Рішення № 103151182, 18.01.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/16306/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянув у порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Під час розгляду справи суд,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить:

- визнати протиправними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Тригубенко Ірини Юрїївни в межах виконавчих проваджень ВП №60947596 та ВП №60948393 з виконання рішення господарського суду Полтавської області від 7 травня 2018 року шляхом примусових дій /стягнення/ шляхом вилучення нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 та передачі його державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (вул. Вінницька, 14/39, м. Київ, 03151, код 24308300) в експлуатацію;

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Тригубенко Ірини Юрїївни в межах виконавчих проваджень ВП № 60947596 та ВП № 60948393 відносно нездійснення повідомлення позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя та неотримання від позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя письмової згоди іпотекодержателя на стягнення на заставлене майно та зобов`язати здійснити повідомлення позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя та отримати від позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя письмову згоду іпотекодержателя на стягнення на заставлене майно шляхом вилучення нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 та передачі його державному підприємству Міністерства оборони України “Укрвійськбуд” (вул. Вінницька, 14/39, м. Київ, 03151, код 24308300) в експлуатацію;

- визнати протиправною та неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Тригубенко Ірини Юрїївни в межах виконавчих проваджень ВП № 60947596 та ВП № 60948393 з виконання рішення господарського суду Полтавської області від 7 травня 2018 року та зобов`язати повернути виконавчі документи стягувачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчі дії в межах виконавчих проваджень ВП № 60947596 та ВП № 60948393 з виконання рішення господарського суду Полтавської області від 7 травня 2018 року здійснюються без повідомлення позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя та без отримання від позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя письмової згоди на стягнення на заставлене майно.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вимоги позовної заяви не визнав та у задоволенні позову просить відмовити. Пояснив, що на виконанні підрозділу перебувають накази Господарського суду Полтавської області, відповідно до яких судом вирішено витребувати шляхом вилучення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" нерухомого майна у вигляді визначених приміщень у будинку АДРЕСА_2 (частки нежитлового приміщення) та передати Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в експлуатацію. З метою виконання вказаних судових рішень державним виконавцем неодноразово направлялися боржнику, ТОВ "Укрінвест-груп" повідомлення про призначення примусових дій та у відповідні дати вчинялися виходи до об"єкту нерухомості з метою вилучення його та передачі представникам стягувача. Виконавчі дії вчиняються у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження".

05.01.2022 судом отримано пояснення третьої особи, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" підтримало позовні вимоги, посилаючись на те, що виконавчі дії в межах виконавчих проваджень ВП № 60947596 та ВП № 60948393 з виконання рішення господарського суду Полтавської області від 7 травня 2018 року здійснюються без повідомлення позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

17.12.2019 Господарським судом Полтавської області на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 07.05.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 у справі № 917/154/15 було видано два накази № 917/154/15 щодо витребування шляхом вилучення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" (вул. Шевченка, 52, м. Полтава, 36039, код 34412262) нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 :

загальною площею 66,5 кв.м., реєстраційний номер 820709353101, а саме: по підвалу-сходи 8 площею 7,1 кв.м., підсобне Приміщення 8-А площею 5,1 кв.м., коридор 9 площею 3,5 кв.м., роздягальня 9-А площею 1,4 кв.м., вбиральня 9-Б площею 1,8 кв.м., торгова зала 14 площею 40,8 кв.м., коридор 15 площею 6,8 кв.м., що складають 7/100 частки даного нежитлового будинку та передачі державному підприємству Міністерства оборони України "Укрінвест-груп" (вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в експлуатацію;

загальною площею 364,7 кв.м., реєстраційний номер 11591891, а саме: по першому поверху- сходи 1 площею 17,6 кв.м., по другому поверху-сходи 1 площею 19,4 кв.м., кабінет 2 площею 7,3 кв.м., кабінет 3 площею 9,1 кв.м., кабінет 6 площею 17,9 кв.м., кабінет 7 площею 15,0 кв.м., коридор 8 площею 48,7 кв.м., вбиральню 9 площею 2,7 кв.м., коридор 10 площею 2,2 кв.м., вбиральню 10-А площею 2,0 кв.м., теплогенераторна 11 площею 7,6 кв.м., кабінет 13 площею 17,7 кв.м., кабінет 14 площею 15,9 кв.м., кабінет 15 площею 15,6 кв.м., кабінет 16 площею 5,8 кв.м., кабінет 17 площею 21,1 кв.м., кабінет 18 площею 18,6 кв.м., кабінет 20 площею 30,4 кв.м., кабінет 21-А площею 13,6 кв.м., кабінет 21 площею 24,0 кв.м., кабінет 25 площею 20,8 кв.м., кабінет 28 площею 31,7 кв.м., що складають 37/100 частки даного нежитлового будинку та передачі державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в експлуатацію.

Вказані накази направлено на примусове виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито 12.08.2020 року виконавче провадження ВП №60948393 з виконання наказу №917/154/15, виданого 17.12.2019 Господарським судом Полтавської області.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито 12.08.2020 року виконавче провадження ВП №60947596 з виконання наказу №917/154/15, виданого 17.12.2019 Господарським судом Полтавської області.

Не погоджуючись з тим, що державним виконавцем виконавчі дії в межах виконавчих проваджень ВП № 60947596 та ВП № 60948393 з виконання рішення господарського суду Полтавської області від 7 травня 2018 року здійснюються без повідомлення позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя та без отримання від позивача ФОП ОСОБА_1 як іпотекодержателя письмової згоди на стягнення на заставлене майно позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 2 КАС України установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII року виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

У відповідності з ч. 1 ст. 14, ч. 1, 2 ст. 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі ст. 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, п. 6, 8 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За ч. 1, 2 ст. 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У частині 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частина 1 ст. 287 КАС України установлює, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Так, після надходження на виконання наказу господарського суду приватний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб.

Коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а приватний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні приватний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі приватний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 826/14603/17.

Крім того, постановою Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 320/6459/19 визначено, що оскільки ГПК України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не є ні стороною, ні іншим учасником спірного виконавчого провадження, які відповідно до вимог ч. 1 ст. 339 ГПК України, ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII мають право оскаржити рішення державного виконавця до господарського суду.

Характер установлених спірних правовідносин, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень державного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 520/7497/2020.

Надаючи оцінку твердженню позивача про порушення його прав діями та бездіяльністю державного виконавця, вчиненими в межах виконавчих проваджень ВП № 60947596 та ВП № 60948393 з виконання рішення господарського суду Полтавської області від 7 травня 2018 року суд виходить з наступного.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі № 800/541/16 підкреслено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:

- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права;

- пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

- є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

– порушений суб`єктом владних повноважень.

Такі критерії визначені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 9901/216/19.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №295/14795/16-а, від 23.11.2018 у справі №296/10121/17, від 29.01.2019 у справі №826/10853/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 15.04.2020 у справі №818/294/18.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року справа №1340/4630/18, від 27.04.2020 у справі №826/17354/17 .

Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах у вигляді визнання протиправними дій та бездіяльності державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, на думку суду, не є належним та ефективним.

Стосовно посилань позивача на порушення державним виконавцем положень статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" суд зазначає таке.

Аналіз правових норм Закону України "Про іпотеку" та статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави для висновку про те, що спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України "Про іпотеку").

Отже, за відсутності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або виконавчого напису нотаріуса при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень слід виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження", а тому посилання позивача на порушення пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки є передчасним.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною у постанові від 31.01.2019 у справі № 826/11049/16.

Посиланню позивача на те, що він є орендарем спірних приміщень, а тому має право на заявлення негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні права користування майном суд залишає не дає оцінки, адже розгляд такого позову здійснюється поза межами адміністративного судочинства.

Крім того, суд враховує, що правовідносини щодо виконання рішення господарського суду Полтавської області від 7 травня 2018 року межах виконавчих проваджень ВП № 60947596 та ВП № 60948393 неодноразово були предметом судового розгляду.

Так, у постанові від 11.12.2020 у справі № 917/154/15 за позовом Заступника військового прокурора Полтавського гарнізону, м. Полтава, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" та інших Верховний Суд підтримав висновки судів першої та другої інстанцій про те, що повернення наказів Господарського суду Полтавської області від 17.12.2019, виданих на виконання рішення суду від 07.05.2018 у справі №917/154/15, не відкриття виконавчих проваджень та, як наслідок, не здійснення ефективного примусового виконання судового рішення є неправомірним та порушує права Стягувача (у тому числі – й у відношенні майна, яке підлягає витребуванню) та нівелює рішення суду першої інстанції, оскільки Стягувач не зможе здійснювати функцію щодо фізичного володіння та користування (експлуатації) таким майном.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (пров. Стешенка, 6, м. Полтава, 36023), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" (вул. Шевченка, 52, м. Полтава, 36039) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий суддя К.І. Клочко