Рішення № 103151037, 04.02.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2022 р. № 400/13679/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Ярощук В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу,

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020,

про:визнання протиправним та скасування рішення від 06.10.2021 № 143750001475 із змінами, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31 грудня 2021 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – відповідач) про:

визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 06.10.2021 № 143750001475 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу;

зобов`язати відповідача врахувати позивачці періоди роботи у колгоспі «Радянська Україна» з 20.08.1977 по 01.09.1978, з 02.08.1984 по 12.03.1985, з 07.08.1985 по 10.08.1987, у «Сакському РайПо» з 06.08.1988 по 22.08.1991, у професіонально-технічному училищі № 36 м. Євпаторія АР Крим, з 01.09.1978 по 30.07.1980 та період знаходження в статусі безробітного з 16.10.1998 по 19.05.1999 до страхового стажу у призначенні пенсії за віком.

Позов обґрунтовано позивачкою тим, що відповідачем протиправно не включено до її страхового стажу вищезазначені періоди роботи. Внаслідок цього відповідач виніс рішення від 06.10.2021 № 143750001475 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. На підставі частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) Суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

27.07.2021 позивачка звернулася до відповідача із заявою за призначенням пенсії за віком. Рішенням відповідача від 03.08.2021 № 143750001475 позивачці було відмовлено.

30.09.2021 позивачка повторно звернулась до відповідача із заявою за призначенням пенсії за віком. За результатами розгляду цієї заяви відповідачем прийнято рішення від 06.10.2021 № 143750001475 про відмову їй у призначені пенсії за віком.

Як зазначено в листі відповідача від 24.11.2021 № 1400-0304-8/77847 (а.с. 11), позивачці було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що право на призначення пенсії за віком мають жінки, які народилися з 01.10.1960 по 31.03.1961, після досягнення 59 років 06 місяців в період з 01.01.2020 по 31.12.2020, за наявності страхового стажу не менше 27 років. Страховий стаж для визначення права на пенсію за віком, обчислений за період протягом 1982 року – липня 2020 року, становить 24 роки 10 місяців 16 днів.

До страхового стажу не враховано період навчання в професіонально-технічному училищі № 36 м. Євпаторія з 01.09.1978 по 30.07.1980, оскільки в дублікаті диплому НОМЕР_1 від 30.07.1980 виправлення року вступу до навчального закладу не завірено належним чином та відсутній підпис заступника директора.

Також до страхового стажу не враховано періоди роботи у колгоспі «Радянська Україна» з 20.08.1977 по 01.09.1978, з 02.08.1984 по 12.03.1985, з 07.08.1985 по 10.08.1987 та періоди роботи у «Сакському РайПо» з 06.08.1988 по 22.08.1991, оскільки відповідні довідки видані органами влади, що знаходяться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим.

Вважаючи рішення відповідача від 06.10.2021 № 143750001475 про відмову їй у призначені пенсії за віком протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Так, позивачка переконана, що цим рішенням відповідача порушено її право на призначення та отримання пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом тридцять шостим статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» установлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.

Тому страховий стаж за період до 01.07.2000 обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування.

Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV цей Закон набирав чинності з 01.01.2004.

Всі періоди роботи позивачки, які на її переконання, відповідач протиправно не врахував до страхового стажу охоплюються періодом до 01.07.2000.

Таким чином, ці періоди роботи позивачки можуть бути зараховані до страхового стажу на підставі документів і в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктами «а» і «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується також відповідно:

будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, відповідні періоди роботи позивачки у «Сакському РайПо», у колгоспі «Радянська Україна», одержання допомоги по безробіттю та навчання у професіонально-технічному училищі № 36 м. Євпаторії відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» можуть бути зараховані до страхового (трудового) стажу на підставі документів, що їх підтверджують.

Що стосується документів, які підтверджують період одержання позивачкою допомоги по безробіттю з 16.10.1998 по 19.05.1999, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Поряд з цим, ні в оскаржуваному позивачкою рішенні відповідача від 06.10.2021 № 143750001475 (а.с. 26), ні у листі-відповіді відповідача від 24.11.2021 № 1400-0304-8/77847 (а.с. 11) нічого не зазначено про те, що позивачка просила відповідача врахувати період одержання допомоги по безробіттю до страхового стажу. У цих документах відсутні відомості про те, що відповідач відмовив позивачці врахувати зазначений період до страхового стажу.

Юридичний факт відмови відповідача у врахуванні періоду одержання допомоги по безробіттю до страхового стажу позивачки не підтверджується матеріалами справи.

Тому суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідача врахувати позивачці до страхового стажу у призначенні пенсії за віком період знаходження її в статусі безробітної з 16.10.1998 по 19.05.1999.

Що стосується документів, які підтверджують період навчання у професіонально-технічному училищі № 36 м. Євпаторії суд встановив таке.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637), передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідач не врахував позивачці відповідний період навчання на тій підставі, що дублікат диплому НОМЕР_1 від 30.07.1980 (а.с. 13) має виправлення року вступу до навчального закладу, що не завірене належним чином, та відсутній підпис заступника директора.

Суд встановив, що на першій сторінці диплому НОМЕР_1 від 30.07.1980 (а.с. 13) дійсно має місце факт виправлення року вступу. Проте, на другій сторінці, що містить ідентичну інформацію про періоди навчання позивачки, рік вступу не виправлений і є таким же: « 1978». Датою закінчення навчального закладу на обох сторінках диплома вказано 30.07.1980.

Також у записі № 2 трудової книжки позивачки (а.с. 14, зворотній бік) без будь-яких виправлень написано, що вона звільнена з посади вихователя у зв`язку зі вступом на навчання 01.09.1978.

Таким чином, суд встановив, що позивачка дійсно навчалась у професіонально-технічному училищі № 36 м. Євпаторії з 01.09.1978 по 30.07.1980.

Як наслідок, не врахування позивачем цього періоду до страхового стажу позивачки є протиправним.

Що стосується документів, які підтверджують період роботи позивачки у колгоспі «Радянська Україна» з 20.08.1977 по 01.09.1978, з 02.08.1984 по 12.03.1985, з 07.08.1985 по 10.08.1987 та в «Сакському РайПо», суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Порядок № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Проте, колгосп «Радянська Україна» і «Сакське РайПо» знаходились на території Автономної Республіки Крим, яка на сьогодні є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих території.

На тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина (частина перша статті 4 Закону № 1207-VII).

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створенні, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/особами, передбаченими частиною другою цієї статті є недійсним і не створює правових наслідків.

Тому усі документи, що додані позивачкою до позовної заяви, і які видані органами, які розташовані на тимчасово окупованій території (а.с. 16-25), є недійсними і не створюють правових наслідків.

Оскільки документом, що належним чином підтверджує зазначені стажі роботи позивачки є її трудова книжка (а.с. 14, 15), тому згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідні періоди роботи підлягають зарахуванню до її страхового стажу, а саме: період роботи позивачки у колгоспі «Радянська Україна» з 20.08.1977 по 01.09.1978, з 02.08.1984 по 12.03.1985, з 07.08.1985 по 10.08.1987 та в «Сакському РайПо».

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що рішення відповідача від 06.10.2021 № 143750001475 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » (а.с. 26) є протиправним і підлягає скасуванню.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відтак до страхового стажу враховується не весь період роботи позивачки в колгоспі «Радянська Україна», а лише той, коли вона брала трудову участь в громадському господарстві.

Однак отримати довідку про періоди такої трудової участі позивачка не має з об`єктивних підстав, оскільки колгосп «Радянська Україна» знаходився на території, яка на сьогодні є тимчасово окупованою.

Порядок підтвердження трудової участі в колгоспі, що знаходився на території, яка на сьогодні є тимчасово окупованою, законодавством не врегульований. Встановити його також не можливо з об`єктивних причин і шляхом опитування свідків згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 № 18-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 за № 1231/13105 – свідок a priori не може пам`ятати через 30-35 років конкретну кількість днів у році, яку відпрацював той чи інший член колгоспу.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).

У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Суд встановив, що зобов`язання судом відповідача врахувати позивачці періоди у колгоспі «Радянська Україна» не призведе до врахування цього періоду роботи до страхового стажу, оскільки у відповідача будуть відсутні дані про фактичний час роботи позивачки у колгоспі. Поряд з цим, у позивачки відсутні будь-які правові можливості отримати такі відомості, що обумовлені обставинами, які від неї не залежать (тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищенаведене та те, що документально можливо підтвердити виключно періоди роботи позивачки в колгоспі, суд вважає за необхідне з метою гарантування дотримання і захисту прав, свобод, інтересів позивачки вважати, що у позивачки під час роботи в колгоспі були відсутні періоди, коли вона не виконувала без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача врахувати всі періоди роботи позивачки у колгоспі «Радянська Україна», які зазначені в її трудовій книжці, вважаючи їх часом роботи фактичної тривалості.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Квитанцією від 17.12.2021, що міститься в матеріалах справи (а.с. 1), підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 908,00 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020; код ЄДРПОУ: 13844159) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 06.10.2021 № 143750001475 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 »

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020; код ЄДРПОУ: 13844159) врахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до страхового стажу при призначені пенсії за віком періоди:

роботи у колгоспі «Радянська Україна» з 20.08.1977 по 31.08.1978, з 02.08.1984 по 12.03.1985, з 07.08.1985 по 10.08.1987, вважаючи їх часом роботи фактичної тривалості;

роботи у «Сакському РайПо» з 06.08.1988 по 22.08.1991;

навчання в професіонально-технічному училищі № 36 м. Євпаторії з 01.09.1978 по 30.07.1980.

4. У позові в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області врахувати ОСОБА_1 до страхового стажу при призначенні пенсії за віком період знаходження в статусі безробітної з 16.10.1998 по 19.05.1999 відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020; код ЄДРПОУ: 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 (нуль) копійок.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду (адреса: проспект Гагаріна, 19-21, м. Одеса, 65039).

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 04 лютого 2022 року