Рішення № 103146524, 01.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/11749/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2022 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 18.02.2021 № 87 «Про розгляд заяв щодо надання дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних у ділянок у с. Лівчиці», в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 3) та в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1400 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 4);

- зобов`язати Комарнівську міську раду Львівського району Львівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області та дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач 09.12.2020 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва 0,1 га та особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,14 га у межах села Лівчиці Городоцького району Львівської області. Вказує, що 20.01.2021 позивач повторно звернулась на адресу відповідача із аналогічною заявою. Зазначає, що Рішенням Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 18.02.2021 № 87 «Про розгляд заяв щодо надання дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних у ділянок у с. Лівчиці», відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 3) та відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1400 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 4). Вважає оскаржуване рішення відповідача в частині відмови позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1400 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області, таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою суду від 21 липня 2021 року залишено позов без руху.

Ухвалою від 30 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач проти позовних вимог заперечує повністю. Вказує, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності від 21.09.2020 р. №6-296, посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Чериба З.В., позивачці - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належало по 1/2 частці у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 . Крім того позивачці згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.09.2020 р. №6-301, посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Чериба З.В., належить ще 1/8 частини з 1/2 вищезазначеного житлового будинку, що складає 1/16 " частини з усього будинку. Вказує, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.09.2020 р. №6-284, посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Чериба З.В., 3/4 частини з 1/2 вищезазначеного житлового будинку, що складає 3/8 частини з усього будинку, успадкував син ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , а його дочка - ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.01.2020 р. №6-22, посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я., успадкувала 1/8 частини з 1/2 вищезазначеного житлового будинку, що складає 1/16 частини з усього будинку. Тобто співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є: позивач - ОСОБА_1 - на 9/16 частин, ОСОБА_3 - на 3/8 частини і ОСОБА_4 - на 1/16 частини. Відповідач зазначає, що на звернення співвласників вищезазначеного житлового будинку Підзвіринецькою сільською радою 22.10.2020 р. за №532 було прийнято рішення «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для ОЖБ (обслуговування житлового будинку) в натурі (на місцевості) гр.гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 » орієнтовною площею 0,20 га. А рішенням Підзвіринецької сільської ради від 22.10.2020 р. за №533 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ ОСОБА_1 », позивачу - ОСОБА_1 , було надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки орієнтовною площею 0,38 га у межах с.Лівчиці для ведення особистого селянського господарства. Вказує, що позивач 27.12.2020 звернулась із заявою до Комарнівської міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею: 0,10 га для ведення садівництва та 0,14 га для ведення особистого селянського господарства в с.Лівчиці, вже маючи на руках чинне рішення Підзвіринецької сільської ради на приватизацію земельної ділянки орієнтовною площею 0,38 га для ведення особистого селянського господарства в межах с.Лівчиці. Також 22.12.2020 р. та 25.01.2021 р. до міської ради із заявами на приватизацію земельних ділянок площею 0,38 га, 0,14 га та 0,10 га звернулись співвласники житлового будинку - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Відповідно до земельно-облікових документів за домогосподарством на АДРЕСА_1 облікувалися земельні ділянки загальною площею 1,0949 га, в тому числі: 0,20 га для обслуговування житлового будинку, 0,61 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2849 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідач зазначає, що ст. 89 Земельного кодексу України визначено, що співвласникам житлового будинку земельна ділянка для обслуговування такого будинку надається у спільну сумісну власність, про що, у нашому випадку, рішенням Підзвіринецької сільської ради 22.10.2020 р. за №532 було прийнято відповідне рішення «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для ОЖБ (обслуговування житлового будинку) в натурі (на місцевості) гр.гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 » щодо земельної ділянки під житловим будинком площею 0,20 га. Земельна ділянка площею 0,2849 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай) була приватизованою і тому успадкована спадкоємцями у відповідних частках. А земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які облікувались за вищезазначеним домогосподарством, на час спадкування не були приватизованими, тому, очевидно, стали предметом спорів серед спадкоємців домогосподарства - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Щоправда загальна площа земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства згідно земельно-облікових документів становила 0,61 га, а за сумою по прийнятих рішеннях загальна площа складає - 0,38+0,14+0,10=0,62 га, що є допустимим, оскільки облік земель в сільських радах вівся у сотих гектара, і різниця може бути за рахунок похибки.

Зазначає, що Комарнівська міська рада при прийнятті свого рішення від 18.02.2021 р. №87 «Про розгляд заяв щодо надання дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок в с.Лівчиці» керувалась чинними на той час нормами статей 12, 33, 116, 118, 121, 122, 186 Земельного кодексу України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та врахувала пропозиції постійної депутатської комісії земельних відносин, природокористування, екологічних питань, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою. Міська рада виходила з принципів паритетності для забезпечення співвласникам житлового будинку в хоча б приблизного пропорційного розподілу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства з урахуванням принципу збереження цілісності земельних ділянок. Враховуючи те, що позивачу - ОСОБА_1 , власнику найбільшої частки у будинку, першій було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки найбільшої площі - 0,38 га, їй було відмовлено у наданні дозволу на менші земельні ділянки площею 0,14 га і 0,10 га. Відповідно ОСОБА_3 , як власнику другої за розміром частки будинку, було надано дозвіл на ділянку площею 0,14 га, а ОСОБА_4 , як власнику найменшої частки в будинку, було надано дозвіл на найменшу земельну ділянку площею 0,10 га. Враховуючи наведене просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

ОСОБА_1 09.12.2020 та повторно 20.01.2021 звернулась до Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва 0,1 га та особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,14 га у межах села Лівчиці Городоцького району Львівської області.

Рішенням Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 18.02.2021 № 87 «Про розгляд заяв щодо надання дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних у ділянок у с. Лівчиці», відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 3) та відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1400 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 4) (а.с.8-9)

Позивач не погоджуючись з рішенням відповідача звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів з даною позовною заявою.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст. ст. 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Частиною 1, 4 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до п. 9 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", у разі якщо посадові особи, зазначені у частинах четвертій та шостій цієї статті, у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу суб`єктів, зазначених у частині сьомій цієї статті або у разі якщо такі посади є вакантними, сесія може бути скликана депутатами відповідної ради, які становлять не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією ради.

Згідно ч. 12 ст. 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондує ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а, від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17.

Судом проаналізовано оскаржуване рішення відповідача Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 18.02.2021 № 87 в частині відмови ОСОБА_1 , та встановлено, що відповідач у оскаржуваному рішенні не навів жодної підстави відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України для відмови позивачу у наданні вказаного дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки.

Суд враховує зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву підстави щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки, однак вказані обставини не покладені в основі прийнятого оскаржуваного рішення від 18.02.2021 № 87 в частині відмови позивачу.

Враховуючи наведенні вище норми, підставами для відмови у наданні відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки могли бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначені підстави, як наведено вище, регламентовані положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначено в Ухвалі Конституційного Суду України "Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року N 44-у/2015 (Справа N 2-40/2015).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 19.01.2016 року (справа №824/167/15-а/21-3690а15).

Відтак, судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні не вказані визначені законодавством підстави відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1 та 0,14 га для ведення особистого селянського господарства.

Виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №21-1391а16).

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України ).

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, яка вимагає від суб`єктів владних повноважень прийняття рішень, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 18.02.2021 № 87 “Про розгляд заяв щодо надання дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних у ділянок у с. Лівчиці”, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 3) та в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1400 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області (п. 4), є не вмотивованим нормами чинного законодавства та винесене не на підставі, що передбачені чинним законодавством, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області та дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області, суд зазначає наступне.

Земельним кодексом визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом.

Проте, відповідачем не було наведено підстав, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження – сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій – розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства – прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд – розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у випадку, якщо відповідач сам цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу з порушенням вимог закону.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача вирішити питання про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 та 0,14 га для особистого селянського господарства, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне :

визнати протиправним та скасувати рішення Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 18.02.2021 № 87 “Про розгляд заяв щодо надання дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних у ділянок у с. Лівчиці”, в частині п. 3 та п. 4 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області та в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1400 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області.

зобов`язати Комарнівську міську раду Львівського району Львівської області вирішити питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,14 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,1 га для садівництва на території с. Лівчиці Городоцького району Львівської області за заявою від 20.01.2021, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 18.02.2021 № 87 “Про розгляд заяв щодо надання дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних у ділянок у с. Лівчиці”, в частині п. 3 та п. 4 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області та в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1400 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в с. Лівчиці Комарнівської міської ради Львівської області.

3. Зобов`язати Комарнівську міську раду Львівського району Львівської області (вул. Січових Стрільців, 34, м. Комарно, Львівська область, 81562; код ЄДРПОУ 26411516) вирішити питання про надання дозволу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,14 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,1 га для садівництва на території с. Лівчиці Городоцького району Львівської області за заявою від 20.01.2021, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) з Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області (вул. Січових Стрільців, 34, м. Комарно, Львівська область, 81562; код ЄДРПОУ 26411516) за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні, 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.02.2022.

Суддя Коморний О.І.