Рішення № 103147130, 20.01.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/12630/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року зал судових засідань №6

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

представника позивача Хоми М.В.,

представника відповідача Тістечка Ю.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку загального позовного провадження справу за позовом приватного підприємства “Ківшсервіс” до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення

в с т а н о в и в :

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного підприємства «Ківшсервіс» код ЄДРПОУ 36763419, місцезнаходження: 80500, Львівська обл., Буський р-н, м.Буськ, вул.Довбуша, 14Г до Галицької митниці Державної митної служби України код ЄДРПОУ 43348711, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1, в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2021/000003/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209150/2021/0007.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, приймаючи рішення про коригування митної вартості товару за резервним методом відповідач не обґрунтував необхідності витребування додаткових доказів. Вказує на те, що розбіжності між примірниками договору, складеними українською та німецькою мовами, на підставі якого відбувалося ввезення продукції є незначними. Вважає, що витребування контролюючим органом специфікації до контракту з підстав не зазначення в останньому умов стосовно термінів його виконання в частині оплати за поставку є помилковим, оскільки термін оплати за товар не впливає на митну вартість відповідного товару. Звертає увагу суду на те, що оскаржуване рішення митного органу є необґрунтованим, зважаючи на те, що контролюючий орган не навів пояснень щодо зроблених коригувань, а лише вказав номери і дати митних декларацій, які були взяті за основу для розрахунку коригування суми митної вартості. Посилається також на те, що спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (далі - АСАУР) носить виключно рекомендаційний характер та не є безумовною підставою вважати, що заявлена декларантом митна вартість є помилковою.

27.08.2021 до суду від представника позивача надійшов відзив, у якому він проти позову заперечив повністю. Наполягає на правомірності спірних рішень. Вказує, що не подання специфікацій та не зазначення термінів оплати у відповідності до умов конкретного зовнішньоекономічного договору впливає на визначення митної вартості товару, який поставляється. Посилається на те, що відсутність відомостей стосовно термінів оплати за контрактом фактично дозволяє контрагентам не виконувати відповідні зобов`язання, зокрема, щодо оплати за продукції. Також зауважує, що платіжне доручення від 26.01.2021, яке надане позивачем стосується виключно укладеного контракту та не містить відміток банківської установи, що унеможливлює встановити чи намір оплати стосувався оцінюваного товару. Як наслідок, вважає, що з огляду на не подання декларантом витребуваних контролюючим органом доказів, відповідач правомірно здійснив коригування митної вартості поставленого товару.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення, відповідач також посилається на те, що тягар доказування дійсної суми відповідної продукції покладається на декларанта, тобто позивачу необхідно довести, що заявлена ним у митній декларації фактурна вартість є належною та не викликає сумнівів у правильності її обчислення.

13.09.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримані повністю. Вважає доводи представника відповідача необґрунтованими. Повторно вказує на безпідставність витребування специфікації до контракту від 12.03.2019, зважаючи на те, що позивач, здійснюючи митне оформленні ввізної продукції, долучав інвойс, який є належним підтвердженням ціни товару.

Зазначає про те, що, користуючись правом на подання додаткових доказів, позивач надав контролюючому органу копію платіжного доручення з відміткою банку разом із супровідним листом від 16.04.2021, однак відповідач лише формально відреагував на вжиті представником відповідача заходи щодо подання додаткових документів та залишив оскаржуване рішення без змін.

Акцентує увагу суду на тому, що банківські платіжні документи подаються разом з митною декларацією у випадку сплати рахунку. Водночас з огляду на те, що станом на подання митної декларації від 25.01.2021 рахунок сплачено не було, то позивач з об`єктивних причин не міг надати платіжний документ на підтвердження оплати згідно з контрактом від 12.03.2019.

Вказує на те, що відповідач необґрунтовано взяв за основу для обчислення митної вартості за резервним методом перелічені у спірному рішення митні декларації.

28.10.2021 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких він проти позову заперечив. Аргументи, викладені у поясненнях зводяться до цитування нормативного регулювання правильності заповнення митної декларації, що подається декларантом та рішення про коригування митної вартості.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив повністю, просив суд залишити позов без задоволення.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 13.08.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 13.09.2021 суд допустив заміну відповідача у справі Галицької митниці Державної митної служби України його правонаступником Львівською митницею.

Ухвалою від 27.09.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач та фірма Arjes GmbH уклали договір №3.19 від 12.03.2019 (далі – Договір або контракт), згідно з пунктами 1.2. та 1.3. предметом якого є товари, вказані у Рахунках. При цьому точне найменування товару, кількість та ціна зазначається у специфікаціях до контракту, які є невід`ємною частиною Договору.

25.01.2021 представник позивача подав до контролюючого органу митну декларацію №UA209150/2021/0007. До вказаної декларацїі представник позивача долучив наступні документи:

1) пакувальний лист №022100382 від 19.01.2021;

2) рахунок-фактуру(інвойс) №202100101 від 15.01.2021;

3) декларацію про походження товару №202100101 від 15.01.2021;

4) зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів від 12.03.2019;

5) інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів №6495252 від 22.01.2021;

6) інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів №6506127 від 25.01.2021;

7) копію митної декларації країни відправлення від №21DE300241904768E3 19.01.2021.

25.01.2021 згідно з протоколом обробки електронного документу №62 відповідач прийняв рішення про витребування додаткових доказів для підтвердження заявленої декларантом митної вартості згідно з переліком, вказаному у протоколі.

Уповноважена особа позивача ознайомилася із вказаною вимогою та залишила застереження про відсутність додаткових документів на момент митного оформлення ввізного товару, просила визнати заявлену митну вартість, що підтверджується власноручним підписом декларанта.

27.01.2021 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості. При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач виходив з того, що декларантом не надано специфікації до Договору, які є його невід`ємною частиною; контракт не містить істотних умов щодо оплати товару; позивачем не надано висновки експертних організацій стосовно вартісних характеристик товару.

Водночас для розрахунку митної вартості ввізної продукції відповідач застосував резервний метод. Відповідно до спірного рішення митного органу джерелом інформації для коригування митної вартості були митні декларації №UA209150/2021/000502 від 14.01.2021 (товар №1), UA100090/2020, від 14.12.2020 (товар №2), UA408160/2020/005530 від 03.11.2020 (товар №3), UA110150/2021 /000596 від 19.01.2021 (товар №4).

У подальшому позивач звернувся до відповідача у порядку, визначеному частиною 8 статті 55 Митного кодексу України (далі – МК України) з листом вих.№01-16/04-2021 від 16.04.2021, долучивши додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

1) копію специфікації №1 від 15.01.2021 до контракту від 12.03.2019;

2) копію експертного висновку №19-09/335 від 08.04.2021;

3) копію платіжного доручення №40JBKLL1 від 26.01.2021 щодо оплати товару.

Відповідач, врахувавши надані представником позивача додаткові докази, листом від 27.04.2021 №74-1-15/13/9105 повідомив про відсутність підстав для скасування спірного рішення.

Вважаючи, оскаржуване рішення про коригування митної вартості протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

IV. Позиція суду

і. Вихідні положення

Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

“На підставі” означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

“У спосіб” означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Надаючи оцінку правомірності рішенню відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2021/000003/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209150/2021/0007, суд виходить з наступного.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів регулюються, серед іншого Митним кодексом України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - МК України).

Так, відповідно до частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частини другої вказаної статті Кодексу, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 згаданого Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).

Відповідно до статті 63 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 згаданого Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях

Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення, адже вказані обставини є ключовими під час дослідження правомірності прийнятого митним органом рішення.

Відтак, надаючи правову оцінку застосуванню контролюючим органу резервного методу коригування митної вартості, суд повинен дослідити те, чи було дотримано умов, за яких митний орган повинен застосовувати методи визначення митної вартості під час коригування вартості, оскільки саме дотримання таких умов в поєднанні з належним обґрунтуванням необхідності їх застосування і є підтвердженням правомірності рішенням. Поряд з цим, порушення будь-якої умови, під час прийняття рішення, є підставою для визнання такого рішення протиправним та скасування.

За таких обставин суд повинен дослідити дотримання умов, за яких виник предмет спору. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.10.2021 у справі № 140/947/20.

Відтак у вимірі спірних правовідносин суд вважає за доцільне проаналізувати наявність у митного органу підстав для витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару.

iі. Аналіз обґрунтованості виставлення відповідачем вимоги про витребування додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості

Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За приписами статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Частина перша статті 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та додаткових документів на вимогу митного органу наведено у статті 53 Митного кодексу України.

Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Положеннями частини четвертої вказаної статті визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.03.2021 у справі №809/857/17.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Окрім цього, суд зауважує, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17).

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 згаданого Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 згаданого Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 згаданого Кодексу.

Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17, згідно з яким декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

За таких обставин суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що тягар доказування заявленої митної вартості покладається на декларанта.

Резюмуючи надання оцінки наявності у відповідача підстав для витребування додаткових доказів, суд звертає увагу на те, що митний орган, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови чи терміни оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови чи терміни оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю.

Як наслідок, твердження відповідача про те, що відсутність в поданих декларантом документах відомостей щодо термінів оплати унеможливлює визнання задекларованої митної вартості за ціною договору є помилковими

Відтак вказані аргументи не можуть бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості. Відсутність визначення чіткого терміну оплати за товар саме по собі не є доказом, що обґрунтовує митну вартість товару. Тобто строк оплати за товар не впливає на визначення митної вартості товару.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №812/2336/14 від 21.01.2020 і у справі №813/1229/16 від 21.02.2020 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді справи.

Щодо доводів представника відповідача про те, що платіжне доручення містить посилання лише на контракт, що унеможливлює встановлення наміру оплати оцінюваного товару та, як наслідок, є достатньою передумовою для коригування митної вартості, суд зазначає наступне.

Зі змісту платіжного доручення від 26.01.2021 №40JBKLL1 вбачається, що у графі «призначення платежу» позивачем вказано, зокрема, «FOR diesel engine and spareparts ACC CNTR N 3.19 DD 12.03.2019». Отже, суд висновує про те, що платіжне доручення містить відомості про товар, який постачався, а також про контракт, на основі якого таке постачання відбувалося.

Водночас загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.08.2008 №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за №910/15601 (надалі - Порядок №216).

Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Отже, відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 22.08.2019 у справі №810/2784/18.

Між тим, суд акцентує увагу на наступному. З фактичних обставин справи вбачається, що на підтвердження митної вартості відповідного товару позивач надав інвойс від 15.01.2021. При цьому суд наголошує на тому, що вказаний інвойс є інвойсом-проформою, який згідно з правилами міжнародної торгівлі є попереднім документом, що містить відомості про ціну та вартість товару, але не містить вимоги про сплату зазначеної у ньому суми. У міжнародній практиці рахунок-проформа є товаросупровідним документом і на відміну від рахунку-фактури, одержувач рахунку-проформи не зобов`язаний оплачувати зазначену в ньому суму.

Суд додатково звертає увагу на те, що відмінність проформи-інвойсу від основного інвойсу полягає у тому, що деякі дані, наприклад, кількість або ціна одиниць, в проформі-інвойсі попередні, і можуть змінитися в процесі узгодження остаточного замовлення. Також можуть змінитися моделі або артикули деяких виробів, наприклад, ідентичні за змістом і формою, але різні за кольором.

Тобто умови договору, та поставок, що здійснюватимуться на його виконання, можуть змінюватися та в подальшому підтверджуватися корект-інвойсами.

У вимірі спірних правовідносин суд виходить з того, що контракт №3.19 укладено 12.03.2019. Водночас постачання товару, щодо якого відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості здійснювалося лише 25.01.2021.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 3.2. зазначеного контракту постачання товару відбувається партіями. При цьому загальної вартості суми товару, постачання якого повинен був забезпечити позивач у контракті не вказано. Більше того, підпунктом 1.3. встановлено визначення кількості та ціни товару у специфікаціях.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що із урахуванням розбіжності між датою укладення контракту №3.19 та здійснення постачання, а також, беручи до уваги, правову природу інвойса-проформи та зафіксовані у Договорі положення щодо визначення кількості та ціни товару, контролюючий орган обґрунтовано виходив з необхідності витребування додаткових доказів, а саме – специфікацій – для підтвердження заявленої декларантом митної вартості.

У зв`язку з не поданням позивачем додаткових документів відповідач, на переконання суду, дійшов правильного висновку про необхідність здійснення коригування митної вартості.

iii. Щодо застосування резервного методу

Частиною 2 стаття 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Зазначені висновки випливають, зокрема, з приписів пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, за яким у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та у постанові від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а.

Суд встановив, що джерелом інформації для коригування митної вартості ввезених позивачем товарів були митні декларації:

1) №UA209150/2021/000502 від 14.01.2021;

2) №UA100090/2020/559460 від 14.12.2020;

3) №UA408160/2020/005530 від 03.11.2020;

4) №UA110150/2021 /000596 від 19.01.2021.

Разом з тим, контролюючий орган, здійснюючи коригування митної вартості, обмежився виключно посиланням на ідентифікаційні дані митних декларацій, які ним використовувалися для здійснення відповідного коригування. Проте суд акцентує увагу на тому, що відповідач жодним чином не здійснив порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товарів, ціна яких взяті за основу для коригування митної вартості, та не обґрунтував правомірність застосування перелічених митних декларацій у випадку позивача, а також не відобразив у спірному рішенні взаємозв`язок між (1)різницею параметрів оцінюваного товару та товарів, які вказані у митних деклараціях, що взяті за основу для коригування та (2)розбіжностями цін оцінюваних товарів та товарів, які вказані у митних деклараціях, що взяті за основу для коригування.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказані обставини зумовлюють протиправність спірного рішення, що, у свою чергу, є підставою для його скасування.

Суд додатково зазначає, що рішення про коригування митної вартості №UA209000/2021/000003/2 від 27.01.2021 стало підставою для прийняття картки відмови №UA209150/2021/0007. Відтак позовна вимога про її скасування є похідною та підлягає задоволенню.

V. Судові витрати

Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 12274,14 грн., сплачений згідно з платіжним дорученням від 20.05.2021 №КС00000693.

Окрім цього, суд зазначає, що вирішення питання про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу буде вирішене додатковим рішенням суду у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України у зв`язку із заявою представника позивача, поданою у відповідності до частини 7 статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Галицької митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA209000/2021/000003/2 від 27.01.2021 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209150/2021/0007.

3. Стягнути з Львівської митниці код ЄДРПОУ ВП 43971343, місцезнаходження: 79000, Львівська обл., м.Львів, вул.Костюшка, будинок 1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства «Ківшсервіс» код ЄДРПОУ 36763419, місцезнаходження: 80500, Львівська обл., Буський р-н, м.Буськ, вул.Довбуша, 14 Г судовий збір у розмірі 12274 (дванадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 14 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 31 січня 2022 року.

Суддя А.Г. Гулик