Рішення № 103146830, 28.01.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/19679/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2022 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог -

УСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 20.10.2021 № Ф-80907-17у на суму 38888,74 грн Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про сплату позивачкою боргу в сумі 38888,74 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 04.06.2021 № Ф-80907-17у на суму 38888,74 грн Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про сплату позивачкою боргу в сумі 38888,74 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що позивачка з 01.12.2015 по даний час працює на підставі трудового договору у Державному територіально-галузевому об`єднанні «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Стверджує, що роботодавцем за неї сплачуються всі суми ЄСВ. Також зазначила, що вона не здійснювала підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець. Крім того, вказала що оскаржувані вимоги не містять періоду за який нараховано борг, відтак звернулася до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 16.11.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 09.12.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.12.2021 задоволено клопотання представниці відповідача та допущено заміну відповідача в адміністративній справі – Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) його правонаступником – Головним управлінням ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 91769 від 07.12.2021), у якому проти позову заперечив. Зазначив, що з 01.01.2017 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник зобов`язаний сплачувати до державного бюджету зобов`язання зі сплати єдиного внеску, навіть якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році. Вказав, що ОСОБА_1 з 2005 року перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Франківський район м. Львова) як фізична особа-підприємець. Згідно карток особових рахунків заборгованість позивачки зі сплати єдиного соціального внеску станом на 04.06.2021 та станом на 20.10.2021 становить 38888,74 грн. Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік 8448,00 грн; за звітний 2018 рік – 9828,72 грн; за звітний 2019 рік – 11016,72 грн. Оскільки згідно інтегрованих карток платника заборгованість позивачки зі сплати єдиного соціального внеску станом на 20.10.2021 становить 3888,74 грн, відповідачем сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїки) № Ф-80907-17У на суму 3888,74 грн. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

ОСОБА_1 з 31.10.2005 зареєстрована як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності 69.10 – діяльність у сфері права, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування з 01.04.2018.

Згідно карток особових рахунків заборгованість позивачки зі сплати єдиного соціального внеску станом на 04.06.2021 та станом на 20.10.2021 становить 38888,74 грн.

Головним управлінням ДПС у Львівській області 04.06.2021 та 20.10.2021 складено вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-80907-17, якими зобов`язано позивачку сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38888,74 грн (а.с. 49-50).

Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-80907-17 від 04.06.2021 та від 20.10.2021 протиправними позивачка звернулася із цим позовом до суду.

При вирішення спору по суті суд керується таким.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774- VIІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни» внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підриємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).

З 01 січня 2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" це положення має таку редакцію: "У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску".

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяці (4173 грн х 22%, де 4173 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2019 року); мінімальний страховий внесок за перший квартал 2020 року 1039,06 грн (4723 грн х 22%, де 4723 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2020 року), за другий квартал – 1039,06 грн; з 01.09.2020 розмір мінімальної заробітної плати склав 5000 грн, відтак з цього періоду розмір мінімального страхового внеску складає 1100 грн на місяць (5000 грн х 22%).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (надалі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити їх у звітності, що подається платником до податкових органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як слідує з матеріалів справи Головне управління ДПС у Львівській області нарахувало ОСОБА_1 єдиний внесок на загальну суму 38888,74 грн, про що зазначено у спірних вимогах про слату боргу (недоїмки); з розрахунку, наведеному у відзиві на позов видно, що за 2017 рік така становить 8448,00 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн; за 2019 рік – 11016,72 грн; за 2020 рік – 9595,30 грн (а.с. 49-50).

Разом з тим, судом встановлено, що позивачка з 29.01.2016 працює в апараті регіональної філії «Львівська залізниця» по даний час, що підтверджено довідкою № 182 від 18.10.2021, наявною в матеріалах справи та записами у трудовій книжці НОМЕР_1 . Ця обставина також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 18.10.20219 форма ОК-7 (а.с. 18-23).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачці заробітну плату, сплачувала за неї як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Так, Структурним підрозділом «Службою пасажирських перевезень» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у 2017 році на загальну суму 93661,84 грн; а у 2017-2019 роках – АТ «Укрзалізниця» підрозділом «Господарська служба» позивачці нараховано заробітну плату на загальну суму 666955,21 грн; у 2021 році АТ «Укразілазниця/Регіональна філія «Львівська залізниця»/Господарський відділ нараховано заробітну плату 429117,54 грн; із вказаних сум сплачено єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок (а.с. 24-26).

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачкою підприємницької діяльності у 2017-2021 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.

Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

З огляду на наведене суд доходить висновку про безпідставність нарахування позивачці Головним управління ДПС у Львівській області єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки, оскільки в зазначені періоди єдиний внесок за ОСОБА_1 як застраховану особу сплачено її роботодавцем.

Відтак суд дійшов висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-80907-17 від 04.06.2021 та від 20.10.2021 про нарахування позивачці єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 38888,74 грн підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Згідно з вимогами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Ураховуючи наведене вище, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а відтак позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн, такий підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79026 м. Львів вул. Стрийська 35; код за ЄДРПОУ ВП 43968090) про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-80907-17У від 20.10.2021 у розмірі 38888 (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-80907-17У від 04.06.2021 у розмірі 38888 (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок.

4. Cтягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур