Рішення № 103152991, 04.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 р. Справа № 120/8997/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берестівка" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), інтереси якого представляє його представник на підставі довіреності Мусіровський Олексій Анатолійович (далі - представник позивача, ОСОБА_2 ) з адміністративним позовом Липовецької міської ради (далі – Липовецька МР, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач разом з іншими громадянами звернувся до відповідача із колективним клопотанням про надання дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, на кожного із нас окремо, на території Липовецької ОТГ (за межами населеного пункту) кадастровий номер земельної ділянки 0522283600:07:000:1023. До клопотання, як зазначено у позові, було додано всі необхідні документи. Однак, відповідач своїм рішенням від 18.06.2021 № 390 (пункт 24 рішення) відмовив у наданні такого дозволу ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Позивач вважає, що така підстава для відмови є протиправною та перешкоджає йому у реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Зокрема зазначає, що поділ та об`єднання земельних ділянок за свою суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України (далі - ЗК України), який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу. Позивач переконаний, що земельна ділянка, на яку він претендує, має бути виділена із вже сформованої земельної ділянки та їй має бути присвоєний інший кадастровий номер.

Відтак, незгода позивача із рішенням Липовецької МР від 18.06.2021 № 390, яке він вважає протиправним та просить скасувати, стала підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 30.08.2021 судом відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берестівка" (далі – СТОВ "Берестівка", третя особа). Крім того, встановлені сторонам строки для подання заяв по суті справи та витребувано у Липовецької МР усі докази та матеріали, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржуване рішення від 18.06.2021 № 390 в частині, що стосується позивача, зокрема: копію клопотання позивача з додатками до нього; належним чином засвідчені копії Договору оренди землі від 13.07.2013 № 585 та Додаткової угоди № 435 до Договору оренди землі від 13.07.2013 № 585.

17.09.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що законодавцем визначено процедуру набуття у власність або користування земельних ділянкою із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, проте, на переконання відповідача, позивачем не дотримано умови порядку подання клопотання про отримання земельної ділянки у власність.

Відповідач зазначає, що у клопотанні позивач просить надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0522283600:07:000:1023 для ведення особистого селянського господарства, тоді як відповідно до наданого викопіювання із публічної кадастрової карти цільова призначення такої земельної ділянки "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва". Тому, як зазначено у відзиві, в даному випадку має місце зміна цільового призначення земельної ділянки. Поряд із цим цільове призначення земельних ділянок, утворених в результаті поділу первісної земельної ділянки, не може змінитися, а залишається таким, як і у первісної до поділу земельної ділянки.

Липовецька МР звертає увагу суду, що проект землеустрою та технічна документація із землеустрою є різними за своєю суттю документами із землеустрою та не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Порядок зміни цільового призначення земельної ділянки інший від порядку виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки.

Також відповідач звертає увагу, що заява землекористувача СТОВ "Берестівка" про відсутність заперечень щодо вилучення земельної ділянки на користь конкретно визначених людей за своєю суттю відрізняється від згоди землекористувача на вилучення з користування земельної ділянки та не може ототожнюватися.

З огляду на вказане, на переконання відповідача, під час прийняття оскаржуваного рішення, Липовецька МР діяла в межах чинного законодавства, не порушуючи права та інтереси позивача.

До відзиву відповідач долучив витребувані судом докази.

Інших заяв по суті справи від учасників процесу до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що ОСОБА_1 разом з іншими громадянами звернувся до Липовецької МР колективним клопотанням від 31.05.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, на кожного окремо, на території Липовецької ОТГ (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 0522283600:07:000:1023, або надання мотивованої відповіді.

За наслідком розгляду вказаного клопотання пунктом 24 рішення 15 сесії 8 скликання Липовецької МР №390 від 18.06.2021 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0522283600:07:000:1023 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,00 га, що розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), у зв`язку з тим, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту “б” ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Так, аналіз положень частин 6 та 7 статті 118 ЗК України вказує на те, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Отже, аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Визначаючись щодо правомірності оскаржуваного рішення, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звернувся до Липовецької МР із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, орієнтовним розміром 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0522283600:07:000:1023, яка знаходиться на території Липовецької ОТГ (за межами населеного пункту).

До клопотання позивач додав викопіювання із публічної кадастрової карти, з бажаним місцем розташування земельної ділянки з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522283600:07:000:1023, код цільового призначення - 01.01 "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

В розумінні абзацу 15 статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (далі - Класифікація № 548). Так, у Класифікації № 548 землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (01.01), ведення особистого селянського господарства (01.03).

Суд звертає увагу, що у клопотанні позивач просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0522283600:07:000:1023 для ведення особистого селянського господарства (01.03).

В ході розгляду справи судом з`ясовано та з публічної кадастрової карти встановлено, що бажана для позивача земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер: 0522283600:07:000:1023; площа - 8,1036 га; цільове призначення - (01.01) "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

Таким чином, судом встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка, з метою отримання якої у власність позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, має інше цільове призначення.

У разі надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою цільове призначення бажаної земельної ділянки підлягатиме зміні з (01.01) "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" на (01.03) "для ведення особистого селянського господарства".

Положеннями ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки, у тому числі шляхом поділу чи об`єднання у разі зміни цільового призначення.

Такий висновок також узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Крім того, положення статті 123 ЗК України визначають, що органами місцевого самоврядування рішення про надання земельних ділянок комунальної власності із зміною її цільового призначення приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок.

Суд зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. І у випадку зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок має бути розроблено саме проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №314/6175/16-а від 11.12.2019.

Таким чином оскільки позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, а не розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що суперечить вимогам статті 50 Закону України “Про землеустрій”, статті 20 ЗК України, тому відмова відповідача у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є правомірною.

Про необхідність складання проекту землеустрою та застосування подальшої відповідної процедури у разі переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу висловлено і Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 у справі N 806/5308/15.

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Липовецької МР від 18.06.2021 № 390 (у відповідній частині - пункт 24), яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, прийняте відповідачем у межах та у спосіб, передбачений законодавством, а тому підстав для його скасування суд не вбачає.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Інші ж аргументи жодним чином не відображаються на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинули на результат розгляду даної справи.

Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач у межах спірних правовідносин діяв у відповідності до положень діючого законодавства. За таких обставин заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 04.02.22.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957);

Третя особа: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берестівка" (вул. Лесі Українки, 10, с. Берестівка, Липовецький район, Вінницька область, 22534, ЄДРПОУ 95494613).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович