів представника позивача на необхідності застосування згаданої вище судової практики.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі №640/4599/21.

Таким чином, за наведених аргументів прийняті державним виконавцем постанови, що оскаржуються, не підлягають скасуванню.

Разом із тим, у позовній заяві представник позивача вказує на необгрунтованість переведення державним виконавцем заборгованості з швейцарських франків у національну валюту під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року.

Надаючи правову оцінку таким доводам, суд враховує наступне.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті визначені статтею 49 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частин 3, 4 статті 49 Закону №1404-VIII у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Кошти виконавчого збору, стягнуті під час виконання рішення про стягнення коштів в іноземній валюті, відповідно до цієї статті підлягають валютообмінній фінансовій операції, а одержані після цього кошти у гривнях зараховуються до Державного бюджету України.

Відтак, при примусовому виконанні виконавчого документа, у якому сума боргу визначена (обчислена) у іноземній валюті, державний виконавець у разі виявлення у боржника коштів у такій валюті стягує їх на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу, а якщо виконавчий документ перебуває на виконанні у приватного виконавця – на відповідний рахунок приватного виконавця. При цьому передбачено, що у разі виявлення коштів у національній валюті (в гривнях) чи у іншій валюті, що належать боржнику, в такому випадку за дорученням виконавця здійснюється купівля відповідної валюти, яка в подальшому перераховується на валютний рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Окрім того, частиною 4 статті 49 Закону №1404-VIII визначено особливості стягнення виконавчого збору у разі звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

Так, зміст цієї норми дає підстави дійти висновку, що кошти, які належить стягнути як виконавчий збір, при примусовому виконанні виконавчого документа, у якому сума боргу визначена у іноземній валюті, стягуються із боржника в тому ж самому порядку, що і основна сума боргу. Тобто, у випадку, передбаченому частиною 2 статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір обраховується виконавцем в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Таким чином, законодавцем не випадково застосовано конструкцію «в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню», не визначивши при цьому іншого способу переведення іноземної валюти в національну. А тому у разі вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання виконавчого документа, у якому сума боргу визначена в іноземній валюті, виконавцю у постанові про стягнення виконавчого збору слід визначити 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню саме в іноземній валюті. Такі кошти виконавчого збору (в іноземній валюті) стягуються виконавцем в тому ж порядку, що визначений для стягнення коштів в рахунок погашення основної суми боргу в іноземній валюті, що визначена у виконавчому документі (тобто, в порядку частини 3 статті 49 Закону №1404-VIII). І лише після стягнення таких коштів на відповідний валютний рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця такі кошти виконавчого збору відповідно до частини 4 статті 49 Закону №1404-VIII підлягають валютообмінній фінансовій операції, а одержані після цього кошти у гривнях зараховуються до Державного бюджету України.

При цьому, особливості здійснення такої валютообмінної фінансової операції визначені Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів (надалі - Положення), що затверджене постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року №216, преамбулою якого передбачено, що це Положення розроблено, зокрема й на виконання Закону України «Про виконавче провадження».

У главі 5 цього Положення йдеться про порядок примусового списання банком коштів в іноземних валютах і банківських металів з рахунків клієнтів-боржників та з рахунків банків-боржників.

Відповідно до пункту 5.2 глави 5 Положення платіжна вимога на списання подається органом державної виконавчої служби безпосередньо до банку, у якому відкрито рахунок клієнта-боржника/коррахунок банку-боржника [така платіжна вимога обов`язково має містити підпис відповідального виконавця банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування державних коштів (далі - орган казначейства), що обслуговує орган державної виконавчої служби, та відбиток штампа банку або органу казначейства, що обслуговує орган державної виконавчої служби], або через банк чи орган казначейства, що обслуговує орган державної виконавчої служби.

Згідно з пунктом 5.3 глави 5 Положення банк виконує платіжну вимогу на списання визначеного в ній виду іноземної валюти або банківського металу лише в межах наявних відповідних коштів в іноземній валюті та/або банківських металів на рахунку клієнта-боржника/коррахунку банку-боржника.

У разі відсутності коштів у цій іноземній валюті або цього виду банківських металів на рахунку клієнта-боржника/коррахунку банку-боржника банк, який обслуговує клієнта-боржника або в якому відкрито коррахунок банку-боржника, повертає платіжну вимогу на списання без виконання, а в разі їх недостатності - виконує її частково в межах наявного залишку коштів в іноземній валюті та/або банківських металів на рахунку клієнта-боржника/коррахунку банку-боржника, які зазначені в платіжній вимозі на списання.

Банк виконує платіжну вимогу на списання коштів у визначеному в ній виді іноземної валюти (з конвертацією в інший вид іноземної валюти, визначений у призначенні платежу) або платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідного виду іноземної валюти (визначений у призначенні платежу), у якій обов`язково зазначено: номер рахунку клієнта-боржника/коррахунку банку-боржника (в іноземній або національній валюті), з якого здійснюватиметься списання; номер рахунку в іноземній валюті органу державної виконавчої служби/приватного виконавця; сума та назва національної/іноземної валюти, що підлягає списанню для купівлі/конвертації. У призначенні платежу зазначається, що іноземна валюта, яка списується, підлягає конвертації на валютному ринку України в іншу іноземну валюту (її назва) або те, що за національну валюту, що списується, купується іноземна валюта (її назва) з посиланням на статтю 49 Закону України "Про виконавче провадження" та назва, номер (якщо він є) і дата видачі виконавчого документа (пункт 5.4 глави 5 Положення).

Банк, який обслуговує клієнта-боржника або в якому відкрито коррахунок банку-боржника, перераховує отримані від продажу іноземної валюти та/або банківських металів на валютному ринку України кошти в національній валюті на рахунок органу державної виконавчої служби/приватного виконавця не пізніше ніж через два робочих дні після їх зарахування на його коррахунок (пункт 5.7 глави 5 Положення).

Відтак, наведеними приписами Положення деталізовано процедуру здійснення валютообмінної фінансової операції, про яку йдеться у частині 4 статті 49 Закону №1404-VIII.

Таким чином, наведені вище положення передбачають чіткий алгоритм дій державного або приватного виконавця під час примусового виконання виконавчого документа, у якому суму боргу визначено у іноземній валюті, а також щодо стягнення в такому випадку суми виконавчого збору.

Наведені норми свідчать про те, що виконавці не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір виконавчого збору, що належить стягнути із боржника, здійснюючи конвертацію (переведення) іноземної валюти в національну.

Водночас, судом установлено, що, приймаючи 16 жовтня 2019 року постанову про стягнення виконавчого збору ВП №60307955 при примусовому виконанні виконавчого листа №2/760/131/16 про стягнення з боржників солідарно 97490,85 швейцарських франків, державний виконавець визначив 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, визначивши розмір виконавчого збору шляхом переведення (конвертації) іноземної валюти (швейцарських франків) у національну валюту (гривню), чим допустив порушення частин 3, 4 статті 49 Закону №1404-VIII.

У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив, що під час такого переведення ним враховано курс швейцарського франку в банках України, який на момент винесення відповідної постанови (тобто станом на 16 жовтня 2019 року) становив 24,85 гривень. При цьому, відзив не містить обгрунтованих пояснень щодо того, якою нормою керувався виконавець, вчиняючи такі дії.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на встановлені обставини, слід дійти висновку, що виконавець при прийнятті 16 жовтня 2019 року постанови про стягнення виконавчого збору ВП №60307955 при примусовому виконанні виконавчого листа №2/760/131/16 про стягнення з боржників солідарно 97490,85 швейцарських франків діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом №1404-VIII.

За таких обставин така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Окрім того, слід визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №67145196 від 13 жовтня 2021 року, якою відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №60307955 від 16 жовтня 2019 року, адже позовна вимога щодо визнання такої протиправною та її скасування є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що представником позивача не доведено того, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 24 березня 2020 року ВП №661626926 та про відкриття виконавчого провадження ВП №67146436 від 13 жовтня 2021 року з примусового виконання постанови ВП №61626926 від 24 березня 2020 року прийняті протиправно, а відповідачем не доведено правомірності прийняття постанов про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року ВП №60307955 та про відкриття виконавчого провадження ВП №67145196 від 13 жовтня 2021 року з примусового виконання постанови ВП №60307955 від 16 жовтня 2019 року, тому позовні вимоги слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподілу судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень та 3364,87 гривень, що підтверджується квитанціями №43107 від 02 листопада 2021 року та №68745 від 21 листопада 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, позивачем сплачено судовий збір по 908 гривень за оскарження постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №67145196 від 13 жовтня 2021 року та ВП №67146436 від 13 жовтня 2021 року, адже такі вимоги є вимогами немайнового характеру, а також сплачено судовий збір в розмірі 2456,87 гривень за оскарження постанов про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року ВП №60307955 та від 24 березня 2020 року ВП №661626926, що є вимогою майнового характеру.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що судом визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року та постанову про відкриття виконавчого провадження № 67145196 від 13 жовтня 2021 року.

А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що пропорційним до розміру задоволених позовних вимог є стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати, пов`язані із сплатою судового збору в розмірі 3340,31 гривень (908+2432,31).

Доказів понесення позивачем інших судових витрат не надано, тому відсутні підстави для відшкодування таких.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Немирівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про стягнення виконавчого збору від 16 жовтня 2019 року ВП №60307955.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділ державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про відкриття виконавчого провадження ВП №67145196 від 13 жовтня 2021 року з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №60307955 від 16 жовтня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі в розмірі 3340 (три тисячі триста сорок) гривень 31 копійку.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Немирівський відділ державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (22800, Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Немирів, вул. Шевченка, буд. 14; код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 34893443)

Повний текст рішення суду складено 01.02.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович