Рішення № 103143811, 14.01.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/13196/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області із вимогою визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53 від 11.02.2021 року.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем було протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки), згідно якої за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску.

Ухвалою судді від 11.08.2021 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою судді від 01.11.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

23.11.2021 року за вх.№86385 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача вказує, що згідно інформаційної бази даних АІС «Податковий блок», ОСОБА_1 перебуває на обліку в Радехівській ДПІ ГУ ДПС у Львівській області як фізична-особа підприємець з 28.10.2008 року по даний час. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 грн. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.З 01.01.2017 Законом №2464 обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п.5 частини першої ст.4 Закону №2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності

Відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головним управлінням ДФС у Львівській області було винесено податкову вимогу від 11.02.2021 року №Ф-243524-53 на суму 12349,48 грн, яка була надіслана листом з повідомленням про вручення на адресу ФОП ОСОБА_1 . Проти задоволення позову заперечили, просять у задоволенні відмовити.

16.12.2021 за вх.№95652 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач додатково обґрунтовує підставність позовних вимог. Зокрема зазначено, що згідно доданої до відзиву інформації з Інтегрованої картки платника податків по ЄСВ свідчить, що заборгованість за вимогою про сплату боргу нарахована за період з четвертого кварталу 2019 року по четвертий квартал 2020 включно, тобто за період коли позивач був найманим працівником-застрахованою особою та як за працівника за трудовим договором суму єдиного внеску сплачував роботодавець. Крім того, сума недоїмки 12349,48 вимоги №Ф-243524-53 від 11.02.2021 складається з суми вимоги №Ф-243524-53 від 10.11.2020 (9048,49 грн.) та нарахувань за четвертий квартал 2020 року (3300,00 грн).

Вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53 від 10.11.2020 рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 визнана протиправною та скасована.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2021 рішення Львівського окружного адміністративного від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 залишено без змін, ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.09.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження. Відтак, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 набрало законної сили.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.10.2008 № запису: 2405 000 0000 001490.

Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку, позивач з 01.01.2016 перейшов на спрощену систему оподаткування та став платником єдиного податку 3 групи.

Записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що такий з 14.06.2018 призначений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Відділу культури, туризму, національностей та релігій Радехівської РДА на умовах контракту терміном на 5 років. 01.04.2019 переведений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Радехівської міської ради.

Відповідно до довідки Радехівської міської ради Львівської області від 20.01.2021 № 85 ОСОБА_1 дійсно працює у Народному домі с. Криве Радехівської міської ради за основним місцем роботи та займає посаду завідувача. Радехівською міською радою Львівської області за 2020 рік сплачено із нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок у сумі 13827,90 грн за 2020 рік.

Згідно з довідкою Радехівської міської ради Львівської області № 516 від 07.04.2021 про заробітну плату для розрахунку витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, за четвертий квартал 2019 року Радехівською міською радою Львівської області за 2020 рік сплачено із нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 єдиний внесок в сумі 3588,10 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу №Ф-243524-53 від 10.11.2020.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2021 рішення Львівського окружного адміністративного від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 залишено без змін, ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.09.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 набрало законної сили.

Головним управлінням ДПС у Львівській області 11.02.2021 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53, якою позивача повідомлено, що станом на 31.01.2021 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 12349, 48 грн.

Згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивача по єдиному соціальному внеску здійснені наступні нарахування: за четвертий квартал 2019 року – 2754,18 грн, за перший квартал 2020 року – 2078,12 грн, за другий квартал 2020 року – 1039,06, за третій квартал 2020 року – 3178,12 грн, за четвертий квартал 2020 року – 3300, грн.)

Вважаючи, вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У п. 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 цієї ж статті).

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п. 1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа – підприємець, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий у постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі № 140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі № 824/876/19-а.

За встановленими судом обставинами, з 14.06.2018 позивач призначений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Відділу культури, туризму, національностей та релігій Радехівської РДА на умовах контракту терміном на 5 років. 01.04.2019 переведений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Радехівської міської ради.

Таким чином, з 14.06.2018 позивач є найманим працівником і з цього періоду роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від здійснення підприємницької діяльності у період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок (четвертий квартал 2019 року, 1-4 квартал 2020 року), судом не встановлено. ГУ ДПС у Львівській області у відзиві на позовну заяву, а так само у письмових заявах по суті справи під час її розгляду судом про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від провадження господарської діяльності не підлягають доказуванню.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право здійснювати підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відтак, вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-243524-53 від 11.02.2021 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Окрім того, судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Львівській області 10.11.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53, якою позивача повідомлено, що станом на 31.10.2020 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9049,48 грн.

Не погодившись з наведеними вимогами про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу №Ф-243524-53 від 10.11.2020.

Вказана вимога про сплату боргу (недоїмка ) від 10.11.2020 нарахована за період з четвертого кварталу 2019 року по третій квартал 2020 року.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2021 рішення Львівського окружного адміністративного від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 залишено без змін, ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.09.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 набрало законної сили.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, звернув увагу, що доказів отримання позивачем доходів від здійснення підприємницької діяльності у період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок (четвертий квартал 2019 року, 1-3 квартал 2020 року) не встановлено. Дійсно з 14.06.2018 позивач призначений на посаду завідувача народним домом с. Криве Відділу культури, туризму, національностей та релігій Радехівської РДА на умовах контракту терміном на 5 років, а з 01.04.2019 переведений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Радехівської міської ради, де продовжує працювати.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності оскаржуваної вимоги не довів, а відтак остання підлягає скасуванню, а позов – задоволенню.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №29/07 від 29.07.2021; додаткова угода №1 до Договору про надання правничої допомоги №29/07 від 29.07.2021; додаткова угода №2 до Договору про надання правничої допомоги №29/07 від 29.07.2021; акт №01/12-21 до Договору про надання правничої допомоги №29/07 від 29.07.2021 відповідно до якого загальна вартість робіт склала 13 000, 00 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 15.12.2021.

Загальна вартість витрат на правову допомогу згідно акту становить 13 000, 00 грн.

Вказані послуги адвоката позивачем оплачено в повному обсязі, що підтверджується копія квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 15.12.2021.

Варто зазначити, що представником позивача документально підтверджено понесені позивачем витрати на правову допомогу, надану у справі №380/13196/21.

Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідачів, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

З врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, виходячи з її конкретних обставин та змісту наданих послуг, клопотання представника позивача, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідачів такі витрати у розмірі 4000,00 грн.

Щодо судового збору, то оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення”, пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-243524-53 від 11.02.2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.00коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 4000 (чотири тисячі ) гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сасевич О.М.