Рішення № 103142400, 20.01.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/6935/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №122950001731 від 07.10.2021 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" ч. 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", враховуючи при призначенні пенсії період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення цією дитиною 3-річного віку.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка посилається на те, що 04.10.2021 вона звернулася до Відділу обслуговування громадян № 7 (сервісний центр) ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.

Заява була обумовлена тим, що на момент свого звернення за призначенням пенсії позивачка досягла віку 50 років та мала загальний страховий стаж понад 32 роки, з яких більше ніж 13 років 05 місяців - на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2. При цьому, під час звернення позивачка мала на руках і надавала разом зі всіма іншими документами довідку від 06.07.2021 про те, що вона народила і виховала до 3-річного віку дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Але працівник Відділу обслуговування громадян №7 відмовив у прийнятті уточнюючої довідки.

За результатами розгляду заяви Головним Управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийняте рішення № 122950001731 від 07.10.2021 про відмову в призначенні пільгової пенсії за віком, оскільки на дату звернення за призначенням пенсії позивачка не досягла віку 55 років, як то передбачено пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку.

Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 позивачка вважає рішення відповідача протиправним, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 15.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 15.11.2021 зупинено провадження у справі № 360/6935/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20.

Ухвалою суду від 23.12.2021 поновлено провадження у справі.

10.12.2021 від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 97-98), в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

Позивачка у своїй позовній заяві посилається на Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020. Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункту «б»-«г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Але посилання позивачки на вказане Рішення Конституційного Суду України, на думку відповідача, є хибним з огляду на наступне.

Розділом ХІV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни до Закону України від 03 липня 2003 року № 1057 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в тому числі щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах. В результаті чого порядок призначення пенсії за віком з 01.01.2018 регулюються виключно статтею 114 Закону № 1058.

Позивачка звернулася органів Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії, згідно статті 114 Закону № 1058, що підтверджується її заявою від 04.10.2021. Отже, відповідачем відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 114 Закону № 1058, а не статті 13 Закону № 1788.

Згідно пункту 2.2 статті 114 Закону № 1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2.

До досягнення віку, визначеного вище, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - якщо вони народилися з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого пунктом 2.2 статті 114 Закону № 1058, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, страхового стажу з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у жінок.

Пільговий стаж позивачки становить 13 років 05 місяців 20 днів. Страховий стаж - 29 років 06 місяців 19 днів.

До страхового стажу роботи не зараховано період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, оскільки в свідоцтві про народження дитини НОМЕР_1 від 27.01.2012, відсутня відмітка про отримання паспорта.

Для зарахування до стажу роботи періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, необхідно долучити довідку, що позивач дійсно народила та виховала дитину до досягнення нею 3-х річного віку, або копію паспорта дитини.

Головне управління рішенням №122950001731 від 07.10.2021 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 статті 114 Закону № 1058 з огляду на те, що позивачка не досягла віку, встановленого Законом.

Згідно чинного законодавства, відповідач вважає, що позивачка набуде права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах лише 03.01.2026.

На підставі вищевикладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями паспорту громадянина України, картки платника податків (арк. спр. 6, 7).

Позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копіює свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (арк. спр. 83).

04.10.2021 позивачка звернулась до УПФУ в Попаснянському районі Луганської області із заявою встановленого зразка, в якій просила призначити їй пенсію відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (арк. спр. 22-23).

У відповідності до п. 4.2 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії за віком та надані документи позивачкою після автоматичного розподілу направлені до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07.10.2021 № 122950001731 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю встановленого пенсійного віку. До страхового стажу заявниці не зарахований період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку, оскільки в свідоцтві про народження дитини НОМЕР_1 від 27.01.2012 (видане повторно) відсутня відмітка про отримання паспорта. Рекомендовано надати довідку відповідно на підтвердження того, що заявниця народила та виховала дитину до досягнення нею трирічного віку, або копію паспорта дитини (арк. спр. 94-95).

Відповідно до розрахунку стажу загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 29 років 6 місяців 21 день, з яких пільговий стаж за списком № 2 - 13 років 05 місяців 20 днів (арк. спр. 121-122).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Вказана позиція повністю узгоджується зі змістом рішення Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/00 (провадження № 11-2096заі21), яка враховується судом при вирішенні даної справи

Тому відмова ГУПФУ у Вінницькій області в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 29 років 06 місяців 19 днів, у тому числі на роботах за списком № 2 - 13 років 05 місяців 20 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відтак їй відмовлено у призначенні пенсії на підставі вказаної статті, як необґрунтовані, оскільки вказана обставина не нівелює право позивачки на призначення їй пенсії, позаяк позивачка досягла 50-річного віку та має необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та при наявній колізії між нормами Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020 та Законом № 1058-ІV державний орган був зобов`язаний застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для позивачки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення ГУПФУ у Вінницькій області від 07.10.2021 № 122950001731 є протиправним, а тому належить до скасування.

Щодо незарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періоду догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону № 1058-ІV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

Таким чином, відмова в зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним трирічного віку, з підстав відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта, є протиправною.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ у Вінницькій області таким правом не скористалося.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачкою сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 05.11.2021 (арк. спр. 5).

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, суд присуджує позивачці понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДПРОУ 13322403, місце знаходження: 21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 122950001731 від 07.10.2021 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового стажу період догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним 3-річного віку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун