Рішення № 103151619, 18.01.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/14669/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

05.11.2021 до Полтавського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідно до якого просять:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з дати припинення та виплачувати на визначений пенсіонерами банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова відповідача в поновленні виплати пенсії є протиправною, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою від 09.11.2021 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

14.12.2021 представником позивача усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 09.11.2021.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що вказану позовну заяву вважає необґрунтованою та безпідставною, посилаючись на те, що представником позивача разом із заявою не надано належного посвідчення особи позивача, як того вимагає п. 2.9 Порядку №22-1.

За приписами статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до суду від учасників справи не надходило.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач є громадянином України та з 27.11.1986 позивачу призначена пенсія за віком.

Судом встановлено, що у липні 2005 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку із чим виплату їх пенсій припинено.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.08.2015 у справі № 537/3097/15-а зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплату пенсій за віком з 30.05.2012 у розмірах відповідно до чинного законодавства.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 28.10.2016 зобов`язано Кременчуцьке об`єднане управління пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розмір пенсій за віком з 30.05.2012 із застосуванням підвищень, індексацій, надбавок, доплат, передбачених законодавством як непрацюючим пенсіонерам, дітям війни.

16.12.2019 позивачі звернулися до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою щодо повідомлення підстави нездійснення перерахунку розміру пенсії відповідно до ст. 27, ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та не проведення осучаснення пенсій з 01.10.2017 відповідно до пенсійної реформи України.

Листами від 03.01.2020 № 6625/Л-02 повідомлено заявників про те, що оскільки постанова Крюківського районного суду м. Кременчука від 28.10.2016 не містить зобов`язань перерахувати розмір пенсії відповідно до ст. 27, ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та осучаснення пенсій з 01.10.2017, то підстав для такого перерахунку немає.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду Полтавської області від 03.07.2020 по справі № 440/1071/20 адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нездійснення перерахунку розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до норм пенсійного законодавства України. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.05.2017, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", здійснити виплату пенсії з врахуванням раніше виплачених сум. Вказане рішення набрало законної сили 24.09.2020 року.

14.06.2021 року позивачі звернулись ло Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявами про поновлення виплати пенсій.

Листом від 07.07.2021 року № 6544-5085/КО-02/8-1600/21 що пенсійні виплати позивачам призупинені з 10.06.2020 року в зв`язку із закінченням дії паспортів.

Не погоджуючись із вказаними діями, позивачі звернулися до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із частиною першою статті 7 згаданого Закону загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою та другою статті 49 цього Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Дослідивши матеріали пенсійної справи позивача, суд дійшов висновку про безпідставність припинення відповідачем виплати пенсії, виходячи з наступного.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами /частина 3 статті 25 Конституції України/.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто громадянин України, проживаючи за кордоном, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Такої ж правової позиції підтримується і Верховний Суд /постанови від 27.02.2018 у справі №127/20588/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72505838), від 18.07.2018 у справі №263/3644/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75424710), від 17.08.2018 у справі №667/1514/16-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566)/.

Згідно правової правовій Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2020 року в справі 815/1226/18, а саме:

"62. Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

63. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає нарахованою в момент призначення пенсії і залишається такою (нарахованою) до її чергової зміни.

64. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

65. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

66. Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

67. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

68. При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

69. Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

70. Велика Палата Верховного Суду також окрему увагу звертає на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

71. Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі Пічкур проти України не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії презумпції знання закону, тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

72. Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

73. Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

74. У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

75. На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

76. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України. Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

77. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

78. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

79. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

80. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції."

Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 рішення у справі "Пічкур проти України", що набрало статусу остаточного 02.02.2014, також зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України /пункт 51/.

Наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права /пункт 54/.

Таким чином, невнесення Верховною Радою України відповідних змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.08.2018 №25-рп/2009 та нератифікація угоди між Урядом України та Урядом Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати пенсії особі, яка проживає за кордоном.

Не може бути підставою припинення виплати пенсії і відсутність у позивача документів, що засвідчують її місце проживання (реєстрації) на території України відповідно до пунктів 2.9 та 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25 листопада 2005 року /далі Порядок №22-1/.

Так, наведений у частині 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, про що зазначив Верховний Суд у постановах від 13.03.2018 у справі №235/4162/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72721615), від 24.04.2018 у справі №225/3766/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 73610990).

Вказаний перелік передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Підставою для зупинення виплати пенсії позивачу відповідач зазначає терміну дії паспортів.

Позивачі є громадянами України, на підтвердження чого надано засвідчені копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий 02.06.2020, термін дії паспорту для виїзду за кордон до 02.06.2030, НОМЕР_2 , виданий 02.06.2020, термін дії паспорту для виїзду за кордон до 02.06.2030.

Пунктом 1.5. Порядку 22-1 передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Відповідно до п. 2.8. Порядку 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Згідно п. 2.9. Порядку 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1, на яку посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та будь-яким іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України.

Також, суд зазначає, що відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України не позбавляє громадянина України гарантованих прав та не ставить особу у положення, коли він позбавляється громадянства. Наявність паспорта громадянина України для виїзду за кордон не робить такий паспорт не чинним. Крім того, строк дії закордонного паспорта не впливає на можливість встановлення особи, її громадянства та цивільної дієздатності.

При цьому, суд зазначає, що позивач не подавав клопотання про вихід з громадянства України та має такі ж самі права, як громадяни, які постійно мешкають на території України.

Суд зазначає, що позивач через свого представника звернувся до територіального органу Пенсійного фонду (вжив активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте останній дій по відновленню пенсії не вчинив.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що належним та достатнім способом захисту прав позивачів є визнання протиправною відмови в поновленні виплати пенсії позивачам та зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії позивачам, з моменту припинення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають у задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачі при зверненні до суду сплатили судовий збір у розмірі 1816 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про задоволення позовних вимог фізичної особи, понесені позивачами судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 1816 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м.Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити та виплачувати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 пенсію з дати припинення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривні).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривні).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривні).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко